Постанова

від 27.11.2012 по справі 2а-7639/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 р. Справа № 2а-7639/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Машир В.О.

представника відповідача Буряківського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Тотус" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-7639/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Тотус"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Тотус» (далі по справі позивач, ПП «Тотус») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова у Харківській області ДПС № 0000282212, № 0000292212, № 0000302212 від 27.04.2012р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 року в задоволенні адміністративного позову ПП "Тотус" відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на те, що судом першої інстанції надано не належну оцінку доказам наданих до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції по даній справі та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції від 19.09.2012 року по справі №2а-7639/12/2070 - без змін, як законну та обґрунтовану.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що період з 30.03.2012 по 05.04.2012 року проведено перевірку ПП «Тотус» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за період 01.04.2010р. по 30.09.2011р. За наслідками перевірки складено акт № 270/221/30989660 від 12.04.2012 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення вимог п.п.5.3.9, п.5.3 , 5.2.1 п.5.2 , п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1,138.2,138.4, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що безпідставного віднесення до складу валових витрат у період, що ревізувався 164061 грн.; п.п.7.2.1,7.2.3,7.2.6 п.7.2., п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3,198.6, п.201.1, 201.6,201.7,201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого віднесено до складу податкового кредиту 114483,00 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень № 0000282212 від 27.04.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток основним платежем в розмірі 164061,00 грн. та за штрафними санкціями 18859,00 грн., № 0000292212 від 27.04.2012р. за яким збільшено суму основного платежу з податку на додану вартість на 114483,00 грн. та визначено штрафних санкцій на 18861,00 грн., № 0000302212 від 27.04.2012р. форми "В4", яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість по деклараціях за квітень 2010 року на 4095грн, за липень 2010 на 1669 грн., за червень 2011 на 3600 грн. та за липень 2011 року на 7400 грн.

Позивач не погодився з висновками суду першої інстанції та звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяв, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ПП «Тотус» не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 1.32. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього закону встановлено, що до складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.11.2.1. цього закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт і послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи зі змісту пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Вказані факти підлягають обов'язковому доведенню в судовому процесі при розгляді судом спору стосовно правильності формування платником податку податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати та податковий кредит сформовано позивачем на підставі господарських операцій з ТОВ «Промсец-Консалтинг» та ТОВ «Тех-Агромаркетинг».

Так, між позивачем та ТОВ «Тех-Агромаркетинг» (виконавцем) було укладено

договори надання послуг по підготовці та відгрузці лісоматеріалів № 23/3 від 01.04.2010 року (т.5 а.с. 60-62).

На виконання умов договору ТОВ «Тех-Агромаркетинг» були виконані роботи щодо сортування лісоматеріалу та підготовки його для подальшої реалізації та сторонами складено акти виконаних робіт звіти про виконані роботи.

В зв'язку з наданням послуг позивачу відповідно до умов договору, ТОВ «Тех-Агромаркетинг» були видано позивачу податкові накладні: від 30.04.2010 року № 183; від 31.05.2010 року № 420; від 30.06.2010 року №658; від 30.07.2010 року № 951 та від 31.08.2010 року № 1213, на підставі яких позивачем сформовано та віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 27885,56 грн.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента в безготівковій формі.

В подальшому придбаний товар було використано позивачем для подальшої реалізації лісоматеріалів ВАТ «Павлоградвугілля» відповідно до умов договору.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Промсец-Консалтинг» було укладено правочини надання послуг по підготовці та відгрузці лісоматеріалів та договорі надання юридичних послуг: № 25 від 01.09.2010 року, №14 від 01.09.2010 року ( а.с.56-67, т.4, а.с.26-27, т.7).

Умови зазначених договорів ТОВ «Тех-Агромаркетинг» були виконані в повному обсязі та сторонами складено акти виконаних робіт та звіти про виконані роботи.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента в безготівковій формі.

В зв'язку з наданням послуг позивачу відповідно до умов договору, ТОВ «Промсец-Консалтинг» були видано позивачу податкові накладні: від 30.09.2010 № 324, від 29.10.2010 №№ 971, 968; від 30.11.2010 року № 1967; від 31.12.2010 № 3101; від 31.01.2011 року № 552; від 28.02.2011 року №639, від 31.03.2011 року № 542; від 29.04.2011 року № 498; від 31.05.2011 року № 513, від 30.06.2011 року № 491; від 29.07.2011 року № 836; від 31.08.2011 року № 369; від 30.09.2011 року №450, на підставі яких до складу податкового кредиту позивачем віднесено 103361,99 грн.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Промспец консалтинг" і ТОВ «Тех-Агромаркетинг» і правомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чинок, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності первинних документів, що підтверджують правомірність віднесення сум до податкового кредиту та вважає, що документи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, свідчать про реальність виконання правочинів, зміст (перелік), обсяг наданих товарів, робіт, послуг та їх вартість, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, відповідачем не доведено.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено реальності господарських операцій, за якими були сформовані витрати і податковий кредит з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, колегія суддів констатує, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 Господарського Кодексу України.

Отже, вищенаведені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків на момент виникнення спірних правовідносин була встановлена Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№2181 від 21.12.2000 р., та у відповідних випадках Кримінальним Кодексом України.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Таким чином, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Оскільки, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України, колегія суддів вважає що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова у Харківській області ДПС № 0000282212, № 0000292212, № 0000302212 від 27.04.2012р, такими, що підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду 19.09.2012 року по справі №2а-7639/12/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тотус" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-7639/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства "Тотус" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України від 27.04.2012 р. № 0000282212, № 0000292212.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст постанови виготовлений 03.12.2012 р.