Постанова

від 20.06.2012 по справі 1170/2а-849/12

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2012 року Справа № 1170/2а-849/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд, в складі:

головуючого -судді Хилько Л.І.,

при секретарі судового засідання -Господарікова М.О.

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1

відповідача -Карпушева Д.О.

свідок -ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі -позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суд з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (надалі -відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000471710 від 09.02.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 572 грн. 76 коп., в т.ч. за основним платежем -11 715 грн. 17 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 857 грн. 59 коп..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 9 лютого 2012 р. керівником Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції прийнято податкове повідомлення-рішення №00000471710 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 17 572 грн. 76 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі 11 715,17 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5857, 59 грн.. Відповідачем суму грошового зобов'язання з цього виду податкового платежу збільшено на підставі акту про результати документальної невиїзної перевірки від 27 січня 2012 р. №75/17-10/НОМЕР_1, за висновками якого господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Белвас»у серпні-вересні 2011 р. не мали реального характеру, тому ці господарські операції є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а лише на формування платником податкового кредиту.

Позивач вважає такі висновки акту перевірки безпідставними, а податкове повідомлення-рішення відповідача №00000471710 про збільшення фізичній суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 572, 76 грн. протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити з підстав, викладених в акті перевірки.

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 червня 2012 року із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення та пояснення свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАС України одним із завдань адміністративного судочинства є захист інтересів суб'єктів сфери публічно-правових відносин при здійсненні ними управлінських функцій від порушень з боку інших суб'єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу Україні», до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах та ін. Таким чином, відповідно до вказаної статті Закону, державні податкові інспекції у містах входять, і системи органів державної податкової служби.

Відповідно до ст. 2, ст. 10 п. п. 1. 6 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції реалізують завдання зі здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших неподаткових платежів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.

Згідно п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України від 02.12.10 р., податковий контроль -це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахунків та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи.

Контролюючими органами, у відповідності до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України є органи державної податкової служби, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином відповідач, в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV, є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується.

ОСОБА_4 07.08.2008 р. зареєстрований Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області як фізична особа-підприємець, про що видано Свідоцтво НОМЕР_2 та зроблено запис в Єдиному державному реєстрі за номером 2 445 000 0000 005667 /а.с.32/.

На податковому обліку в Олександрійській ОДПІ позивач перебуває з 08.08.2008 р. за №13597/5667 та є платником податку на додану вартість, про що Олександрійською ОДПІ відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»видано свідоцтво від 20.08.2009 р. №НОМЕР_3.

Судом встановлено, що на підставі повідомлення від 12.01.2012 року №4/17-10, виданого Олександрійською ОДПІ, ОСОБА_6 (ст. державним податковим інспектором відділу адміністрування податків з фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб, інспектором податкової служби ІІ рангу Олександрійської ОДПІ), відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Олександрійської ОДПІ від 12.01.2012 року №57, проведена документальна невиїзна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 (код -НОМЕР_1) з питань підтвердження відомостей щодо задекларованих показників в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень-вересень 2011 року, за наслідками якої складено акт №75/17-10/НОМЕР_1 від 27.01.2012 року /а.с.9-29/.

Відповідно до висновків вказаного вище акту, в ході проведеної перевірки встановлено порушення позивачем, а саме:

- ч.5 ст.203, ч.1-2 ст.215, ст..216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП ОСОБА_4 при придбанні товарів (послуг) у ПП «Белвас», товар (послуги) по вказаних правочинах не були передані в порушення ст.662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

- перевіркою не підтверджено об'єкт оподаткування з ПДВ при придбані та продажу товарів (послуг) за період з 01.08.2011 по 30.09.2011 р., які підпадають під визначення п.п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме: ПП ОСОБА_4 сформовано податковий кредит з податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ПП «Белвас»на суму 11 715 грн. 17 коп., в т.ч. за серпень 2011 року на суму ПДВ -6 818,50 грн.; за вересень 2011 року на суму ПДВ -4 896,67 грн. /а.с.28/.

На підставі акту перевірки №75/17-10/НОМЕР_1 від 27.01.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №00000471710 від 09.02.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17 572 грн. 76 коп., в т.ч. за основним платежем -11 715,17 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 857,59 грн. /а.с.31/.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню №00000471710 від 09.02.2012 р., суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з акту перевірки №75/17-10/НОМЕР_1 від 27.01.2012 р., згідно автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та додатками №5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" встановлено, що позивачем відображено в податковому обліку, а саме віднесено до складу податкового кредиту операції з придбання товарів (робі, послуг) у ПП «Белвас»за період з 01.05.11 по 30.06.11 р., всього на загальну суму 70 291 грн., в т.ч. ПДВ -11715,17 грн., в тому числі:

- за серпень 2011 року на суму 40 911,00 грн., в тому числі ПДВ -6 818,50 грн.,

- за вересень 2011 року на суму 29 380,00 грн., в тому числі ПДВ -4 896,67 грн..

За результатами перевірки Кіровоградської ОДПІ ПП «Белвас»(код - 32222453) були складені акти: акт від 14.11.2011 р. №150/23-1/32222453, акт від 26.12.2011 р. №197/23-1/32222453 в яких зазначено: Кіровоградською ОДПІ складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Алтіма»(код -37096730) з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту від 02.11.2011 р. №1156/1520/37096730.

Аналізом матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших наявних документів, встановлено, що в перевіряємому періоді підприємство декларувало доходи, отримані лише від продажу товарів. В декларації за 2-3 й квартали 2011 року підприємством задекларовано амортизаційних відрахувань в сумі 0 грн., що свідчить про відсутність у підприємства основних фондів, що використовуються у фінансово-господарській діяльності. Перевіркою встановлено порушення: п.3 ст.5, ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 р. №436-ІУ (із змінами та доповненнями), п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п. 185.1 ст.185, п.п.а) п. 187.1 ст.187 п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями; п.1 ст.9, п.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-Х1У "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями; ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України №435-ІУ від 16.01.2003 р. (зі змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Алтіма»як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Тобто, з аналізу вказаних в акті перевірки позивача обставин, відповідач прийшов до висновку, що всі укладені позивачем з ПП «Белвас»цивільно-правові відносини спрямовані на здійснення операцій щодо надання податкової вигоди з контрагентами з метою штучного формування податкового кредиту, саме тому, що підприємства-контрагенти ПП «Белвас», а це ПП «Алтіма», ПП «Украгропостач», мають ознаки фіктивних підприємств. При цьому, в акті перевірки не зазначено жодного порушення саме позивачем, як платником податків, вимог чинного законодавства, що в свою чергу позбавило його на формування податкового кредиту по господарських взаємовідносинах з ПП «Белвас»відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд не погоджується з позицією податкового органу з огляду на наступні обставини.

Відповідно до пп.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

- дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

1. придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

2. придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між ПП «Белвас»(продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №7 від 17 січня 2011 року /а.с.33-34/. Крім того, відповідно до додаткової угоди №1 від 20.01.2011 р. до договору купівлі-продажу №7 від 17.01.2011 р. сторони домовились, що з 20.01.2011 р. по факту кожного замовлення покупця між сторонами заклечається договір поставки з зазначенням кількості та ціни замовленого товару /а.с.35/.

Так, 29.08.2011 р. між ПП «Белвас»(продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки №327, предметом якого (п.1.2 договору) було поставка позивачу товару, а саме: лісу-кругляка в кількості 21,7 куб.м., дров в кількості 20,445 куб.м., скоб в кількості 5111,250 шт. /а.с.37/.

02.09.2011 р. між ПП «Белвас»(продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки №378, предметом якого (п.1.2 договору) було поставка позивачу товару, а саме: лісу-кругляка в кількості 15,58 куб.м., дров в кількості 24,483 куб.м., скоб в кількості 3672,500 шт. /а.с.36/

Як слідує з акту перевірки та досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за період з 01.08.2011 по 30.09.2011 р. суму ПДВ у розмірі 11 715,17 грн. на підставі податкових накладних:

- №116 від 29.08.2011 р. на суму 40 911,00 грн., в т.ч. ПДВ -6 818,50 грн. /а.с.39/;

- №12 від 02.09.2011 р. на суму 29 380,00 грн., в т.ч. ПДВ -4 896,67 грн. /а.с.43/, виписаних ПП «Белвас».

Доказів того, що на дату складання податкових накладних ПП «Белвас»не було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість відповідачем не надано. Вказані обставини також не зазначені і в акті перевірки.

Оплата та транспортування товару, а також його фактичне отримання підтверджується:

1. видатковою накладною: №РН-0327 від 29.08.2011 р. /а.с.38/, №РН-0378 від 02.09.2011 р. /а.с.42/;

2. квитанціями до прибуткового касового ордера №341 від 30.08.2011 р., №340 від 29.08.2011 р., №342 від 31.08.2011 р. /а.с.40/, №343 від 01.09.2011 р., №344 від 02.09.2011 р. /а.с.41/, №387 від 05.09.2011 р., №388 від 388 від 06.09.2011 р., №389 від 07.09.2011 р. /а.с.44/;

3. товарно-транспортними накладними /а.с.45-48/.

Подальше використання позивачем придбаного у ПП «Белвас»товару у своїй господарській діяльності підтверджується укладеними з контрагентами-покупцями договорами купівлі-продажу /а.с.49-60/, видатковими накладними /а.с.61, 63, 65, 67, 69/, податковими накладними /а.с.62, 64, 66, 68, 70/, виписками по рахунках /а.с.71-73/. Позивачем, на підтвердження наявності нежитлових приміщень та обладнання для здійснення господарської діяльності, надано до суду договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26 січня 2009 року /а.с.74-75/, сертифікат відповідності №329128 /а.с.76/ та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 23.06.2009 р. №05.03.02-04/37216 /а.с.77/.

Таким чином, наявні в матеріалах адміністративної справі письмові докази підтверджують подальше використання придбаного товару та його переробки для подальшої реалізації, що в свою чергу вказує на безпідставність висновків відповідача про фіктивність укладених правочинів.

Крім того, з метою зібрання додаткових доказів по справі, судом викликано в якості свідка керівника ПП «Белвас»- ОСОБА_3 /а.с.110/, який пояснив суду, що його підприємством укладено договір надання транспортних послуг з ФОП ОСОБА_7, який саме здійснював транспортування придбаного позивачем товару /а.с.45-48, 101, 119-123/. Тобто, ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив реальність господарських взаємовідносин з позивачем.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що укладений договір між позивачем та ПП «Белвас»є нікчемними.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт №75/17-10/НОМЕР_1 від 27.01.2012 р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами (позивачем та підприємством-контрагентом) в момент укладення договору вимог, встановлених ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір між позивачем та ПП «Белвас»був укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену ПП «Белвас»суму ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 06.03.2008 року № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

З огляду на викладене вище, суд, перевіривши відповідно до вимог ч. 2 ст. ст. 2 КАС України оскаржене податкове повідомлення-рішення, дійшов висновку, що воно прийнято з порушенням принципів законності та обґрунтованості, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Так як, судове рішення ухвалене на користь позивача, що не є суб'єктом владних повноважень, у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, з державного бюджету України на користь позивача належить стягнути судові витрати по справі, що складаються із судового збору в сумі 28,23 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 11, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 09 лютого 2012 року №00000471710.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 /ідентифікаційний номер -НОМЕР_1/ судові витрати по справі в сумі 175 грн. 73 коп., шляхом їх безспірного списання із рахунка Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25.06.2012 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько