Постанова

від 05.12.2012 по справі 51/365

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2012 р. Справа№ 51/365

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокуратури: Левицька Н.В. посвідчення № 002805 від 05.09.2012 року.

від позивача : Мельник М.П. дов. № 10-01 від 05.10.2012 року

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Завгородня Н.В. дов. № 7/26-9900/07 від 28.12.2011 року

від відповідача 3: Палій Є.В. дов. № 225-КР-1366 від 12.09.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.10.2011 року

у справі № 51/365 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс»

до 1.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія

«Квант-В»

2.) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.

Києві

3.) Київської міської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квант-В» (далі Відповідач-1), Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» права власності на закінчений будівництвом об'єкт: будинок відпочинку літ. «С», загальною площею 108,2 кв.м., що входить до складу майнового комплексу рекреаційного призначення для тимчасового проживання та відпочинку, та розташований за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40; зобов'язання відповідача 2 видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» сертифікат відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил на закінчений будівництвом об'єкт: майновий комплекс рекреаційного призначення для тимчасового проживання та відпочинку за адресою: вул. Гамарника, 40 у м. Києві, загальною площею 1358,3 кв.м., з якої: - будинок відпочинку літ. «Е»373,3 кв.м., гараж літ. «Ж»334,3 кв.м., будинок відпочинку літ. «С»108,2 кв.м., будинок відпочинку літ. «У» 267,9 кв.м., будинок відпочинку літ. «Ф»274, 6 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були виконані всі умови, передбачені Інвестиційним договором б/н від 18 травня 2010 року. Фінансування робіт із спорудження будівлі літер. «С» та реконструкції майнового комплексу здійснювалося за рахунок обігових коштів позивача. Станом на день подання позову до суду, відповідач-1 своїх зобов'язань за інвестиційним договором не виконав, компенсації фінансування будівництва будівлі літ. «С», як це було передбачено п. 3.2.1 Інвестиційного договору не здійснив. З огляду на наведені обставини у відповідності до п. 3.2.1 Інвестиційного договору позивач вважає себе таким, що отримав усі майнові права на збудований об'єкт нерухомості, а саме на окремо розташовану будівлю літер. «С» площею 108,2 кв.м. у складі майнового комплексу розташованого за адресою м. Київ вул. Гамарника, 40 та має прав вимагати визнання за ним права власності на зазначену будівлю.

Рішенням господарського суду м. Києва по справі № 51/365 від 03.10.2011 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» право власності на закінчений будівництвом об'єкт: будинок відпочинку літ. «С» загальною площею 108,2 кв.м., що входять до складу майнового комплексу рекреаційного призначення для тимчасового проживання та відпочинку, та розташований за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40.

Зобов'язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» сертифікат відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил на закінчений будівництвом об'єкт: майновий комплекс рекреаційного призначення для тимчасового проживання та відпочинку за адресою: вул. Гамарника, 40 у м. Києві, загальною площею 1358,3 кв.м., з якої: будинок відпочинку літ. «Е»373,3 кв.м., гараж літ. «Ж»334,3 кв.м., будинок відпочинку літ. «С» 108,2 кв.м., будинок відпочинку літ. «У»267,9 кв.м., будинок відпочинку літ. «Ф»274, 6 кв.м.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квант-В», з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» 322, 98 грн.. державного мита та 118, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві в доход державного бюджету 85, 00 державного мита та 118, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 51/365, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Апелянт стверджує, що спірне майно не було прийнято у встановленому законодавством порядку в експлуатацію, будівельні роботи здійснені без наявності встановленої законом проектної та дозвільної документації, у зв'язку із чим у позивача відсутні правові підстави для права власності на нього.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 51/365 від 19.09.2012 року враховуючи, що автоматичним розподілом справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 51/365 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 51/365 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 року апеляційну скаргу прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.10.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року було залучено до розгляду у справі у якості відповідача - Київську міську раду, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 14.11.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача 1,3 розгляд справи було відкладено на 28.11.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у зв'язку з неявкою представників відповідачів розгляд справи було відкладено на 05.12.2012 року.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 51/365 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 з доводами прокурора викладеними в апеляційній скарзі погодився та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-3, у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2011 р. у справі № 51/365.

Представник відповідача 1 в судове засідання 05.12.2012 року не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва у відсутності представника відповідача 1.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідачів 2,3 перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квант-В» укладено інвестиційний договір, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» виступило замовником будівництва майнового комплексу, що складається із 5- ти окремо розташованих будівель, за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40 (Пуща Водиця) загальною площею 1358,3 кв.м., а Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квант-В»- інвестором об'єкту інвестування, окремо розташованої будівлі літ. «С» загальною площею 108,2 кв.м., у складі майнового комплексу, що складається із 5-ти окремо розташованих будівель, за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40 (Пуща Водиця) загальною площею 1 358,3 кв.м.

Згідно п. 2.1 договору відповідач зобов'язується здійснити інвестування у будівництво об'єкту будівництва власні або залучені кошти та виконати обсяг робіт, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.3. договору після завершення будівництва та прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію у власність відповідача переходить частка відповідача, при цьому позивач протягом 10 календарних днів зобов'язаний передати відповідачу документи необхідні для оформлення права власності на частку відповідача, а саме документи, передбачені Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня 2001 року №1820, або іншим нормативно-правовим актом, що буде чинним на момент оформлення права власності.

Згідно п. 3.2. договору замовник має право на самостійне фінансування робіт, за умови, що таке фінансування у майбутньому буде компенсовано відповідачем

У п. 3.2.1. договору встановлено, що якщо відповідач не компенсував позивачу грошові кошти, витрачені останнім на спорудження об'єкту будівництва, позивач отримає майнові права на об'єкт нерухомості, споруджений за такі кошти. У такому випадку, право власності на об'єкти інвестування визнається за позивачем у судовому порядку, відповідно до правил підсудності та підвідомчості, встановлених законодавством України.

Пунктом 4.1.1. встановлено, що відповідач зобов'язаний фінансувати проектування та будівництво об'єкту будівництва в обсягах та у строки, передбачені цим договором та затвердженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією, фінансувати витрати по збору дозвільної документації, а також інші витрати, передбачені цим договором.

Згідно п. 6.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання цього договору відповідно до чинного законодавства України та умов визначених в цьому договорі.

Відповідно до п. 11.1 договору датою набрання чинності договору є дата його підписання сторонами.

Пунктом 11.2 договору встановлено, що цей договір припиняє свою дію після повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Листом № 11 від 15.09.2010 р. позивач повідомив відповідача 1 про те, що станом на момент звернення, фінансування об'єкту будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Квант-В»розпочато не було, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» на підставі п. 3.2. вищезазначеного договору починає самостійне фінансування проектних та будівельних робіт із спорудження окремо розташованої будівлі літ. «С»загальною площею 108,2 кв.м. у складі майнового комплексу розташованого за адресою м. Київ, вул. Гамарника, 40.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що він отримав всі майнові права на збудований об'єкт нерухомості, а саме на окремо розташовану будівлю літ. «С» площею 108,2 кв.м. у складі майнового комплексу розташованого за адресою м. Київ, вул. Гамарника, 40. Що ж до вимог до відповідача 2 позивач посилається на безпідставну відмову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві у видачі сертифікату відповідності, що, на думку позивача, є порушенням права та охоронюваних законом інтереси позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, засобів захисту.

Частиною першою ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування". При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом.

Недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбачених ст.375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об'єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об'єкт.

Частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна вправі пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.

При цьому вирішуючи питання про право позивача на земельну ділянку, господарський суд повинен оцінювати відповідність самочинно збудованого нерухомого майна цільовому призначенню земельної ділянки. (Постанова Вищого господарського суду України від 19 квітня 2011 р. Справа № 39/164).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням VII сесії ХХІV скликання Київської міської ради від 12.02.2004 року № 59/1269 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» ТОВ «Укртуртранс» було передано у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,36 га для експлуатації та обслуговування будівель продовольчого складу і гаража на вул. Гамарника, 40 в Оболонському районі м. Києва. Зазначену земельну ділянку було надано в оренду позивачу саме для експлуатації та обслуговування іншого раніше збудованого нерухомого майна - будівлі гаражу літ. «Ж» площею 227,1 кв. м. та будівлі продскладу літ. «Е» площею 207,7 кв.м., які належать позивачу на праві власності (договір купівлі-продажу від 12.11.2001 № 8000109/2001-117, акт приймання-передачі від 17.12.2001 р.).

Згодом позивачем було збудовано на отриманій у строкову оренду земельній ділянці об'єкт нерухомості, а саме нежитлову будівлю літ. «С» площею 108,2 кв.м. у складі майнового комплексу розташованого за адресою м. Київ, вул. Гамарника, 40., за відсутності необхідної дозвільної документації на виконання будівельних робіт та робіт з реконструкції, що в свою чергу не заперечується позивачем.

Згідно ст.5 Закону України «Про основи містобудування»від 16.11.1992р., ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність»від 20.05.1999 будівництво об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Отже, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна, втім в порушення вимог ст.ст.32, 33 ГПК України вказане позивачем доведено не було, а матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідно до ст.22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону), судом першої інстанції не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті споруджені об'єкти в експлуатацію державною технічною комісією саме як об'єкти нерухомості, також наведені обставини не отримали свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Як було зазначено вище, згідно з частинами другою та третьою ст.376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, право власності на побудований позивачем об'єкт може бути визнано за ним судом за умови надання позивачу у встановленому порядку земельної ділянки під вже збудований об'єкт.

Між тим, місцевим господарським судом не взято до уваги той факт, що земельна ділянка під новозбудований об'єкт позивачу на момент його звернення до суду з даним позовом не виділялась, а виділялась лише для експлуатації та обслуговування іншого нерухомого майна.

Дослідивши матеріали справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірний об'єкт побудований позивачем на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без належного дозволу та затвердженого проекту, у зв'язку із чим колегія суддів констатує відсутність у позивача правових підстав для визнання права власності на нього.

Крім того згідно зі ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом, серед яких, зокрема, є і такий спосіб захисту, як визнання права.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

Водночас, позивач звернувся до суду із вимогою до відповідача-1 (ТОВ «Будівельна компанія «Квант-В») з мотивів невиконання останнім вимог договірних зобов'язань, а отже спору між сторонами про право у правовідносинах щодо здійснення самочинного будівництва не виникло, у зв'язку з чим суд погоджується з доводами прокурора про те, що відповідач - ТОВ «Будівельна компанія «Квант-В» не є належним відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 51/365 скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги прокурора, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 51/365 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртуртранс» (04075, м. Київ, вул. Гамарника, 40, код ЄДРПОУ 21624199) в дохід державного бюджету України судові витрати у розмірі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи № 51/365 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Іоннікова І.А.

Чорна Л.В.