Рішення

від 04.01.2013 по справі 1225/2238/2012

СВАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1225/2238/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2013 року , м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі головуючого судді Гашинської О.А., при секретарі Сироватцькій А.О., розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Мирна долина»про визнання договору оренди земельної ділянки нікчемним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до суду в якому зазначив, що на праві приватної власності їй належить земельна ділянка розміром 8,09 га, кадастровий номер 4424082500:08:001:0024, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Куземівської сільської ради Сватівського району, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії ЛГ № 172920 від 17 липня 2005 року. 10 квітня 2009 року між нею та відповідачем укладений договір оренди землі, згідно якого орендарю передається в строкове платне користування земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміром 8,09 га строком на 20 років. Державна реєстрація договору проведена 15 квітня 2009 року Сватівським районним реєстраційним офісом ДП «Центр ДЗК»за реєстровим № 240825/040941700081. Але, в договорі оренди передбачені не всі умови від яких залежать її права та можливість їх захисту. Вважає, що укладена угода не відповідає вимогам закону, являється нікчемною із-за відсутності в ній частини істотних умов внаслідок порушення вимог норм Закону України «Про оренду землі». Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства являється Цивільний Кодекс України. Актами цивільного законодавства являються також інші закони України, які приймаються згідно до Конституції України та цим Кодексом. Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір являється укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди по всім істотним умовам договору. Істотними умовами договору являються умови щодо предмета договору, умови, які визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою хоча б однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини стосовно найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відповідно до ст.. 2 ЗУ «Про оренду землі», відносини пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно -правовими актами, а також договором оренди землі. З цього витікає, що договір оренди повинен відповідати вимогам спеціального закону -Закону України «Про оренду землі»(далі Закон). Частиною 1 статті 15 Закону визначені істотні умови договору: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата зі вказівкою її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення та перегляду та відповідальність за несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови зберігання стану об'єкту оренди; умови та строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцю; існуючі обмеження (обтяження) відносно використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди або його частини. Частиною 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі»встановлено, що відсутність в договорі оренди землі однієї із істотних умов, передбачених даною статтею, являється підставою для визнання договору недійсним у відповідності із законом. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності угоди являється недотримання в момент укладення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. В ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст угоди не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Таким чином, відсутність в договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених в ч. 1 ст. 15 Закону являється підставою для визнання недійним такого договору оренди згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Укладений договір оренди не містить частини обов'язкових істотних умов, а саме: А) про умови, порядок та строки повернення земельної ділянки орендодавцю, що передбачається п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону. В цій частині п. 21 Договору не визначає порядок та строки повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору або його розірвання. Пунктом 20 Договору визначений тільки порядок передачі в оренду по акту передачі протягом тижня після державної реєстрації угоди. Б) Про визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкту оренди або його частини, що передбачається п. 9 ч. 1 ст. 15 Закону. В цій частині п. 32 Договору не визначено: хто несе відповідальність -орендодавець або орендар у випадку випадкового знищення або пошкодження об'єкту нерухомості. Крім того, згідно ч. 4 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», невід'ємною частиною договору оренди являється: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) в його використанні та встановлення земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості); акт прийму -передачі об'єкту оренди. Але, в порушення даної норми Закону, до підписаного сторонами договору не долучені ні план, ні схема земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що робить неможливим ідентифікацію по індивідуальним її ознакам. Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не складався. Таким чином, у сторін відсутні вище вказані документи, які складають невід'ємну частину договору. З цього витікає, що відсутня ще одна істотна умова договору оренди земельної ділянки: необхідна інформація про об'єкт оренди (місце розташування земельної ділянки), що передбачено п.1 ч. 1 ст. 15 Закону. Відсутність істотних умов по угоді підтверджується договором оренди землі від 10 квітня 2009 року. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсною являється угода, якщо її недійсність встановлена законом (нікчемна угода). В цьому випадку визнання угоди недійсною судом не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсна угода не породжує юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з її недійсністю. Оскільки між нею та відповідачем існує спір про недійсність нікчемної угоди, то вона вимушена звернутись до суду з вимогою про встановлення нікчемності договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2009 року, зареєстрованого 15 квітня 2009 року за реєстрованим № 240825/040941700081. Із роз'яснень п. 5 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» витікає, що вимога про встановлення нікчемності угоди підлягає розгляду у випадку відповідного спору. Такий позов може пред'являтись окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемної угоди. Відповідності з ст.. 16 ЦК України, способом захисту її прав та інтересів може бути визнання угоди недійсною. Просить суд визнати договір оренди земельної ділянки, укладений 10 квітня 2009 року між нею та ФГ «Мирна долина»та зареєстрований 15 квітня 2009 р. Сватівським районним реєстраційним офісом ДП «Центр ДЗК»за реєстровим № 240825/040941700081, нікчемним.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 підтримала позов з підстав , зазначених в ньому , просить суд його задовольнити, оскільки при передачі землі комісія на місце не виїзджала , межі не встановлювались, акт про передачу земельної ділянки в оренду підписано не вірно , в ньому містяться підчистки, не визначено хто має відповідати за збереження об'єкту оренди.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вказав , що позов підлягає задоволенню, оскільки угода не відповідає вимогам закону , а тому має бути визнана нікчемною, бо існує спір. В договорі відсутня необхідна інформація про земельну ділянку,.не визначено межі земельної ділянки , хто несе відповідальність за ризик випадкової загибелі , порядок повернення земельної ділянки , договір не прошито , не пронумеровано, відсутні невід'ємні частини договору -акт прийому-передачі, акт визначення меж земельної ділянки, через що неможливо ідентифікувати земельну ділянку на місцевості. Через дані порушення договір є таким, що по суті не укладеним , а отже нікчемним. Термін позовної давності згідно положень законодавства не порушено.

Представник відповідача Бойко К.Ф. в судовому засіданні позов не визнав, просить в задоволенні позову відмовити за пропуском строку позовної давності, вказавши , що позивачем пропущено строк позовної давності та заяву про поновлення строку не подано. Сам позов є необґрунтованим , договір оренди земельної ділянки відповідає умовам законодавства, його зареєстровано в установленому законом порядку , тривалий час проводилось його виконання, надав заперечення проти позову ( а.с. 17 ) та заяву про застосування строків позовної давності ( а.с.23).

Суд, заслухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні надані ними докази , з"ясувавши обставини , на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень , підтвердженими тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні , вважає , що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню за їх безпідставністю , оскільки в судовому засіданні позивачем не доведено підстав наявності обставин , які б свідчили про нікчемність укладеного між сторонами договору оренди землі від 10.04.2009 року ( а.с.6). До даного висновку суд дійшов виходячи з наступного.

Згідно ст..215 ЦК України встановлено , що недійсним є правочин , якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надав роз'яснення , зокрема в п.4 про те, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів :нікчемні правочини-якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо) та в п.29 про те, що судам необхідно враховувати, що в силу частини другої статті 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.

Отже законодавством встановлено виключний перелік норм , які встановлюють нікчемність правочинів, а отже не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку цих норм.

Проте позивачем не доведено про існування норми законодавства , яка б встановлювала недійсність укладеного між сторонами правочину, яким є договір оренди землі. А тому позовні вимоги є безпідставними.

Крім того , згідно ст..ст.257, ст..258 ЦК України з внесеними змінами від 20.12.2011 р., позовна давність для даного виду заявлених вимог становить тривалістю у три роки . Позивачем даний строк порушено, заяв про причини порушення та поновлення цього строку не надано.

Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядує цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі»-встановивши , що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі , зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.11, 58. 213-215, 294 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства «Мирна долина»про визнання договору оренди земельної ділянки нікчемним -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.А. Гашинська