Рішення

від 12.12.2012 по справі 5009/4567/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 16/131/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.12 Справа № 5009/4567/12

м.Запоріжжя

За позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, ідент. № НОМЕР_1, АДРЕСА_1

до відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Пармас", код ЄДРПОУ 34748362, 69035, м.Запоріжжя, вул.Заводська , 3, кім.10

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору -товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", 69063, м.Запоріжжя, вул.Горького, 23

про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності

Суддя Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (дов.реєстр.№ 4262 від 03.12.2012)

від відповідача - Чулаков П.І. (ліквідатор, постанова господарського суду Запорізької області від 18.06.2012 у справі № 5009/1848/12)

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем -ФОП ОСОБА_1 заявлено позов про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні нерухомим майном -будівлею кафе літ. В, складом літ.Б, альтанкою літ. Ж, альтанкою літ.З, вбиральнею літ.Д, розташованими за адресою: АДРЕСА_2, шляхом заборони відповідачу -ТОВ "Пармас" реалізовувати майно з метою погашення заборгованості перед кредиторами, а також про визнання за позивачем права власності на це майно.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.12.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушене провадження у справі № 5009/4567/12, провадженню присвоєно номер 16/131/12, засідання суду призначено на 12.12.2012. В засіданні 12.12.2012 за згодою сторін проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На обґрунтування заявлених вимог, заснованих на положеннях ст.ст.319, 328, 391, 392 Цивільного кодексу України, позивач пояснив, що за власні кошти збудував торгівельний комплекс у складі кафе та крамниці з літнім майданчиком, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Об'єкт був у встановленому порядку прийнятий до експлуатації, 19.06.2006 позивачу було видано право власності на цей об'єкт, а 11.07.2006 право власності було зареєстровано в БТІ. Під час здійснення підприємницької діяльності позивачем були здійснені поліпшення, вдосконалення, добудови, внаслідок чого загальна площа об'єкту збільшилася. Але незважаючи на те, що спірне майно є власністю позивача, ліквідатор ТОВ "Пармас" направив позивачу листа із заявленням прав ТОВ "Пармас" на майно та вимогами не вчиняти будь-яких дій, пов'язаних з відчуженням майна чи передачею його третім особам. Позивач зазначив, що всі дозвільні документи на спірний об'єкт оформлені, проте до технічного паспорту БТІ не внесені зміни щодо площі об'єкта, а саме прибудову -будівлю кафе з господарськими спорудами (склад, вбиральня, альтанки). На замовлення відповідача техніком БТІ була проведена технічна інвентаризація, проте право власності позивача на спірне майно в БТІ не зареєстровано, що надає відповідачу можливість безпідставно заявляти свої права на майно та без відома позивача його реалізувати. Таким чином, своїми діями відповідач оспорює права власності позивача та вчиняє перешкоди в користування та розпорядженні майном. Позивач просить позов задовольнити.

Відповідач надав суду відзив, де проти позову заперечив та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначив, що в ході ліквідаційної процедури (ТОВ "Пармас" перебуває у процедурі банкрутства) з'ясувалося, що ТОВ "Пармас" може претендувати на спірне майно, але на цей час права власності на майно не підтверджені.

Третьою особою витребуваною судом довідкою від 12.12.2012 поінформовано, що права власності на будівлю кафе літ. В, склад літ.Б, альтанку літ. Ж, альтанку літ.З, вбиральню літ.Д, розташовані по АДРЕСА_2 на цей час не зареєстровані.

Дослідивши матеріали та обставини справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Позивачем за власний рахунок створено торгівельний комплекс у складі крамниці та кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_2, що, між іншим, підтверджується актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим розпорядженням міського голови № 140-р від 06.02.2006.

25.05.2006 позивачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно -крамницю-кафе літ.А-2 по АДРЕСА_2, 11.07.2006 право власності на підставі зазначеного свідоцтва зареєстровано в ОП "Запорізьке МБТІ".

Згадане свідоцтво про право власності, а також витяг БТІ про реєстрацію права власності суду представлені.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, в процесі здійснення підприємницької діяльності та її вдосконалення позивач здійснював поліпшення належного йому майна, добудови та новобудови.

На створені об'єкти у встановленому порядку виготовлено технічну документацію, яка представлена суду, проте не на всі об'єкти позивачу видано свідоцтво про право власності, оскільки будівництво здійснено без належного оформлення відповідних дозвільних документів.

Новозбудовані об`єкти позначені у технічній документації такими характеристиками: будівля кафе літ. В, склад літ.Б, альтанка літ. Ж, альтанка літ.З, вбиральня літ.Д.

Об'єкти розташовані на земельній ділянці загальною площею 0.1341 га по АДРЕСА_2, яка належить позивачу на праві користування на підставі договору оренди землі, укладеного Запорізькою міською радою з позивачем.

Відповідно до ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.

Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України нерухоме майно, збудоване без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил вважається самочинним будівництвом.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).

Разом з тим, частиною 5 ст.376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Прав інших осіб в зв'язку із створенням спірного майна позивач не порушив.

Крім того, суду представлено експертне дослідження № 010412/12 від 04.12.2012 судового експерта Безотосного В.А. (свідоцтво Міністерства юстиції України № 936 від 24.11.2005), виконане на предмет відповідності будівлі кафе літ. В, складу літ.Б, альтанки літ. Ж, альтанки літ.З, вбиральні літ.Д по АДРЕСА_2 вимогам діючих нормативних актів, згідно з висновками якого вказані об'єкти діючим нормативам в області будівництва відповідають.

Вищевикладені обставини дозволяють визнанню судом права власності позивача на створене ним майно.

Як вбачається, недоліки в частині оформлення відповідної документації при здійсненні будівництва позивачем потягло втручання до майна з боку ТОВ "Пармас".

Так, позивач отримав від відповідача листа, де зазначається, що ТОВ "Пармас" може претендувати на майно та висунуто вимогу не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження майна чи передачі прав третім особам.

Ст.392 Цивільного кодексу України надає право власнику майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист не тільки свого цивільного права, а й цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-ІV закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Матеріалами справи встановлено належність нерухомості, щодо якої заявлено вимоги, позивачу на праві власності.

При цьому, встановлені обставини свідчать про порушення прав та інтересів позивача відповідачем.

Оцінивши викладені вище обставини у їх сукупності, суд знаходить, що позов в частині визнання за позивачем права власності на майно є правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Позовна вимога щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні об'єктами нерухомості не підлягає задоволенню, оскільки в цій частині позивачем в порушення ст.16 Цивільного кодексу України не дотримано встановлених порядку та способу захисту прав.

Доводи відповідача не приймаються до уваги як такі, що всупереч ст.33 Господарського процесуального кодексу не підтверджені будь-якими доказами.

Враховуючи обставини справи, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідент. № НОМЕР_1, АДРЕСА_1) право власності на об'єкти нерухомості - будівлю кафе літ. В, склад літ.Б, альтанку літ. Ж, альтанку літ.З, вбиральню літ.Д, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, яке підлягає державній реєстрації в товаристві з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації".

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Р.Ніколаєнко

Рішення оформлено та підписано 13.12.2012.