Рішення

від 10.01.2013 по справі 5020-1329/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року справа № 5020-1329/2012

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольавіасервіс»

(990157, м. Севастополь, вул. Юмашева, будинок 3, кв. 190, ідентифікаційний код 31377079)

про стягнення 27012,48 грн.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ФОП ОСОБА_2) - ОСОБА_3 довіреність № б/н від 22.03.2012;

Відповідач (ТОВ "Севастопольавіасервіс") - не з'явився

Суть спору:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до ТОВ «Севастопольавіасервіс» про стягнення 27012,48 грн.

Позовні вимоги з посиланням на вимоги статті 1212 Цивільного кодексу України обґрунтовані неповерненням відповідачем решти грошових коштів позивача, що залишилися у відповідача після виконання останнім умов договору комісії №10/11 від 10.11.2009.

Ухвалою від 30.11.2012 позовну заяву прийнято судом до розгляду.

У судове засідання 10.01.2013 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином та своєчасно, за адресою, яка визначена в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (99057, м. Севастополь, вул. Юмашева, будинок 3, кв. 190), про причини нез'явлення не сповістив.

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд звертає увагу на той факт, що поштова кореспонденція відповідача, яка направлялась судом адресу, визначену в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців поверталась відправнику з відміткою пошти про неможливість вручення за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез'явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні позивач виклав зміст позовних вимог, просив позов задовольнити в повному обсязі, а також просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Розглянувши матеріали справі, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши в сукупності представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2009 між ФОП ОСОБА_2 (Комітент) та ТОВ «Севатопольавіасервіс» (Комісіонер) був укладений договір комісії №10/11 на здійснення зовнішньоекономічних операцій по імпорту товарів (Договір, арк.с. 8), за змістом якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується від імені та за рахунок Комітента здійснити за винагороду зовнішньоекономічну угоду з нерезидентом по імпорту товару.

Відповідно до п. 2.2 Договору Комітент зобов'язався, зокрема, відповідно до звіту сплатити Комісіонеру винагороду та відшкодувати його витрати в розмірі та в строки, передбачені договором, а також здійснити оплату по зовнішньоекономічному контракту та оплати витрати по митному оформленню товару.

Оплата за поставлений по контракту товару здійснюється в доларах США шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця протягом 90 днів з моменту отримання товару, відповідно до інвойсів (специфікацій), або за іншими реквізитами, вказаними у додаткової угоді. Платіж здійснюється прямим банківським переводом з рахунку Комітента.

Відповідно до розділу 3 Договору, Комітент сплачує Комісіонеру за виконання цього доручення винагороду у розмірі 100,00 грн. за кожну поставку (партію) товару.

Винагороду Комітент перераховує на розрахунковий рахунок Комісіонера протягом 10 банківський днів з дати підписання звіту (Акту приймання-передачі виконаних робіт).

Згідно з п. 4.1 Договір набирає сили з моменту його підписання та діє до моменту закінчення дії зовнішньоекономічного контракту. Договір може бути пролонгований за взаємною згодою сторін.

У виконання умов Договору Комітентом було перераховано на рахунок Комісіонера 46600,00 грн. (а.с. 10).

Відповідно до звіту Комісіонера від 30.01.2010 витрати за договором склали 19587,52 грн, враховуючі, зокрема, і комісійну винагороду (арк.с. 9).

Враховуючи, те, що після виконання умов договору у Комісіонера залишилися невикористані грошові кошти Комітента, останній звернувся до Комісіонера з вимогою повернути грошову суму в розмірі 27012,48 грн за невикористані митні платежі на розрахунковий рахунок Комітента (лист №2 від 10.02.2010, арк.с. 11).

Однак Комісіонер грошові кошті Комітенту не повернув, будь-якої відповіді не надав.

Враховуючи неповернення відповідачем грошових коштів, що не були використані у межах договору, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення означеної грошової суми, а також судових витрат по даній справі.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності із ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір комісії.

Відповідно до положень статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно із частиною 1 статті1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Положеннями статті 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, відповідно до умов договору комісіонер надав звіт витрат до договору, у якому було враховано вартість митних платежів, утилізації тари та комісійну винагороду, всього на суму 19587,52 грн.

З огляду на те, що комітентом було сплачено 46600,00 грн., він звернувся до комісіонера з вимогою про повернення 27012,48 грн. (46600,00 грн - 19587,52 грн = 27012,48 грн.).

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, докази повернення вказаної грошової суми комісіонером комітентом на дату розгляду справи суду не представлені.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При цьому, для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України , необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Обов'язковою умовою застосування вказаної статті є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З огляду на викладене, у суду наявні підстави вважати, що сума 27012,48 грн. є безпідставно збереженою відповідачем та відповідач зобов'язаний в порядку частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України , повернути позивачу вказану суму.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього витрати по сплаті судового збору в розмірі 1609,50 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати позивача, сплачені на правову допомогу адвокатом згідно з квитанцією у сумі 2000 грн.

Згідно з п. 1.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції") відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката, або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги.

Відповідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом (ст. 12 ЗУ «Про адвокатуру» ).

Між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 діючим на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1082 від 29.02.2008, було укладено Договір про надання юридичних послуг від 09.11.2012, на умовах якої адвокат ОСОБА_3 приймає на себе обов'язок щодо надання правової допомоги (складання позовної заяви, супроводження позову у Господарському суді міста Севастополя, відповідні послуги) по стягненню з ТОВ «Севастопольавіасервіс» грошової суми 27012 грн. за винагороду.

Розмір гонорару та строки його виплати встановлюються за згодою сторін

В підтвердження оплати послуг адвокату ОСОБА_3 до матеріалів справи додано квитанцію на суму 2 000,00 грн.

Відповідно до пункту 10 Роз'яснення Арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

За змістом Листа Вищого господарського суду від 14.07.2004 № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України") судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 р. зі справи N 30/63).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, відповідно приписів статті 49 ГПК України понесенні позивачем судові витрати по сплаті послуг адвоката ОСОБА_3 покласти на відповідача.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольавіасервіс» (990157, м. Севастополь, вул. Юмашева, будинок 3, кв. 190, ідентифікаційний код 31377079) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1) грошову суму 27012,48 грн. (двадцять сім тисяч дванадцять грн. 48 коп.), суму витрат по сплаті судового збору в розмірі 1609,50 грн., а також витрати по сплаті послуг адвоката у розмірі 2000 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.01.2013

Суддя підпис О.С. Погребняк