Рішення

від 09.01.2013 по справі 5015/5181/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            09.01.13                                                                       Справа № 5015/5181/12 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Хутірський Каменяр”, Житомирська область, с. Ростяжин до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури”, м. Судова Вишня про стягнення  26 822 грн. 26 коп. Суддя  Мазовіта А.Б. при секретарі  Залицайло М.С. Представники: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився Товариство з обмеженою відповідальністю “Хутірський Каменяр”, Житомирська область, с. Ростяжин звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури”, м. Судова Вишня про стягнення 26 822 грн. 26 коп. Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 06.12.2012 р. призначив розгляд справи на 20.12.2012 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 09.01.2013 р. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що на виконання умов акцептованої відповідачем оферти, позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 53 280 грн. 00 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату подання позову до суду заборгованість за товар становила 23 247 грн. 00 коп. За порушення строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 1 796 грн. 71 коп., а також інфляційні втрати в сумі 534 грн. 68 коп. і 3% річних в сумі 1 243 грн. 87 коп. Таким чином, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 26 822 грн. 26 коп. і судові витрати в розмірі 1 609 грн. 50 коп. Відповідач в судові засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 06.12.2012 р. не виконав, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином (повідомлення про вручення долучено до матеріалів справи), тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами. Представнику сторони роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало. Повне рішення підписано 09.01.2013 р. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне. ТзОВ “Хутірський Каменяр” 16 лютого 2011 р. було поставлено ТзОВ “Технології ремонту транспортної інфраструктури” згідно видаткової накладної №88_17 від 16.02.2011 р. (оригінал оглянутий в судовому засіданні, належним чином завірена копія долучена до матеріалів справи) щебінь гранітний на загальну суму 53 280 грн. 00 коп. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 23 247 грн. 00 коп. При прийнятті рішення суд виходив з наступного. Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку. Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір. Отже, відповідно до вищезазначених норм ЦК України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та  прийняття відповідачем пропозиції позивача,  що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видаткових накладних). Тобто, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем було прийнято товар без зауважень та застережень. Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України). З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним  належним чином.   Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв  ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.    Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання  боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Позивачем також відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 1 796 грн. 71 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України). Як вбачається з видаткової накладної №88_17 від 16.02.2011 р., у ній відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені. Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 796 грн. 71 коп. є безпідставною та до задоволення не підлягає. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З врахуванням вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати в розмірі 534 грн. 68 коп., а також 3% річних в розмірі 1 243 грн. 87 коп. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 23 247 грн. 00 коп. основного боргу, 534 грн. 68 коп. інфляційних втрат, 1 243 грн. 87 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати (судовий збір) відповідно до вимог ст. 49 ГПК України суд покладає на відповідача пропорційно до задоволених вимог. З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 612, 625, 626, 642, 692 ЦК України, ст.ст. 181, 193 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд – В И Р І Ш И В: 1.          Позов задоволити частково. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури”, м. Судова Вишня, вул. Заводська, 35, Мостиський район, Львівська область (ідентифікаційний код 35621140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хутірський Каменяр”, с. Ростяжин, вул. Клубна, 26, Коростенський район, Житомирська область (ідентифікаційний код 32906958) 23 247 грн. 00 коп. основного боргу, 534 грн. 68 коп. інфляційних втрат, 1 243 грн. 87 коп. 3% річних, 1 501 грн. 66 коп. судового збору. 3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4.          Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України. Суддя                                                                       Мазовіта А.Б.