Рішення

від 25.10.2012 по справі 5015/3599/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.12 Справа№ 5015/3599/12

за позовом : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача : комунального підприємства «Берізка»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 6884,42грн.

Суддя Фартушок Т.Б.

при секретарі Полюхович ХМ.,

Представники: від позивача: ОСОБА_2, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до комунального підприємства «Берізка»про стягнення заборгованості; ціна позову 6884,42грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 31.08.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12год. 30хв. 24.09.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 24.09.2012р. та від 15.10.2012р.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; копію трудового договору на представника; копії видаткових накладних; розрахунки заборгованості.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Ухвали господарського суду Львівської області надсилались Відповідачу за адресою: 82100, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Завалля, 5 . Проте, конверти з ухвалами повертались із зазначенням причин повернення -за закінченням терміну зберігання.

Проте, згідно витягу з ЄДРПОУ, місцезнаходженням Відповідача є: 82100, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Завалля, 5.

Дана адреса зазначена і в укладеному між Сторонами Договорі, який є підставою позовних вимог. Дані щодо іншої ймовірної адреси фактичного місцезнаходження (поштової адреси) Відповідача суду не відомі.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 5822,96грн. основного боргу.

10.05.2011р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладено договір постачання №110510/01 (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність Покупця згідно його замовлень товар, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар належної якості в асортименті, номенклатурі, кількості на умовах даного Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, загальна вартість, кількість, ассортимент і номенклатура товару, поставленного по даному Договору, визначається виходячи з підписаних Сторонами товарних накладних на поставлений товар в період дії данного Договору.

Згідно п.п.3.4, 3.5 Договору, Постачальник оплачує товар, поставлений по данному Договору, по ціні, вказаній в товарній накладній, виписаній на підставі затвердженого Постачальником замовлення Покупця; Покупець робить оплату за товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до п.10.1 Договору, Договір починає діяти з дня його підписання і діє до 31.12.2011р., а в частині взаєморозрахунків -до повного їх завершення.

Договір підписано та скріплено відьитками печаток Сторін та в Договорі зазначено банківські реквізити (в тому числі розрахунковий рахунок) Сторін.

Відповідно до видаткових накладних: №0209/00041 від 02.09.2011р. на суму 1501,88грн.; №2908/00025 від 29.08.2011р. на суму 1469,14грн.; №2308/00031 від 23.08.2011р. на суму 531,13грн.; №2308/00030 від 23.08.2011р. на суму 1581,67грн.; №1608/00015 від 16.08.2011р. на суму 1999,51грн.; №1608/00017 від 16.08.2011р. на суму 184,97грн.; №0908/00039 від 09.08.2011р. на суму 3012,77грн.; №0508/00044 від 05.08.2011р. на суму 447,82грн.; №0208/00027 від 02.08.2011р. на суму 1462,60грн.; №2907/00032 від 29.07.2011р. на суму 180грн.; №2807/00027 від 28.07.2011р. на суму 1562,20грн.; №2107/00011 від 21.07.2011р. на суму 711,18грн.; №2107/00023 від 21.07.2011р. на суму 286,72грн.; №1907/00048 від 19.07.2011р. на суму 580,98грн.; №1907/00049 від 19.07.2011р. на суму 332,62грн.; №1207/00013 від 12.07.2011р. на суму 3088,73грн.; №1207/00046 від 12.07.2011р. на суму 512,81грн.; №0807/00044 від 08.07.2011р. на суму 841,91грн.; №0607/00032 від 06.07.2011р. на суму 540,82грн.; №0607/00031 від 06.07.2011р. на суму 2921,27грн.; №1706/00025 від 17.06.2011р. на суму 1929,82грн.; №2906/00039 від 29.06.2011р. на суму 622,08грн.; №2706/00033 від 27.06.2011р. на суму 2473,27грн.; №2406/00013 від 24.06.2011р. на суму 207,04грн.; №2106/00020 від 21.06.2011р. на суму 848,16грн.; №2106/00021 від 21.06.2011р. на суму 1733,86грн.; №1706/00026 від 17.06.2011р. на суму 293,16грн.; №1506/00022 від 15.06.2011р. на суму 1783,73грн.; №0106/00017 від 01.06.2011р. на суму 1308,11грн.; №2405/00041 від 24.05.2011р. на суму 1497,60грн.; №1105/00039 від 11.05.2011р. на суму 924,40грн., Позивчем поставлено Відповідачу за Договором Товар на загальну суму 37371,96грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем оплачено Товар на суму 31549грн. З врахуванням вищенаведеного, борг Відповідача перед Позивачем становить 5822,96грн. (37371,960-31549).

Борг Відповідача перед Позивачем в розмірі 5822,96грн. станом на 31.12.2011р. підтверджено підписаним та скріпленим відбитком печаток Сторін актом звірки взаємних розрахунків від 04.05.2012р. При цьому суд зазначає, що підтвердженням боргу є наведені вище видаткові накладні, а наведений акт звірки носить інформаційний характер.

29.05.2012р. Позивачем вручено Відповідачу претензію на опату боргу, підтвердженням чого є підпис представника з відбитком печатки Відповідача. Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання відповіді на зазначену претензію Відповідачем чи здійснення повної або часткової оплати боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, та положення в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 5822,96грн. у Відповідача перед Позивачем, чи здійснення повної або часткової сплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 5822,96грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 173,71грн. 3% річних.

Позивач в розрахунку до ціни позову надає розрахунок 3% річних за невиконання зобов'язання., відповідно до якого, розмір 3% річних становить 173,71грн.

Перевіривши правильність проведенного розрахунку 3% річних за вказаний Позивачем період суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки у зазначені Позивчем кількості днів протермінування до дня подання позову розмір боргу був більшим, аніж зазначено у розрахунку. Відтак, розмір 3% річних за зазначену кількість днів протермінування буде більшим, аніж зазначено у розрахунку. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, за відсутності відповідного клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 173,71грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 887,75грн. пені.

Позивач у позовній заяві надає розрахунок пені, проведений згідно неоплачених останніх поставок на суму основного боргу.

Відповідно до п.3.8 Договору, за несвоєчасну оплату поставленого Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до моменту повного виконання своїх зобов'язань щодо оплати.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведенного розрахунку пені суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем не враховано п.3.5 Договору в частині здійснення Покупцем (Відповідачем) оплати за товар протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару. Крім того, розрахунок частково проведений з перевищенням встановленого ч.6 ст.232 ГК України шестимісячного строку.

Внаслідок перевірки проведенного розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені становить 454,34грн.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача пені підлягають до задоволення в розмірі 454,34грн., в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.10.2012 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 31.10.2012р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства «Берізка»(82100, Львівська обл., м.Дрогобич, вул.Завалля, 5, ідентифікаційний код 30444861) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 5822,96грн. боргу, 173,71грн. 3% річних, 454,34грн. пені, 1512,93грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати після набрання рішеннеям законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.