Постанова

від 03.01.2013 по справі 13128/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 січня 2013 р. № 2а-13128/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Харківській експериментальний завод" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ПрАТ "Харківській експериментальний завод" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 08.11.2012 р. № 0001741722, № 0001062232, № 0001182212, № 0001192212, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Нестерова К.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Таран М.М проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена виїзна планова перевірка ПрАТ "Харківській експериментальний завод" з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої 08.10.2012 року було складено акт перевірки № 2295/22-104/00333606, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 1.20., п. 1.20, п. 1.32 ст.1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р.; п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2; п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України;

- пп. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. та п. 198.3 ст. 198 ПК України;

- п. 176.2 ст. 176 ПК України, пп. б п. 176.2 ст. 176 ПК України;

-п. 2.8, п. 3.5 розд.2 Постанови № 637 "Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 р. № 0001741722, яким встановлено порушення п. 176.2 ст.176 ПК України, пп. б п. 176.2 ст. 176 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" за платежем "податок з доходів фізичних осіб" - 3 257,18 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 р. № 0001062232, яким встановлено порушення п. 2.8, п.3.5 розд.2 Постанови № 637 "Про затвердження Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 р. в ред. від 29.06.2009 р. та на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та згідно з абз.3 ст. 1 Указу Президента № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки із змінами та доповненнями" від 12.06.1995 р., у зв'язку з чим до ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" застосовано суму штрафних санкцій в розмірі - 10 000,00 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 р. № 0001182212, яким встановлено порушення пп. 1.20., п. 1.20, п. 1.32 ст.1; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5; пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р.; п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14; п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2; п. 138.4, п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138; пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139; пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" - 1 757 276,25 грн.;

4) податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 р. № 0001192212, яким встановлено порушення пп. 7.4.1., п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. та п. 198.3 ст. 198 ПК України, та ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі - 724 406 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Із матеріалів справи вбачається, що податковий орган робить висновок про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: товариство зависило витрати "по транспортуванню сировини (соапсток, олива 1-20, хімічні матеріали та інше), витрати з використання та експлуатації залізничної колії від постачальників ПРАТ "ХЕЗ": 4 кв. 2010 р. - 65 623,00 грн.; 1 кв. 2011 р. - 34 583,00 грн.; разом: 100 206,00 грн.

З цього приводу суд зазначає, що при визначені валових витрат (ВВ), підприємство керувалося п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: "валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності".

Тобто, згідно п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону одержані позивачем від постачальників послуги з використання та експлуатації залізничної колії згідно первинних документів по правилу першої події обґрунтовано відобразило в рядку 04.1 "Витрати на придбання товарів (робіт, послуг)".

Також, податковий орган зазначає: "транспортні послуги не включені до собівартості реалізованих товарів, тобто не приймали участь у господарській діяльності, вартість транспортних послуг не компенсована покупцями", на що суд зазначає наступне.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п. 3.1), описуючи формування об'єкта оподатковування, визначає оподатковуваний прибуток як скорегований валовий дохід, зменшений на валові витрати й амортизаційні відрахування. Валовий доход і валові витрати формуються за певними правилами й ніяк не прив'язані до собівартості окремого товару (роботи, послуги), по яким вони виникають у різних періодах.

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то згідно п. 11 П(С)БО 16 "витрати", перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

В процесі ведення бухгалтерського обліку, на основі первинних документів, проходить калькулювання повної фактичної собівартості (з урахуванням загально-виробничих, збутових та накладних витрат), продажної вартості продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством послуги з використання та експлуатації залізничної колії на суму 100206,00 грн. в бухгалтерському обліку були відображені по рах. 93 "витрати на збут".

Отже, дані витрати були враховані позивачем при визначенні повної фактичної собівартості та продажної вартості продукції, що спростовує твердження відповідача стосовно того, що дані витрати товариством не були враховані при формуванні рахунків та видаткових накладних на реалізацію товарів.

Суд звертає увагу, що ціноутворення на готову продукцію та інші послуги здійснюється на договірній основі.

Товариство як суб'єкт господарювання перш за все керується загальними законодавчими актами. Згідно статті 7 Закону "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. № 507-ХІІ (дійсний до 03.08.2012 р.) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

В разі віднесення даних витрат до первісної вартості запасів, сума послуг з використання та експлуатації залізничної колії в розмірі 95619,85 грн. (витрати на доставку сировини в цех на переробку 63675,75+31944,10) згідно п. 5.9 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", повинна бути включена в перерахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів. Що в остаточному підсумку доводить необхідність відображення цих витрат в податковому обліку.

Стосовно встановленого податковим органом порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у сумі 1 926 800,00 грн., тобто підприємством не доведено реальність здійснення фінансово-господарських операцій з отримання та перевезення товарно-матеріальних цінностей відповідно до наданих ТТН".

З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН на перевезення товарів саме по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ж ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Замовником транспортних послуг в даному випадку є постачальник товару, що було однією з умов відповідного договору, укладеного між позивачем (покупцем) та його контрагентом (постачальником). Суд звертає увагу, що даний договір є чинним, оскільки не визнаний в судовому порядку недійсним, а тому відповідач не мав підстав не приймати до уваги зазначену обставину. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Щодо порушень ПрАТ "ХЕЗ" вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то суд звертає увагу, що останній не містить конкретних вимог щодо форми й змісту документів, які підтверджують понесені витрати.

Як вбачається з письмових доказів справи, то у позивача маються наступні первинні документи, які підтверджують передачу права власності на товар та використання його в господарській діяльності: договори на поставку товару, специфікації, банківські виписки, накладні, звіти по виробництву за поточні місяці за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р., звіти по виробництву готової продукції (в розрізі кожного виду готової продукції) за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р., звіти по складу готової продукції, видаткові накладні на реалізацію продукції, регістри бухгалтерського обліку: журнали-ордери по рах. 26 "готова продукція".

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до норм пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Судом встановлено, що до складу валових витрат товариством віднесено витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Дані витрати підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та прибутковими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Стосовно порушення позивачем пп. 1.20.1, п. 1.20, п. 1.32, ст. 1, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого завищено витрати на придбання товарів (робіт, послуг) у сумі 595 717,00 грн., у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаних осіб та осіб, які не є платниками податку на прибуток за договірними цінами, які відрізняються більш ніж на 20% від звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого придбання.

Також, в акті перевірки (арк. 14 п. 3) зазначено: "встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку по рядку 04.1 Декларації "витрати на придбання товарів (робіт, послуг)" всього у сумі 595717,00 грн."

Але, в тому же акті (арк. 16, абз. 7) вказується на зворотне: "ПрАТ "ХЕЗ" придбавало соапсток світлих рослинних олій у ТОВ "Хімтехнологія", яке є пов'язаною особою, та у ТОВ "Леонхімпром", яке є платником єдиного податку, за цінами, які є нижчими ніж звичайні", що спростовує висновок податкового органу стосовно вказаного порушення вимог податкового законодавства з боку позивача.

Як свідчать матеріали справи, то ПрАТ "ХЕЗ" (комітент) заключило договори комісії з контрагентом ТОВ "Хімтехнологія" (комісіонер): № 2-П/2010 від 01.03.2010 р., № 1-ПС/2011 від 01.03.2011 р., № 1-ПС/2012 від 01.04.2012 р.

Предмет договорів комісії була сировина "соапсток світлих рослинних олій", її постачальниками є нерезиденти РФ: ООО "ЭКСПО ХИМ", ООО "БелАгроТрейд", ООО ТД "Регион Волга", а тому висновок податкового органу, про те що дана продукція куплена у пов'язаної особи ТОВ "Хімтехнологія" є хибним.

Згідно контрактів ЗЕД товариство одержує сировину "соапсток світлих рослинних олій, що не має властивостей оливкової олії" ТУУ 10-04-02-80-91, код товару на митниці 1522009100.

Також товариство купувало товар "соапсток світлих рослинних олій" (100% жирності) у ТОВ "Леонхімпром" (код ЄДРПОУ 37660684, платник єдиного податку).

В акті перевірки та в "Реєстрі співставлення цін придбання сировини ПрАТ "ХЕЗ" та інших підприємств регіону" (додатку № 6 до акту перевірки) фахівці податкового органу приводять приклади придбання сировини "соапсток світлих рослинних олій" другими підприємствами по цінам нижчими за ціни придбання ПрАТ "ХЕЗ", стверджуючи, що приводиться зрівняння з аналогічною продукцією, з чим суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

При визначенні рівня звичайних цін на імпортований на територію України товар "соапсток світлих рослинних олій" (100% жирності), податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства (п.1.20.1, 1.20.2 «Закону про прибуток»), оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, не врахувавши різні характерні для них основні ознаки, їх фізичні та якісні характеристики, які мають суттєве значення для визначення ознак товару, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що податковим органом не доведений факт покупки позивачем товару за цінами, вищими ніж звичайні, у зв'язку з відсутністю детального аналізу та оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем п. 138.1, п. 138.4 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України внаслідок чого товариством завищено витрати операційної діяльності у рядку 05 Декларації у сумі 237 124,00 грн., "не доведено реальність здійснення фінансово-господарських операцій з отримання та перевезення товарно-матеріальних цінностей відповідно до наданих документів ТТН": 2 кв. 2012 р. - 237 124,00 грн., оскільки як зазначено а акті перевірки "до перевірки надано товарно-транспортні накладні, які оформлені неналежним чином (не заповнені обов'язкові реквізити), на що суд зазначає наступне.

Відсутність ТТН на перевезення товарів саме по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки, обгрунтування цього твердження розкрито вище.

Окрім того, вимоги щодо даних, відображених в податковій звітності, встановлені ст. 44 гл. 1 розділу II ПКУ. В ній вказано, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат і інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування і/або податкових зобов'язань, на підставі документів, перерахованих в п. 44.1 цієї статті: - первинних документів; регістрів бухгалтерського обліку; фінансовій звітності; інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищезгаданими документами, при цьому ПКУ не містить визначення термінів таких документів.

У пункті 44.2 ПКУ вказано, що для визначення (розрахунку) об'єкту оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку відносно доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу.

ДПАУ в листі від 06.04.2011 р. № 4236/5/23-4016/287 повідомила, що єдині вимоги до підтвердження даних, визначених в податковій звітності, встановлені ст. 44 розділи II ПКУ.

Слід зазначити, що згідно з п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи вбачається, що товариство має всі первинні документи, які підтверджують передачу права власності на товар та використання його в господарській діяльності: договори на поставку товару, специфікації, банківські виписки, накладні, звіти по виробництву за поточні місяці за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., звіти по виробництву готової продукції (в розрізі кожного виду готової продукції) за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., звіти по складу готової продукції, видаткові накладні на реалізацію продукції, регістри бухгалтерського обліку: журнали-ордери по рах. 26 "готова продукція".

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 цього Кодексу до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподатковування, включається собівартість реалізованих товарів виходячи із ціни їх придбання і в тому періоді, у якому відображаються доходи від їх реалізації.

Відповідно до п. 138.2 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.

При судовому розгляді встановлено, що до складу валових витрат товариством віднесено витрати операційної діяльності, які формують собівартість реалізованої продукції, понесені в звітному періоді, в якому признані доходи від реалізації такої продукції, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також в акті перевірки мається висновок ДПІ про порушення позивачем пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3, п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України внаслідок чого ним завищено показники у рядку 05 Декларації "витрати операційної діяльності" у сумі 2 806 998,00 грн., "у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаних осіб та осіб, які не є платниками податку на прибуток за договірними цінами, які відрізняються більш ніж на 20% від звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого придбання", на що суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення податкового законодавства.

Так, на відміну від Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в ст. 1 якого приведені як термін "звичайна ціна", так і правила її визначення, в ПКУ правилам визначення звичайної ціни присвячена спеціальна ст. 39 "Методів визначення і порядок застосування звичайної ціни".

В той же час, в пп. 14.1.71 ПКУ також приведено визначення терміну "звичайна ціна" - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлене цим Кодексом. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Проте для періоду до 1 січня 2013 року в ПКУ встановлені особливості застосування звичайних цін. Так, спеціальна для звичайних цін ст. 39 згідно п. 1 р. XIX ПКУ набуває чинності 1 січня 2013 року.

До цього моменту, як вказано в п. 8 підр. 10 р. ХХ ПКУ, в усіх випадках, вказаних в Кодексі (тобто не у тих, які перераховані в ст. 39 ПКУ, а коли в інших розділах Кодексу про це прямо вказано), застосовується п. 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, до закінчення 2012 року створення для застосування звичайної ціни платники податків повинні визначати згідно з окремими розділами ПКУ, і керуватися правилами її визначення, встановленими п. 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Суд звертає увагу, що податковим органом у відповідності до приписів ст. 72 КАСУ не доведений факт покупки позивачем товару за цінами, вищими ніж звичайні, у зв'язку з відсутністю детального аналізу та оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів. Правове обґрунтування цьому аналогічно вищезазначеному у п.3 розділу І "Аналізу акту перевірки ГНІ".

Стосовно встановленого податковим органом порушення позивачем вимог п. 138.1, пп. 138.10.2, п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок чого ним завищено "інші витрати" у рядку 06 Декларації у сумі 665 500,00 грн., а саме - віднесені витрати на консультаційні послуги, по яких підприємством не доведено їх зв'язок з господарською діяльністю, оскільки, як стверджує ДПІ, до перевірки надані акти виконаних робіт, згідно яких не можливо ідентифікувати витрати як такі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а саме: в актах виконаних робіт вказано вид отриманих послуг - консультаційні послуги (без зазначення конкретного виду послуг, їх обсягу, виду, якості тощо.

Судом встановлено, що в даному випадку до складу інших витрат товариством віднесено адміністративні витрати, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку:

1) договір № КУБ-2 від 01.06.2011 р.;

2) акт виконаних робіт № ОУ-0000002 від 30.06.2011 р.;

3) звіт до акту виконаних робіт № ОУ-0000002 від 30.06.2011 р.;

4) акт виконаних робіт № ОУ-0000003 від 30.09.2011 р.;

5) звіт до акту виконаних робіт № ОУ-0000003 від 30.09.2011 р. ;

6) акт виконаних робіт № ОУ-0000005 від 31.12.2011 р.;

7) звіт до акту виконаних робіт № ОУ-0000005 від 31.12.2011 р. "Аналіз діяльності підприємства та висновок щодо фінансової звітності ПРАТ "ХЕЗ" станом на 31 грудня 2011 р.";

8) штатний розпис товариства станом на 01.06.2011 р., 01.09.2011 р. 01.12.2011 р.;

9) копії дипломів по освіту виконавців робіт;

10) договір підряду з працівником, який приймав участь у виконанні робіт.

Окрім того, ДПІ робить висновок, що в порушення п. 138.1, пп. 138.10.3, п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України внаслідок чого товариством завищено "Інші витрати" у рядку 06 Декларації у сумі 312 916,00 грн., так як транспортні послуги не включені до собівартості реалізованих товарів, тобто не приймали участь у господарській діяльності, вартість транспортних послуг не компенсована покупцями, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПКУ до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподатковування, включається собівартість реалізованих товарів виходячи із ціни їх придбання і в тому періоді, у якому відображаються доходи від їх реалізації. Згідно із п. 138.6 ст. 138 зазначеного Кодексу собівартість придбаних і реалізованих товарів формується відповідно до ціни придбання з урахуванням ввізного мита й витрат на доставку й доведення до стану, придатного для продажу. Відповідно до п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу оцінка вибуття запасів здійснюється за методами, встановленими відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Для всіх одиниць запасів, що мають однакові призначення й умови використання, застосовується тільки один із дозволених методів оцінки їх вибуття.

Відповідно до п. 16 П(С)БО 9 та п. 2.8 наказу "Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства" № 1 при вибутті запасів їх оцінка здійснюється за такими методами:

- при відпуску запасів у виробництво - собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- при відпуску готової продукції у реалізацію - метод ціни продажу.

Згідно п. 11 П(С)БО 16 "Витрати", перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством».

В процесі ведення бухгалтерського обліку, на основі первинних документів, проходить калькулювання повної фактичної собівартості (з урахуванням загально виробничих, збутових та накладних витрат), продажної вартості продукції.

Відповідно до п. 138.2 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані витрати були враховані позивачем при визначенні повної фактичної собівартості та продажної вартості продукції.

Висновки ДПІ про те, що дані витрати не були враховані при формуванні рахунків та видаткових накладних на реалізацію товарів не відповідають положенням законодавства, відповідно до якого ціноутворення на готову продукцію та інші послуги здійснюється на договірній основі.

Товариство як суб'єкт господарювання перш за все керується загальними законодавчими актами. Згідно статті 7 Закону "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. № 507-ХІІ (дійсний до 03.08.2012 р.) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, включається дохід від реалізації товарів, який згідно з п. 137.1 ст. 137 цього Кодексу визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем суми податків, зборів на 28098,00 грн. із земельного податку на ділянку, яка не використовується, суд зазначає наступне.

В узагальнений розрахунок донарахувань інспектором ДПС не було включено завищення валових витрат та не було донараховано податок (ряд. 04.6 "Сума податків, зборів" декларації з податку на прибуток) за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. по податку на землю в сумі 28098,00 грн.

З приводу висновку податкового органу про порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок чого ним завищено податковий кредит на загальну суму 724 406,00 грн. у зв'язку з придбанням товарів у пов'язаних осіб за договірними цінами, які відрізняються більш ніж на 20% від звичайних цін на такі товари, що діяли на дату такого придбання та у зв'язку з придбанням послуг транспортування, які не були враховані при формуванні собівартості товарів, тобто не приймали участі в господарській діяльності підприємства, суд зазначає таке.

Придбання товару відбувалося згідно договорів комісії, укладених ПрАТ "ХЕЗ" (комітент) з ТОВ "Хімтехнологія" (комісіонер): № 2-П/2010 від 01.03.2010 р., № 1-ПС/2011 від 01.03.2011 р., № 1-ПС/2012 від 01.04.2012 р.

По даним договорам відношення між комітентом та комісіонером відбувалося в рамках надання послуг, вказаних в п. 1 "Предмет договору" та п. 2 "Обов'язки комісіонера", а не поставки товару, як вказує ДПІ.

При купівлі даної продукції у складі податкового кредиту по ПДВ по такій операції відображена сума ПДВ, фактично сплачена при митному оформленні продукції.

Згідно норми п. 4.3 Закону про ПДВ, які встановлюють, що для тих, що імпортуються на митну територію України платниками податків товарів, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менш митній вартості , вказаної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних і інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

При імпорті товарів на митну територію України документом, що засвідчує право отримання податкового кредиту, вважається ВМД, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату ПДВ (пп. 7.2.7 цього Закону про ПДВ). При цьому згідно з вимогами пп. 7.3.6 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата представлення митної декларації з вказівкою в ній суми податку, належній сплаті.

В даному випадку, як встановлено при судовому розгляді, товариство керувалося правилом визначення суми податкового кредиту звітного періоду, що міститься в пп. 7.4.1 Закону про ПДВ:

1) сума податкового кредиту складалася з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків по ставці, встановленій п. 6.1 ст. 6 і ст. 8 цього Закону, упродовж такого звітного періоду у зв'язку з (зокрема) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті);

2) і надалі такі товари використовувалися виключно в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

В свої листах ДПАУ відмічає, що сплачений при імпорті товарів ПДВ, розрахований відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податків за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у рамках госпдіяльності (лист від 06.04.2007 р. № 7049/7/16-1517-26). Цю ж думку ДПАУ озвучила і в листі від 04.05.2007 р. № 8991/7/16-1517, де відмічає, що сума податку на додану вартість, сплачена при розмитненні імпортованих товарів, повинна включатися до складу податкового кредиту в розмірі, вказаному в ВМД (лист від 08.06.2007 р. № 4164). Роз'яснення на тему імпортного" податкового кредиту містяться в листах ДПАУ від 07.11.2007 р. № 22703/7/16-1117 і від 09.04.2008 р. № 7310/7/16-1517. Про незмінність своєї позиції в цьому питанні ДПАУ повідомила листом від 15.04.2008 р. № 4544/5/16-1516.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, суд зазначає, що висновки відповідача щодо вчинення порушень податкового законодавства ПрАТ "Харківський Експериментальний завод" не відповідають дійсності та є необґрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 08.11.2012 року №0001741722, №0001062232, №0001182212, №0001192212, прийняті відносно приватного акціонерного товариства "Харківській експериментальний завод".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 04.01.2013 р.

Суддя Самойлова В.В.