Рішення

від 27.12.2012 по справі 5020-1190/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року справа № 5020-1190/2012 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до приватного підприємства «Гавань»

(99016, м. Севастополь, вул. Богданова,12)

про стягнення заборгованості за договором оренди, розірвання договору оренди та звільнення приміщень,

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача - Бекетової Н.С., довіреність б/н від 30.10.2012;

відповідач -не з'явився,

Суть спору:

22.10.2012 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до приватного підприємства «Гавань», в якому просить суд стягнути з відповідача 186654,97 грн., з яких: заборгованість по орендній платі за період з 01.06.2011 по 31.08.2012 у розмірі 17959,39 грн., пеню у розмірі 233,45 грн., 30% річних у розмірі 462,01 грн., штраф у розмірі 168000,12 грн. Також просить суд розірвати договір оренди нерухомого майна №1-09 від 20.01.2009, укладений між позивачем та відповідачем, а також зобов'язати відповідача звільнити вбудовані нежитлові приміщення за вказаним договором оренди та передати їх за актом прийому-передачі позивачу.

Позовні вимоги з посиланням на статті 526, 625, пункт 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статті 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №1-09 від 20.01.2009, зокрема в частині внесення орендної плати, в зв'язку із чим, позивач вважає, що це є істотним порушенням умов договору, в зв'язку із чим вважає що є підстави для розірвання даного договору, а також стягнення заборгованості за ним та штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 25.10.2012 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 19.11.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався 19.11.2012 на 10.12.2012. У судовому засіданні 10.12.2012 продовжено строк розгляду спору на 15 днів та розгляд справи відкладений на 27.12.2012.

У судове засідання 27.12.2012 з`явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові, наполягав на їх задоволенні.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 25.10.2012 не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві").

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Також статтею 64 ГПК України визначено, що у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали надсилалась судом відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідач не скористався правом, наданим їм статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

З врахуванням вищенаведених норм процесуального закону, на думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а справа підлягає розгляду у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, що узгоджується зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 27.12.2012 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

20.01.2009 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та приватним підприємством «Гавань» (Орендар) укладено договір № 1-09 оренди нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на цокольному поверсі двохповерхового будинку, загальною площею 162,80 кв.м., що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Михайлівська, буд. 19, які знаходяться на балансі КП «Жилсервіс-13». Вартість вказаних вбудованих нежитлових приміщень складає, згідно незалежної оцінки станом на 30.09.2008 - 278 632,00 грн. (а.с. 10-11).

Відповідно до пункту 2.5 Договору вступ орендодавця у користування майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкту оренди.

Згідно з пунктом 3.1 Договору розмір орендної плати визначається на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна. Амортизаційні відрахування і вартість послуг орендодавця не включаються до орендної плати. В орендну плату також не включені витарти на комунальні та експлуатаційні послуги, а також сума компенсації витрат балансоутримувача на оплату за користування земельною ділянкою.

Пунктом 3.2 Договору сторони узгодили, що орендна плата складає 4666,67 грн за перший місяць оренди і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця, з яких: 95 % - у сумі 4 433,43 грн на рахунок місцевого бюджету міста Севастополя р/р 33213870700001 в ДУДК міста Севастополя, МФО 824509, код ЗКПО 23895637, код платежу 22080400; 5 % - у сумі 233,33 грн на рахунок місцевого бюджету міста Севастополя р/р 31516933700001 в ДУДК міста Севастополя, МФО 824509, ЗКПО 23895637, код платежу 50110007.

У пункті 3.3 Договору сторони узгодили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Підставою для внесення орендної плати є даний Договір (п.3.8 Договору).

Пунктом 4.4.3. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди, в тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг. Протягом тридцяти календарних днів з дня підписання договору орендар зобов'язаний укласти з підприємствами комунальної сфери (Комунальне підприємство „Севміськводоканал" Севастопольської міської Ради, Відкрите акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго", Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Севтеплоенерго") договори за надання комунальних або експлуатаційних послуг.

Відповідно до пункту 8.6 Договору у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 30 календарних днів, орендодавець вправі вимагати, а орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця зверх збитків 30 % річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Крім того, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків штраф у сумі, що рівна трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором (пункт 8.7 Договору).

Також, згідно з пунктом 8.8 Договору у випадку порушення орендарем строку повернення (звільнення) об'єкту оренди, визначеного пунктом 4.4.14 цього Договору, орендодавець вправі вимагати, а орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця неустойку у розмірі подвійної орендної плати за договором за весь час прострочення.

Зазначений договір діє з моменту його підписання і до 30.12.2013 (пункт 7.1 Договору).

Як вбачається з акту прийому передачі орендованого майна від 20.01.2009, складеним між сторонами, підтверджується передача позивачем відповідачу в оренду нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Михайлівська, 19 (а.с. 13).

Рішеннями господарського суду міста Севастополя від 18.04.2012 у справі №5020-241/2012 та від 17.07.2012 у справі №5020-695/2012 були встановлені факти неналежного виконання відповідачем умов спірного договору в частині стягнення орендної плати за періоди з червня 2011 по листопад 2011 та з грудня 2011 по травень 2012. Зазначені рішення набрали законної сили.

Неналежне виконання умов договору щодо внесення орендної плати за період червня 2012 по серпень 2012 і стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 186 654,97 грн, з яких: 17 959,39 грн -основна заборгованість з орендної плати за період з червня 2012 по серпень 2012; пені в розмірі 233,45 грн.; 462,01 грн - 30 % річних та штрафу у розмірі 168000,12 грн. Крім того, позивач просить розірвати договір оренди № 1-09 від 20.01.2009 та зобов'язати відповідача звільнити приміщення.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Нормами статті 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов'язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договором оренди № 1-09 від 20.01.2009 встановлено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, судом встановлено, що відповідач припустився порушення умов Договору щодо своєчасного внесення орендної плати. Станом на день звернення позивача до суду заборгованість орендаря перед орендодавцем за орендною платою за період з червня 2012 по серпень 2012 склала 17959,39 грн.

У порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення спірної суми заборгованості по орендній платі відповідачем суду не надано, отже, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 17959,39 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи порушення умов договору в частині своєчасного внесення орендної плати позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 462,01 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 8.6 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 30 календарних днів, орендодавець вправі вимагати, а орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця поверх збитків 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 30% річних, суд вважає його вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 30% річних в сумі 462,01 грн підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми пені за прострочення зобов'язання у розмірі 233,45 грн.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом пункту 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору орендар сплачує орендодавцю поверх збитків пеню в розмірі 200% від облікової ставки НБУ, що діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов'язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 233,45 грн такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 168000,12 грн, враховуючи положення пункту 8.7 Договору, згідно з яким у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більш ніж 60 календарних днів орендар сплачує на користь орендодавця поверх збитків штраф в сумі трикратного розміру річної орендної плати за договором.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що судом встановлено факт порушення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем штрафу у зв'язку з неналежним та несвоєчасним невиконанням відповідачем грошового зобов'язання.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий розмір орендної плати 4666,67 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 168000,12 грн. (4666,67 грн. *12 місяців * 3).

В той же час, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом якого, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі, у зв'язку з чим вважає за можливим зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу, встановивши його в сумі розміру місячної орендної плати за останній місяць оренди - 5984,45 грн.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у сумі 5984,45 грн.

Стосовно позовних вимог щодо розірвання договору оренди та зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт оренди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з приписом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 783 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Водночас, орендоване майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому, вказаною нормою, на відміну від статті 783 Цивільного кодексу України, не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких тягне за собою розірвання договору оренди комунального майна.

Згідно пункту 13 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 № 02-5/237 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна" підставою для розірвання договору може бути належним чином доказане невиконання орендарем хоча б одного із його обов'язків, передбачених статтею 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" або договором оренди.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Враховуючи що факт невиконання орендарем взятих на себе зобов'язань за Договором оренди комунального майна в частині своєчасного внесення орендної плати підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди та зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на цокольному поверсі двохповерхового будинку, загальною площею 162,80 кв.м., що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Михайлівська, буд. 19.

Обраний позивачем спосіб захисту відповідає статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, вимоги позову знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в силу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору оренди (найму).

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, враховуючи приписи пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким встановлено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, суд покладає на відповідача судовий збір в розмірі 4806,10 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Гавань» (99016, місто Севастополь, вулиця Богданова,12; ідентифікаційний код 23439572, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, ву. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, р/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400, або на інший рахунок, зазначений стягувачем) заборгованість у розмірі 24639,30 грн (двадцять чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять грн 30 коп) з яких: 17959,39 грн - заборгованість з орендної плати за договором оренди № 1-09 від 20.01.2009 за період з червня 2012 по серпень 2012 року; 233,45 грн -пеня, ,462,01 грн - 30 % річних; , 5984,45 грн -штрафу.

3. Розірвати договір оренди нерухомого майна № 1-09 від 20.01.2009 , укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і приватним підприємством «Гавань».

4. Зобов'язати приватне підприємство «Гавань» (99016, місто Севастополь, вулиця Богданова,12; ідентифікаційний код 23439572, відомості про банківські реквізити відсутні) звільнити орендоване майно - вбудовані нежитлові приміщення, розташовані на цокольному поверсі двохповерхового будинку, загальною площею 162,80 кв.м., що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Михайлівська, буд. 19 та передати їх за актом прийому-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044).

5. Стягнути з приватного підприємства «Гавань» (99016, місто Севастополь, вулиця Богданова,12; ідентифікаційний код 23439572, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, р/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 25750044, отримувач -Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) судовий збір в сумі - 4806,10 грн (чотири тисячі вісімсот шість грн 10 коп)

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 02.01.2013.

Суддя С.О. Щербаков