Постанова

від 30.11.2012 по справі 2а-10158/12/0170/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2012 р. (12 год. 07 хв.) Справа №2а-10158/12/0170/19

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І. В., за участю представника позивача Лєпілова В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південа овочева компанія"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна овочева компанія" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012р. № 0003252204 та № 0003262204, податкової вимоги від 03.09.2012р. № 2429 та рішення від 04.09.2012р. № 273/19-1 щодо опису майна у податкову заставу. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 4312/22-1 від 08.08.2012р., які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що усі дані, що відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договорів з контрагентом ПП «Стар-Гоу», первинних та інших документах, що складались з дотриманням законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Під час розгляду справи представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, обґрунтованість своєї позиції виклав у письмових запереченнях на позов (а.с. 88-89).

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у справі матеріалами за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши думку представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби у зв'язку з прийняттям такого повідомлення -рішення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна овочева компанія" є юридичною особою, яка зареєстрована 17.08.2010 року, що підтверджується свідоцтвом серії А01 № 632349 (а.с. 10) та довідкою АА № 234566 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.11).

Товариство з обмеженою відповідальністю " Південна овочева компанія " взято на облік платника податків з 18.08.2010р. за реєстраційним номером 78778 (а.с.13) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100302021 від 20.09.2010р. (а.с. 14).

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю " Південна овочева компанія " являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З 31.07.2012р. по 06.08.2012р. на підставі наказу № 1483 від 27.07.2012р. та письмового повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки № 348/22-1 від 27.07.2012р., виданих ДПІ у м. Сімферополі згідно п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ " Південна овочева компанія " з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Стар-Гоу», ЄДРПОУ 36647793 за квітень 2011р., за результатами якої складено акт перевірки № 4312/22-1 від 08.08.2012р. (а.с.17-24).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 269, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначенні податкового кредиту, у зв'язку з чим підлягає зменшенню податковий кредит, який задекларований ТОВ «Південна овочева компанія» за квітень 2011р. у сумі 62309 грн. по взаємовідносинам з ПП «Стар-Гоу»;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення за квітень2011р. у сумі 585 грн., зменшення рядку 24 «залишок від'ємного значення, якій після бюджетного відшкодування включається до складу податкового наступного періоду» у сумі 1324 грн. та заниження податку на додану вартість у квітні 2011р. у сумі 60400 грн.

Як свідчать матеріали справи, не погодившись з висновками даного акту перевірки, ТОВ «Південна овочева компанія» надало заперечення до нього (а.с.25-26), однак відповідно до листа ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 174/10/22-1 від 16.08.2012р. «Про розгляд заперечення», ці заперечення не були взяті відповідачем до уваги (а.с. 27-28).

У зв'язку з чим, висновки акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 21.08.2012р., а саме: № 0003252204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 60400,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн. (а.с.15) та № 0003262204, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1324,00 грн. (а.с.16).

Перевіряючи правомірність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наступне.

Як слідує з акту перевірки, відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді - квітні 2011р. з контрагентом - ПП "Стар-Гоу" у зв'язку з тим, що згідно отриманого від ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим акту від 30.06.2011р. № 1014/23-02/36647793 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Стар-Гоу», код за ЄДРПОУ 36647793, з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період березень 2011р., квітень 2011р. встановлено, що за юридичною адресою ПП «Стар-Гоу» директор відсутній, фактичне місцезнаходження підприємства встановити не має можливості, в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, фактично згідно податкової звітності у ПП «Стар-Гоу» відсутні достатні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про те, що ПП «Стар-Гоу» здійснював спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. З цих підстав, податкові накладні, що складені ПП «Стар-Гоу» не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту ТОВ «Південна овочева компанія» суми ПДВ в бухгалтерському та податковому обліку.

Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2011р. між ПП «Стар-Гоу» (Постачальник) та ТОВ «Південна овочева компанія» (Покупець) був укладений договір постачання № 53, відповідно до п. 2.1 якого постачальник зобов'язується поставити товари разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець зобов'язується прийняти такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість. Постачальник зобов'язується поставляти покупцю товари, відповідно до отриманого від нього замовлення за цінами й в асортименті зазначеними у Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (а.с. 32-33).

Фактичне здійснення господарських операцій за вказаними договорами підтверджується:

- видатковими накладними на поставку постачальником ПП «Стар-Гоу» одержувачу покупцю ТОВ «Південна овочева компанія» товару, а саме : від 01.04.2011р. № 4/04 на суму з ПДВ 151298,42 грн., де ПДВ 25216,40 грн.; від 28.04.2011р. № 102/04 на суму з ПДВ 145103,69 грн., де ПДВ 24183,95 грн.; від 30.04.2011р. № 114/04 на суму з ПДВ 77449,28 грн., де ПДВ 12908,21 грн. (а.с. 39-41);

- податковими накладними, виписаними ПП «Стар-Гоу» № 4 від 01.04.2012р. на загальну суму з ПДВ 151298,42 грн., ПДВ 25216,40 грн.; № 107 від 28.04.2012р. на загальну суму з ПДВ 145103,69 грн., ПДВ 24183,95 грн.; № 125 від 30.04.2012р. на загальну суму з ПДВ 77449,28 грн., ПДВ 12908,21 грн.

При цьому, як було встановлено перевіркою та не заперечувалось позивачем по суті, до складу податкового кредиту за квітень 2011р. по контрагенту - ПП «Стар-Гоу» віднесено ПДВ у розмірі 62309 грн.

Судом встановлено, що податкові накладні № 4 від 01.04.2011р., № 107 від 28.04.2011р. та № 125 від 30.04.2011р. містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010р, а саме: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуться на даних бухгалтерського обліку.

У ст. 1 вказаного Закону наведено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2).

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, були створені документи: видаткові накладні та податкові накладні, які зазначені вище. Дані документи в силу норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та ПП «Стар-Гоу» податкова інспекція не спростовує. ДПІ в акті перевірки не встановлено порушень при складанні та ведені вказаних документів.

Слід вказати, що ні Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Видаткові накладні, податкові накладні, що залучені до матеріалів справи є документами спеціалізованої форми, мають усі реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню ТМЦ, та ведення бухгалтерського обліку.

Дослідивши надані позивачем суду документи, з яких податкові накладні № 4 від 01.04.2011р., № 107 від 28.04.2011р. та № 125 від 30.04.2011р. досліджені відповідачем при перевірці, суд вважає безпідставним неприйняття її відповідачем до уваги та зменшення податкового кредиту, який задекларований позивачем за квітень 2011р. у сумі 62309 грн., оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів.

Про оплату позивачем отриманого від ПП «Стар-Гоу» товару свідчать залучені до матеріалів справи платіжні доручення, а використання товару у господарській діяльності позивача підтверджується видатковими накладними (а.с.42-64) та товарними накладними (а.с. 65-68), виписаними позивачем іншім контрагентам.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 даного Кодексу визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні податкових накладних, виписаних вказаним вище контрагентом позивача.

Посилання відповідача в акті перевірки на дані, що вказують про те, що контрагент позивача ПП «Стар-Гоу»» не знаходиться за місцезнаходженням не може свідчити про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Крім того, самі по собі зазначена обставина, тобто, відсутність контрагента за місцезнаходженням, не свідчить про неможливість включення платником податку до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними, оскільки таки обставини не встановлені чинним законодавством.

Перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, перевіряти місцезнаходження контрагента, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента позивача ПП «Стар-Гоу», на момент укладення угоди з позивачем та виписки податкових накладних у квітні 2011р.

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційний код єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача, який привласнюється внаслідок реєстрації юридичної особи у Єдиному державному реєстрі.

Як слідує з матеріалів справи, ПП «Стар-Гоу» під час виписки податкових накладних № 4 від 01.04.2011р., № 107 від 28.04.2011р. та № 125 від 30.04.2011р. було зареєстровано як платник ПДВ, а його свідоцтво ПДВ, відповідно до донних ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим, було анульовано тільки 16.06.2011р., тобто після виписки наведених податкових накладних у квітні 2011р.

Таким чином, судом встановлено, що спірна сума податку на додану вартість в загальному розмірі 62309 грн. підтверджується податковими накладними, складеними ПП «Стар-Гоу», який станом на дату складання податкової накладної був зареєстрований як платник ПДВ.

Суд вважає, що відсутність у податковій звітності ПП «Стар-Гоу» відомостей про основні фонди та трудові ресурси не є беззаперечним доказом неможливості ПП «Стар-Гоу» здійснювати господарські операції з надання обумовлених договором послуг, адже робочі активи та транспортні засоби могли залучатись, зокрема, на умовах підряду та оренди.

Щодо посилань відповідача у акті на порушення п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 269, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при визначенні податкового кредиту, у зв'язку з чим підлягає зменшенню податковий кредит, який задекларований ТОВ «Південна овочева компанія» за квітень 2011р. у сумі 62309 грн. по взаємовідносинам з ПП «Стар-Гоу», суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 20 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було зменшено податковий кредит у квітні 2011р. в загальному розмірі 62309 грн., а тому збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0003252204 від 21.08.2012р. суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 60400,00 грн. та зменшення позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0003262204 від 21.08.2012р. розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1324,00 грн. суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах, а тому і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0003252204 від 21.08.2012р. є безпідставним.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 03.09.2012р. № 2429, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (пункт 56.1 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.18 ст. 58 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З аналізу наведених вище норм впливає, що орган держаної податкової служби має право вручити платнику податків податкову вимогу, якщо такий платник податків не сплачує в установлені законодавством строки суми грошового зобов'язання, які повинні бути узгодженими.

Згідно із п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Як свідчать матеріали справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012р. були отримані позивачем 06.09.2012р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.104) конвертами з відміткою поштової служби (а.с. 86-87) та довідкою поштового відділення (а.с. 85).

Під час розгляду справи представниками сторін не заперечувалось, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012р. були отримані відповідачем 06.09.2012р.

14.09.2012р. позивач звернувся із адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду АР Крим щодо визнання протиправними та скасування зокрема податкових повідомлень-рішень № 0003252204 та № 0003262204.

Таким чином, позивач скористався своїм правом на оскарження податкових повідомлень-рішень, а тому визначені у них відповідачем суми грошового зобов'язання вважаються неузгодженими до дня набрання судовим рішенням законної сили.

03.09.2012р. відповідачу була виставлена податкова вимога про сплату податкового боргу № 2429 на суму за основним платежем 59643,45 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1,00 грн.

Враховуючи, що сума грошового зобов'язання за оскаржуваними податковими рішеннями від 21.08.2012р. є неузгодженою, то підстав для формування податкової вимоги від 03.09.2012р. № 2429 у відповідача не було, а отже така податкова вимога суперечить вимогам ПК України, зокрема, п. 59.1 ст. 59 ПК України, в зв'язку з чим підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 04.09.2012р. № 273/19-1 щодо опису майна у податкову заставу, суд вважає необхідним зазначити наступне.

04.09.2012р. відповідно до ст. 89 розділу ІІ Податкового кодексу України відповідач прийняв рішення № 273/19-1, яким вирішив здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) ТОВ «Південна овочева компанія», код ЄДРПОУ 37230139, а у разі, якщо на момент складання акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу, - також того майна, право власності на яке він набуде у майбутньому (а.с.70).

Згідно із п.п. 89.1.2 п. 89.1 та п. 89.2 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі:

- несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Як вже зазначалося вище, позивач скористався своїм правом на оскарження податкових повідомлень-рішень, а тому визначені у них відповідачем суми грошового зобов'язання вважаються неузгодженими до дня набрання судовим рішенням законної сили, а отже враховуючи, що сума грошового зобов'язання за оскаржуваними податковими рішеннями від 21.08.2012р. є неузгодженою, то вона не може вважатися податковим боргом, а тому й підстав для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу у відповідача не має.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю, в зв'язку з чим підлягає визнанню протиправними та скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України від 21.08.2012р. № 0003252204 та № 0003262204; податкова вимога від 03.09.2012р. № 2429 та рішення № 273/19-1 про опис майна у податкову заставу від 04.09.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 617,25 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено платіжним дорученням від 13.09.2012р. № 1191.

Під час судового засідання, яке відбулось 30.11.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 05.12.2012 року.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України № 0003252204 від 21.08.2012р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України № 0003262204 від 21.08.2012р.

4. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України № 2429 від 03.09.2012р.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України про опис майна у податкову заставу № 273/19-1 від 04.09.2012р.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна овочева компанія» (95051, АР Крим, Сімферополь, вул. Гоголя/вул..Павленка, б. 71/14/17, ЄДРПОУ 37230139) судовий збір в розмірі 617,25 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.