Рішення

від 15.01.2013 по справі 5019/1991/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2013 р. Справа № 5019/1991/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Рівне"

до відповідача Підприємства споживчої кооперації "Корецький хлібокомбінат" Корецької райспоживспілки

про стягнення в сумі 9 818 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники:

від позивача : Киріша Л.Г. довіреність б/н від 03.12.2012 року

від відповідача : не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сварог-Рівне» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Підприємства споживчої кооперації «Хлібокомбінат Корецький» Корецької райспоживспілки (далі - відповідач) про стягнення 9 452,16 грн. основного боргу, 365,84 грн. 3% річних та 3 000,00 грн. витрат, понесених позивачем на послуги адвоката.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у вересні 2011 року позивачем поставлено відповідачу товар (борошно) на загальну суму 14 595,00 грн.

На підтвердження факту поставки продукції позивачем надано видаткові накладні № РН - 0000003 від 07.09.2011 року на суму 3762,00 грн., № РН - 0000004 від 07.09.2011 року на суму 6090,00, № РН - 0000005 від 07.09.2011 року на суму 1425,00 грн., № РН - 0000006 від 07.09.2011 року на суму 2058,00 грн., № РН - 0000012 від 09.09.2011 року на суму 1260,00 грн.

Відповідач, отримавши товар, його повної оплати не провів, сплатив лише частину суми боргу в розмірі 5 142,84 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача на день розгляду справи становить 9 452,16 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 205, 526, 530, 625, 664, 692, 712 ЦК України та ст.ст.181, 193 ГК України.

Ухвалою суду від 20.12.2012 року порушено провадження та розгляд справи призначено на 08.01.2013 року.

08.01.2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду Рівненської області позивачем подано заяву № 6 від 08.01.2013 року про уточнення позовних вимог, в якій, зокрема, останній просить стягнути з відповідача 2 000,00 грн. витрат, понесених позивачем на послуги адвоката.

Ухвалою суду від 08.01.2013 року розгляд справи відкладено на 15.01.2013 року.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, вимог не заперечив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресату.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року позивач поставив відповідачу борошно на загальну суму 14 595,00 грн.

Факт одержання відповідачем товару на вказану суму підтверджується видатковими накладними № РН - 0000003 від 07.09.2011 року на суму 3 762,00 грн., № РН - 0000004 від 07.09.2011 року на суму 6 090,00, № РН - 0000005 від 07.09.2011 року на суму 1 425,00 грн., № РН - 0000006 від 07.09.2011 року на суму 2058,00 грн., № РН - 0000012 від 09.09.2011 року на суму 1 260,00 грн.

Як встановлено судом, відповідач розрахунків за отриманий товар у повному обсязі не провів, сплативши лише 5 142,84 грн., що стверджується банківськими виписками.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставку борошна становить 9 452,16 грн.

Суд, проаналізувавши вказані видаткові накладні, встановив, що товар був поставлений без попереднього замовлення, оскільки в їхніх реквізитах не міститься жодного посилання на договір поставки.

За таких умов суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем мала місце позадоговірна поставка товару.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки борошна, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриману продукцію.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розмінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.

Отже, при стягненні заборгованості за поставлений на підставі видаткових накладних товар дотримання вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України не є обов'язковим, оскільки обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач обставин, викладених позивачем, належними засобами доказування не спростував, доказів внесення оплати за поставлений товар у повному обсязі не надав.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу в розмірі 9 452,16 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, а відповідачем на момент прийняття рішення не надано документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, відтак вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з порушенням відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 365,84 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши підстави та порядок нарахування 3% річних, заявлених позивачем у розмірі 365,84 грн., дійшов висновку, що останні підлягають частковому задоволенню в сумі 365,48 грн.

Також, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він зокрема, просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 грн.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 вказаного Закону унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 03.12.2012 року між позивачем та адвокатом Кирішею Л.Г. укладено договір про надання правової допомоги, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 26 Закону Україну "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якого остання зобов'язалася надати позивачу правову допомогу з підготовки та ведення справи про стягнення дебіторської заборгованості з відповідача, а позивач, в свою чергу, - сплатити винагороду, відшкодувати фактичні витрати адвоката, понесені ним у зв'язку з виконанням цього договору.

Пунктом 5 даного договору встановлено, що гонорар виплачується до початку розгляду справи господарським судом у сумі 2 000,00 грн.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги та копія платіжного доручення від 28.12.2012 року № 103, що підтверджує факт перерахування позивачем 2 000,00грн. на рахунок адвоката Киріши Л.Г.

Водночас, дослідивши матеріали, справи суд дійшов висновку про часткове задоволення вказаної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Водночас, відповідно до п. 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 2 000 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи вищезазначені приписи законодавства України, суд дійшов висновку про зменшення зазначеної суми до 500,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 87 від 18.12.2012 року позивачем сплачено 1 609,50 грн. судового збору.

На підставі ст.49 ГПК України судовий збір покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49,75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Підприємства споживчої кооперації «Корецький хлібокомбінат» Корецької райспоживспілки (вул. Київська, буд. 20 м. Корець Рівненська область, 34700, код ЄДРПОУ 01759493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сварог- Рівне» (вул. Студентська, буд.2, кв.35 м. Рівне, 33018 код ЄДРПОУ 37131020) 9 452 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 16 коп. основного боргу, 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 48 коп. 3% річних, 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 34 коп. судового збору та 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3.У решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 15.01.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.