Рішення

від 10.01.2013 по справі 5015/4556/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.13 Справа № 5015/4556/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Огородник», Закарпатська область, м. Хуст,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

про: стягнення 5 330 грн. 71 коп. основного боргу, 229 грн. 75 коп. 3% річних, 413 грн. 16 коп. пені та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Огородник»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 5 330 грн. 71 коп. основного боргу, 229 грн. 75 коп. 3% річних, 413 грн. 16 коп. пені та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.11.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.11.2012 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року №64.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою Наказом ВГСУ від 25.10.2004 року №64.

Враховуючи повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву, справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Огородник»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33231521, знаходиться за адресою: 90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Гвардійська, буд. 122-124, що підтверджується Довідкою Головного управління статистики у Закарпатській області з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №465101 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АА №625756 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, їй присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2 (докази в матеріалах справи).

07.03.2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі -відповідач, дистриб'ютор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Огородник»(надалі -позивач, продавець) укладено Дистриб'юторський договір №2 (надалі -договір), згідно умов якого продавець зобов'язався на пільгових умовах постачати дистриб'ютору товар в асортименті та кількості згідно попередньо узгодженого замовлення дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язався приймати товар від продавця партіями згідно своїх замовлень, по накладним, для реалізації цього товару, гарантуючи продавцю своєчасну оплату за товар на умовах договору, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб -сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним договору від 07.03.2011 року №2 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Розділом 2 договору встановлено асортимент, кількість, комплектність і якість товару, розділом 3 -права і обов'язки сторін.

Так, згідно пункту 2.1. договору асортимент товару погоджується сторонами у специфікації, яка є невід'ємним додатком до договору. У разі зміни асортименту товару специфікація до договору підлягає викладенню в новій редакції.

Пунктом 2.4. договору сторони погодили, що якість товару має відповідати стандартам, технічним умовам, санітарним, гігієнічним та іншим нормам чинного законодавства, що встановлюють вимоги до якості даного виду Товару. Продавець гарантує відповідну якість товару.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору продавець зобов'язувався поставити товар на умовах договору.

Згідно пункту 3.2.1. договору дистриб'ютор зобов'язувався прийняти і оплатити товар на умовах і в термін, визначений договором.

Розділом 4 договору встановлено ціну і загальну вартість товару, розділом 5 -умови поставки.

Так, відповідно до пункту 4.1. ціна товару погоджується сторонами у специфікації.

Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що ціна конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення дистриб'ютора, накладних на товар та актів, оформлених при прийманні товару в пункті поставки, які підтверджують кількість фактично прийнятого дистриб'ютором товару, поставленого продавцем згідно договору.

Згідно пункту 4.4. договору загальна сума договору визначається сумарною вартістю товару, згідно накладних, поставленого протягом дії договору.

У пункті 5.1. договору зазначено, що сторони застосовують до договору умову поставки DDP (доставка продавцем товару в пункт, вказаний дистриб'ютором) Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в редакції ІНКОТЕРМС 2000 року.

Відповідно до пункту 5.5. договору моментом здійснення поставки товару продавцем є їх отримання дистриб'ютором з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна, видаткова накладна тощо).

Згідно пункту 5.9. договору зобов'язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної оформленої згідно вимог чинного законодавства.

Розділом 8 договору встановлено порядок здійснення розрахунків, розділом 9 -відповідальність сторін.

Відповідно до пункту 8.1. договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку дистриб'ютора на рахунок продавця, що вказані в договорі. Валюта розрахунків -гривня.

Згідно пункту 8.3. договору дистриб'ютор зобов'язаний оплатити кожну партію товару протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання товарів.

Пунктами 9.1. та 9.2. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару чи несвоєчасної поставки за вимогою однієї із сторін інша сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченого платежу чи суми недопоставленого товару за кожен день прострочення Сплата пені не звільняє сторін від обов'язків виконати зобов'язання в натурі за договором. Сплата пені не звільняє сторін від обов'язків виконати зобов'язання в натурі за договором.

Відповідно до пункту 11.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 року.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в період з 25.03.2011 року по 27.05.2011 року поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 5 330 грн. 71 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними від 25.03.2011 року №262 на суму 2 583 грн. 73 коп. та від 27.05.2011 року №461 на суму 2 746 грн. 98 коп. (належним чином завірені копії вказаних видаткових накладних долучено до матеріалів справи).

Відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 5 330 грн. 71 коп.

Таким чином, станом на час розгляду справи в судовому засіданні сума основної заборгованості за договором становить 5 33 грн. 71 коп.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Дистриб'юторського договору від 25.03.2011 року №2, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 2 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки, яка може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).

Окрім стягнення суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 413 грн. 16 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за договором товару (розрахунок пені в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 229 грн. 75 коп. трьох відсотків річних, нарахованих у відповідності до статті 625 ЦК України (розрахунок трьох відсотків річних в матеріалах справи).

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи та подані документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов є документально обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покласти на сторони пропорційно до задоволених вимог та стягнути їх з відповідача на користь позивача у повному обсязі, оскільки спір виник з вини відповідача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 -34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 -85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Огородник»(90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Гвардійська, буд. 122-124; код ЄДРПОУ 33231521) 5 330 грн. 71 коп. суми основної заборгованості, 413 грн. 16 коп. пені, 229 грн. 75 коп. трьох відсотків річних та 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.

10.01.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 14.01.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 -93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.