Ухвала

від 03.12.2012 по справі 2а-5076/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2012 р.Справа № 2а-5076/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-5076/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком" (надалі за текстом - ТОВ "Ваго Телеком", позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення: за №0003682305 від 12.04.2012 року на загальну суму 25177,50грн.; за №0001362405 від 06.02.2012 року на загальну суму 10601,50грн.; за №0001372305 від 06.02.2012 року на загальну суму 9393,75грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №0003682305 від 12.04.2012 року на загальну суму 25177,50грн., №0001362405 від 06.02.2012 року на загальну суму 10601,50грн., №0001372305 від 06.02.2012 року на загальну суму 9393,75грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: п.138.1 ст. 138, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідач вважає, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми сплачені при придбанні товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Промспец консалтинг" та ТОВ "Тех-агроремпоставка" внаслідок того, що усі операції купівлі-продажу з вищевказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до ТОВ "Ваго Телеком".

На підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Ваго Телеком" з питань взаємовідносин з ТОВ "Промспец консалтинг" за січень, вересень 2011 року та з ТОВ "Тех-агроремпоставка" за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт №212/2305/36989226 від 24.01.2012 (т.1 а.с.37-63).

Згідно з висновками акта перевірки №212/2305/36989226 від 24.01.2012 встановлено:

- перевіркою ТОВ "Ваго Телеком" документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ "Промспец консалтинг" у січні 2011 року постачання ТМЦ на загальну суму 25749,00грн., у т.ч. ПДВ на суму 4291,00грн., ТОВ "Ваго Телеком" з ТОВ "Теремки Лан" (код 34424435) у січні 2011 року постачання ТМЦ на 27090,00грн., у т.ч. ПДВ на суму 4515,00грн., а отже і задекларовані податковий кредит ПДВ 4291,00грн., та зобов'язання у сумі 4515,00 грн. є недійсними;

- порушення п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 9777грн., у т. ч. за 2010 рік у сумі 3294грн., за 1 квартал 3249грн., за III квартал 2011р. у сумі 3234грн.;

- порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1. п.200.2. п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 8034грн. у тому числі по періодах: грудень 2010 завищена сума податкового кредиту на 2623грн., січень 2011 завищена сума податкового кредиту на 2599грн., вересень 2011 завищена сума податкового кредиту на 2812грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова прийнято податкові повідомлення - рішення: - №0001362405 від 06.02.2012 (т.1 а.с.8) про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ваго Телеком" з податку на прибуток на 10601,50грн., у тому числі: 9777грн. - за основним платежем та 824,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - №0001367405 від 06.02.2012 (т.1 а.с.7) про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ваго Телеком" з податку на додану вартість на 9393,75грн., у тому числі: 8034грн. - за основним платежем та 1359,75грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Також судом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Ваго Телеком" з питань взаємовідносин з ТОВ "Промспец консалтинг" за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт №700/2305/36989226 від 30.03.2012 (т.1 а.с.109-117).

Згідно з висновками акта перевірки №700/2305/36989226 від 30.03.2012 встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1. п.200.2. п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2011 року на суму 16785грн.

На підставі вищевказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №0003682305 від 12.04.2012 (т.1 а.с.9) про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Ваго Телеком" з податку на додану вартість на 25177,50грн., у тому числі: 16785грн. - за основним платежем та 8392,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємому періоді мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Промспец консалтинг", за наслідком яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу №12 від 01.07.2010, укладеного між ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Ваго Телеком", позивач придбав товарно-матеріальні цінності, а саме: замки накладні «Титан»5089-03.

Відповідно до договору купівлі-продажу №1/11 від 04.01.2011, укладеного між ТОВ "Промспец консалтинг" та ТОВ "Ваго Телеком", позивач придбав товарно-матеріальні цінності, а саме: замки накладні «Титан»5089-03 та кабель внутр.UTR ож.медь 4*2*0,50мм, 305м/бухт.

Також відповідно до договору купівлі-продажу №1/09 від 28.09.2010, укладеного між ТОВ "Промспец консалтинг" та ТОВ "Ваго Телеком", позивач придбав товарно-матеріальні цінності, а саме: замки накладні «Титан»5089-03, інструмент для листогиба AMADA 1500, спецодяг зимовий WINTER - SS-3, шафи для спецодягу.

На підтвердження факту здійснення вищезазначених господарських операцій позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень та виписками банку.

На підтвердження фізичного переміщення товару від продавця до покупця по вищевказаним договорам позивачем надані подорожні листи вантажного автомобіля ГАЗ-333752, держ.НОМЕР_1.

Придбаний товар був оприбуткований на складі позивача та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими копіями накладних на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів. Виготовлена із використанням таких товарів продукція була в подальшому реалізована покупцям, на підтвердження чого позивачем було надано копії видаткових накладних.

Колегія суддів зазначає, що у всіх вищевказаних первинних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Промспец консалтинг".

Відповідно п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами абз. 1 п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати підприємства за придбаний товар та послуги повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Враховуючи надані позивачем до матеріалів справи копії платіжних доручень та первинних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач законно та обґрунтовано до складу витрат включив витрати, пов'язані з придбанням товарів у ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Промспец консалтинг".

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності правочинів, укладених ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Промспец консалтинг" з постачальниками та покупцями, зокрема з позивачем, ТОВ "Ваго Телеком", оскільки порушення вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказу щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток через порушення правил ведення господарської діяльності його контрагентами ТОВ "Тех-агроремпоставка" та ТОВ "Промспец консалтинг", оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач на підставі належних первинних документів правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений в ціні товару, отриманого від контрагентів, до складу податкового кредиту, а також обґрунтовано до складу витрат включив витрати, пов'язані з придбанням товарів.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним

податкових повідомлень-рішень №0003682305 від 12.04.2012 р., №0001362405 від 06.02.2012 р., №0001372305 від 06.02.2012 р.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012р. по справі № 2а-5076/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.