Ухвала

від 16.10.2012 по справі 2а-1924/12/14/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1924/12/14/0170

16.10.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Омельченка В. А. ,

Кобаля М.І.

секретар судового засідання Міщенко М.М.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус"- Федосова Оксана Григорівна,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Бабченко Людмила Павлівна,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кірєєв Д.В.) від 29.05.2012 у справі № 2а-1924/12/14/0170

за позовом Приватного акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" (вул. Алупкінське шосе, 4, смт. Гаспра, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98660)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 141 215,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2012 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000382301 від 06.02.2012.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" витрати зі сплати судового збору у сумі 847 394,90 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.07.2012 внесено виправлення до постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2012 по справі №2а-1924/12/0170/14, виклавши ч.3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2012 в наступної редакції: стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус" витрати зі сплати судового збору у сумі 1 519,45 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

У судовому засіданні, призначеному до розгляду на 16.10.2012, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін; представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанцї скасувати та прийняти нове.

На підставі та за правилами ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач - Приватне акціонерне товариство клінічний санаторій "Парус", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 141 215,00 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив.

Судова колегія , вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного акціонерного товариства клінічний санаторій "Парус", код ЄДРПОУ 02650630, по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Фірма «Володар», код ЄДРПОУ 31988783, за травень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 131/23-1/02650630/13 від 23.01.2012 у якому встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755, в результаті чого ПАТ «Клінічний санаторій «Парус»зменшило розмір від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 року у розмірі 141 215 грн.(а.с.12-18)

На підставі зазначеного акту було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000382301 від 06.02.2012 на суму 141 215 грн. (а.с.11).

Не погодившись з податковим повідомленням -рішенням № 0001504001 від 21.11.2011 та висновками акту перевірки позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості висновків відповідача, зроблених за наслідком проведення перевірки, про встановленні порушення позивачем норм податкового законодавства, та як наслідок протиправності спірного повідомлення- рішення.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 Податкового Кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу -Податок на додану вартість.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні робіт сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

При цьому згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.02.2011 між позивачем та ПП «Фірма Володар»було укладено Договір підряду № 1105-05/10, у виконання якого була видана податкова накладна № 109 від 26.05.2011 на загальну суму 847 287,60 грн., у т.ч. ПДВ 141 214,60 грн. (а.с.34).

Видана ПП «Фірма «Володар»за травень 2011 року на адресу позивача вище названа податкова накладна повністю відповідає вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Бухгалтерською довідкою, журналом проводок за 2 квартал 2011 року та журналом -ордером по рахунку 103 за 2 квартал 2011 року підтверджується перерахування грошових коштів по Договору підряду від 17.02.2011 позивачем у загальній сумі 847 287,60 грн., у т.ч. ПДВ 141 214,60 грн. на банківський рахунок ПП «Фірма «Володар».

Виконання будівельних робіт по вказаному договору підтверджується Актом приймання виконання будівельних робіт за травень 2011 року(а.с.27)

З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновку про завищення залишку від'ємного значення ПДВ позивачем послугували дані перевірки ПП "Фірма "Володар", згідно якої враховуючи, що у ПП "Фірма "Володар" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, угоди укладені ПП "Фірма "Володар" відповідно до п. 1,2 ст. 215, п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Відповідачем у акті перевірки зазначається, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ЗАТ КС "Парус" від ПП "Фірма "Володар".

Згідно з ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарських операцій з отримання робіт.

До того ж, як встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкової накладної ПП «Фірма "Володар»було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що спростовують правомірність дій позивача щодо включення суми ПДВ до складу податкового кредиту у травні 2011 року на підставі отриманої податкової накладної від ПП «Фірма «Володар».

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Згідно п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Така позиція обґрунтована захистом прав добросовісних платників податків та принципом особистої відповідальності правопорушника за скоєне порушення вимог податкового законодавства.

Зазначене узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, що є обов'язковою для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України. Крім того, ця позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищенаведене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.05.2012 у справі № 2а-1924/12/14/0170 - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис М.І. Кобаль

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська