Рішення

від 02.01.2013 по справі 5006/13/92/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.01.13 р. Справа № 5006/13/92/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК», м. Донецьк

до відповідача: Приватного підприємства «Донмашсервіс», м. Донецьк

про: стягнення 160000грн.00коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Данова М.О.(за довіреністю № 11/08 від 20.11.2012р);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК», м. Донецьк (далі - позивач) до Приватного підприємства «Донмашсервіс», м. Донецьк (далі - відповідач) про стягнення 160000грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на поставку обладнання № 10 від 10.10.2009р. відносно своєчасної та повної поставки товару в обумовлені сторонами строки, у зв'язку з чим товар на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 160000грн.00коп. так і не був поставлений.

У зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, справа слуханням неодноразово відкладалась, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві та Витягу з ЄДР за електронним запитом № 15344979 від 11.12.2012р. - 83005, м. Донецьк, вул. Купріна, корп. 66, квартира 7, проте конверт з ухвалою суду повернувся з відміткою органу поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання.

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зокрема, відповідно до листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

У судове засідання, призначене на 02.01.2013р. представник позивача з'явився, підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору, просив розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в справі матеріалами в межах передбачених ст. 69 ГПК України строків.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

10.10.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК», м. Донецьк (покупцем) та Приватним підприємством «Донмашсервіс», м. Донецьк (продавцем) був укладений договір на поставку обладнання № 10, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору товар, ціна, кількісні та якісні характеристики якого викладені в специфікації, узгодженої обома сторонами та що є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1,2,....).

Відповідно до п. 1.2 договору сума договору - згідно специфікацій.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються по цінам вказаним у специфікації.

Відповідно до п. 3.2 договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, також можлива інша форма розрахунків.

Згідно із п. 7.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

Керуючись п. 1.1 договору сторони уклали специфікацію № 1, якою визначили найменування товару, що підлягав поставці, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, а саме відповідач повинен був здійснити поставку крюка (кресл. № 2799.00.000-01) кількістю 17 штук, на суму 157250грн.00коп. та крюка (кресл. № 2798.00.000-03), кількістю 10 штук, вартістю 92500грн.00коп., загальна сума договору складає 299700грн.00коп.

Пунктом 1 вказаної специфікації сторони визначили строк поставки протягом 40 днів.

Додатковою угодою № 1 від 05.01.2010р. сторони виклали п. 1 специфікації № 1 до договору № 10 від 10.10.2009р. в наступній редакції: «строк поставки протягом 90 днів з моменту підписання договору».

Договір поставки № 10 від 10.10.2009р. та додатки до нього скріплені підписами та печатками сторін без будь-яких заперечень, засвідчені копії наявні в матеріалах справи.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, відповідач для оплати партії товару обумовленої сторонами в специфікації № 1 до договору виставив позивачу рахунок № 7 від 28.10.2009р. на суму 299700грн.00коп.

В свою чергу, позивач 03.11.2009р. та 27.11.2009р. посилаючись на рахунок № 7 від 28.10.2009р. перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 160000грн.00коп.

Як вказує позивач в позовній заяві, відповідач не здійснив поставку товару в обумовлений строк на всю суму здійсненої позивачем передоплати.

Позивач звернувся до відповідача з претензію б/н від 23.11.2012р. повернути грошові кошти в сумі 160000грн.00коп., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки товар на грошові кошти у розмірі 160000грн.00коп. так і не був поставлений, грошові кошти у вказаному розмірі не повернуті, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є стягнення з відповідача суми коштів у розмірі 160000грн.00коп., на які поставка товару, обумовленого договором № 10 від 10.10.2009р. та специфікацією № 1 до нього, відповідачем не здійснена.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Договір на поставку обладнання № 10 від 10.10.2009р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та ст.ст. 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

На підставі укладеного між сторонами договору № 10 від 10.10.2009р. у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача прийняти товар та оплатити його вартість.

Як вбачається із умов укладеного між сторонами договору № 10 від 10.10.2009р., сторони не визначили конкретного порядку розрахунків за відвантажену продукцію, передбачивши у п. 3.2 вказаного договору лише те, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, зазначивши при цьому, що можлива інша форма розрахунків.

Позивачем 03.11.2009р. та 27.11.2009р. на підставі виставленого відповідачем рахунку № 7 від 28.10.2009р. була перерахована попередня оплата за обумовлений сторонами товар в сумі 160000грн.00коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та актом звірки взаємних розрахунків, підписаного з боку позивача - директором.

Оскільки відповідач отримав грошові кошти у сумі 160000грн.00коп. без жодних зауважень та заперечень, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази наявності між сторонами будь-яких інших домовленостей щодо строків оплати, оформлені у спосіб, передбачений п. 7.2 договору, то суд дійшов висновку, що сторони своїми конклюдентними діями погодили порядок розрахунків на умовах попередньої оплати товару, а відповідач в свою чергу прийняв на себе зустрічні зобов'язання здійснити поставку товару в на всю суму перерахованої позивачем попередньої оплати.

Відповідно ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У Додатковій угоді № 1 від 05.01.2010р. до договору № 10 від 10.10.2009р. сторони визначили строк поставки продукції протягом 90 днів з моменту підписання вказаного договору.

Враховуючи, що договір був підписаний сторонами 10.10.2009р., то з урахуванням умов Додаткової угоди № 1 від 05.01.2010р. щодо строків поставки, відповідач повинен був поставити позивачу товар до 08.01.2010р. включно, а вже з 09.01.2010р. почалося прострочення виконання вказаного зобов'язання.

Отже, станом на день звернення позивача до суду строк поставки товару покупцю вже наступив, проте, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, товар, обумовлений специфікацією № 1 на суму перерахованих позивачем коштів в розмірі 160000грн.00коп. так і не був поставлений відповідачем, як і не повернуті кошти у вказаному розмірі.

Таким чином, згідно норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов'язки у відповідача.

Позивач, скориставшись своїм правом, наполягає на поверненні сплачених в якості попередньої оплати грошових коштів.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Договір № 10 від 10.10.2009р. не передбачає обов'язок постачальника здійснити повернення суми передоплати, перерахованої покупцем, відповідно строк такої дії також не встановлений. За договором № 10 від 10.10.2009р. у відповідача виник лише обов'язок поставити товар позивачу.

Оскільки сторонами не узгоджений конкретний строк повернення передоплати, у даному випадку застосуванню підлягає ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, а якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

У порядку ст. 530 Цивільного кодексу України позивачем була направлена відповідачу вимога б/н від 23.11.2012р. повернути перераховані за договором поставки № 10 від 10.10.2009р. кошти у розмірі 160000грн.00коп., докази її надсилання 27.11.2012р. наявні в матеріалах справи.

З урахуванням нормативних строків щодо пересилання поштової кореспонденції відповідно до Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" (Місцевої - Д+2) відповідач повинен був отримати претензію в період з 27.11.2012р. по 29.11.2012р.

Виходячи з викладеного, відповідач повинен був повернути передоплату до 06.12.2012р. включно, тобто протягом 7 днів з дня отримання вимоги, що ним не зроблено.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суду не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 160000грн.00коп. або поставки товару на всі перераховані позивачем кошти, як і доказів продовження сторонами договірних стосунків з поставки продукції на залишок грошових коштів, отриманих від позивача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми в розмірі 160000грн.00коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Законом України „Про судовий збір" від 08.07.2011 р. №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється ставка судового збору - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1609грн. 50коп.). Ціна позову складає 160000грн.00коп. Платіжним дорученням № 288 від 01.11.2012р. позивачем сплачений судовий збір у розмірі 3500грн.00коп., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, у зв'язку з чим поверненню підлягає зайво сплачена сума судового збору в розмірі 300грн.00коп.

За приписами ч.1 п.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у ч. 4 інформаційного листа від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 „Про деякі питання практики застосування Закону України Про судовий збір", зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

У зв'язку з повним задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у передбаченому законодавством розмірі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 525-526, 530, 625, 663, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК», м. Донецьк до Приватного підприємства «Донмашсервіс», м. Донецьк про стягнення 160000грн.00коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Донмашсервіс» (юридична адреса: 83005, м. Донецьк, вул. Купріна, корп. 66, квартира 7, ідентифік.код 33755646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК» (83100, м. Донецьк, вул. Челюскінців, буд. 184, ідентифік.код 30101822) суму в розмірі 160000грн.00коп., витрати на оплату судового збору в сумі 3200грн.00коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «ЛВК», м. Донецьк зайво сплачений платіжним дорученням № 288 від 01.11.2012р. судовий збір у розмірі 300грн.00коп.

Дане рішення є підставою для повернення судового збору із Державного бюджету України.

У судовому засіданні 02.01.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 03.01.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.