Ухвала

від 15.01.2013 по справі 108/9755/12, 2/108/2681/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/191/100/13Головуючий суду першої інстанції:Кисельов Є.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"15" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в місті Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В, СуддівПриходченко А.П., Авраміді Т.С. При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Керченської міської лікарні № 1 імені М.І.Пирогова про скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, відшкодування заробітної плати, витрат на відрядження, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 листопада 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Керченської міської лікарні № 1 про скасування наказу № 189 від 01.06.2012 року про накладення дисциплінарного стягнення, про оплату робочого дня 29.05.2012 року в сумі 70 грн. за час знаходження у відрядженні, витрат на відрядження в сумі 178,46 грн., про компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 1120 грн. та стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Вимоги мотивовані тим, що з квітня 2003 року ОСОБА_6 працювала у відповідача на посаді бухгалтера по розрахунковим операціям, з 29 вересня 2005 року вона переведена на посаду бухгалтера по обліку матеріальних цінностей. 28 травня 2012 року ОСОБА_6 звернулась до адміністрації лікарні з заявою про необхідність відрядження, у зв'язку із тим, що 29.05.2012 року о 09 год. 00 хв. в КРУ АР Крим в м. Сімферополь буде розглядатись адміністративна справа відносно неї по факту перевірки Керченським КРУ роботи бухгалтерії лікарні № 1, проте адміністрація лікарні їй відмовила, посилаючись на те, що таке відрядження не є службовим. В м. Сімферополь позивачка була вимушена поїхати за власні кошти, повернувшись на робоче місце, з'ясувалося, що робочій день 29.05.2012 року зарахований їй, як прогул, за що наказом № 189 від 01.06.2012 року їй оголошено догану. Під тиском адміністрації лікарні позивачка була вимушена написати заяву про звільнення за власним бажанням та наказом № 584 від 31.07.2012 року була звільнення з посади з 01.08.2012 року. Розрахунок при звільненні отримала лише 17.08.2012 року. Також зазначає, що діями адміністрації лікарні їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 3000 грн.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 24 листопада 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено частково та стягнуто на її користь з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у сумі 1245 грн. 60 коп. в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На думку апелянта, вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування наказу про оголошення догани, оскільки трудових обов'язків вона не порушувала, її провина відсутня.

Апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив їй у стягненні понесених витрат на відрядження, оскільки 29.05.2012 року вона їздила на розгляд адміністративного матеріалу відносно неї в м. Сімферополь, гроші на відрядження їй не оплатили, примусили написати пояснення з приводу відсутності на роботі в робочий час, а 01.06.2012 року було видано наказ про оголошення їй догани.

Також апелянт не погоджується із відмовою суду в задоволенні вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн., зазначає, що з боку адміністрації лікарні систематично допускались порушення, а оскільки позивачка не хотіла підписувати фіктивні документи, а саме, про списання будівельних матеріалів, які пішли на будівництво заміського будинку та ремонт квартири головного бухгалтера, її стали вимушувати написати заяву про звільнення, позбавляли її премій, надбавок. Так, головний бухгалтер не давала їй спокійно працювати, принижувала та під таким тиском вона була вимушена написати заяву про звільнення з 01.08.2012 року. Своїми незаконними діями адміністрація довела її до нервового розладу, в результаті чого в неї впав зір та болить серце.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача, посилаючись на неспроможність доводів апеляційної скарги, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом від 17.04.2003 року ОСОБА_6 прийнята на посаду спеціаліста по розрахунковим операціям до централізованої бухгалтерії Керченського ТМО № 1 ім. Н.І.Пирогова. Наказом від 29.09.2005 року № 1314 ОСОБА_6 переведена на посаду бухгалтера групи по обліку матеріальних цінностей централізованої бухгалтерії з 02.10.2006 року.

28.05.2012 року позивачка звернулась до головного лікаря Керченської міської лікарні № 1 ім. Н.І.Пірогова з приводу того, що 29.05.2012 року в КРУ АР Крим, розглядатиметься справа про адміністративне правопорушення відносно неї за ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановленого порядку (а.с.5), у зв'язку із чим вона подала заяву про надання добових та оплату проїзду в обидві сторони (а.с.6). В оформленні відрядження їй було відмовлено, у зв'язку із тим що вказана поїздка не є службовим відрядженням (а.с.6).

29.05.2012 року у зв'язку із відсутністю позивачки на робочому місці, що зафіксовано в табелі обліку робочого часу, складено акт про відсутність ОСОБА_6 на робочому місці (а.с.25).

30 травня 2012 року ОСОБА_6 надала пояснення з приводу відсутності на робочому місці 29.05.2012 року, зазначивши, що вона перебувала в м. Сімферополь у зв'язку із розглядом адміністративної справи та що про свою відсутність попередила головного лікаря (а.с.23).

Наказом від 01.06.2012 року № 189 ОСОБА_6 було оголошено догану за порушення Правил внутрішнього розпорядку та посадової інструкції, з наказом позивачку ознайомлено під підпис (а.с.22).

Наказом № 584 від 31.07.2012 р. ОСОБА_6 була звільнено з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України з 01.08.2012 року за власним бажанням.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні у сумі 1245 грн. 60 коп., суд першої інстанції виходив із доведеності того, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем та в порушення вимог ст. 116 КЗоТ України остаточний розрахунок при звільненні було здійснено несвоєчасно.

Рішення суду першої інстанції позивачем в цій частині не оскаржується, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 зводяться до оскарження рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 189 від 01.06.2012 року, стягненні витрат на відрядження, оплату її праці за 29.05.2012 року та відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на відрядження, та оплату праці 29.05.2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні відомості про наявність наказу адміністрації відповідача про відрядження позивачки 29.05.2012 року.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає матеріалам справи та заснований на законі.

Статтею 121 КЗпП України передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

Пунктом 1.11 розділу І, п.1.15 розділу П Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Міністерством фінансів України 13.03.1998 року за № 59 (далі Інструкція), передбачено, що відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Відповідно до п.1 вищезазначеної Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Згідно з ч.1 ст.1, ст.2 Закону України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці", та п.3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (кореспондується з розділом 4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1995 року за № 465/1001), витрати на відрядження не відносяться до фонду заробітної плати, а отже на них не розповсюджуються правила ч.2 ст. 233 КЗпП України, за якими працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, позивачка всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів стосовно того, що 29 травня 2012 року вона знаходилася у відрядженні, а тому у відповідача не було правових підстав для оплати зазначеного дня, як робочого та для оплати витрат на відрядження. Крім того, позивачка звернулася до суду із зазначеними вимогами 10 жовтня 2012 року, тобто з порушенням тримісячного строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду, заява про поновлення указаного строку відповідно ст. 234 КЗпП України нею не подавалася.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу № 189 від 01.06.2012 року про оголошення догани, суд першої інстанції також виходив з того, що 29 травня 2012 року позивачка була відсутня на робочому місці, що є порушенням Правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих та службовців Керченської міської лікарні № 1, а також з того, що за правилами ч.1 ст. 233 КзПП України ОСОБА_6 мала звернутися до суду у тримісячний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, але вона звернулася до суду із порушенням указаного строку 10 жовтня 2012 року.

З таким висновком погоджується й колегія суддів, оскільки суд першої інстанції зробив його на підставі аналізу забраних по справі доказів та з урахуванням відповідних норм права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачкою не доведено факт спричинення їй моральної шкоди діями відповідача.

Колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди з відповідача є похідними від визнання поведінки відповідача відносно неї протиправною.

З роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" слідує, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Наполягаючи на своїх вимогах про стягнення моральної шкоди, позивачка не довела тих обставин, які дають підстави для покладання відповідальності на відповідача по відшкодуванню моральної шкоди.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування суду апеляційної інстанції не заявлено.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 23 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова А.П. Приходченко Т.С. Авраміді