Рішення

від 17.01.2013 по справі 5011-8/16699-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-8/16699-2012 17.01.13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Лафорт»

про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 51 008,65 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача:Аврамець О.М. (дов. № 59 від 14.01.2013), від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт»до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»про стягнення матеріальної шкоди в сумі 50 000,00 грн., пені у розмірі 840,16 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 168,49 грн., а всього 51 008,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку із пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2012 порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 13.12.2012 року.

13.12.2012 року відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, вимоги ухвали від 26.11.2012 не виконав.

Під час судового засідання 13.12.2012 представником позивача надано витребувані докази, додатково подано заяву про заміну первісного відповідача на належного відповідача, витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт», витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2012 здійснено заміну первісного відповідача на належного, у зв'язку із чим розгляд справи відкладений на 17.01.2013 року.

02.01.2013 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) надійшла відповідь із інформацією з єдиної централізованої бази даних МТСБУ на виконання вимог ухвал від 26.11.2012 та від 13.12.2012 (а. с. 97-98).

Під час судового засідання 17.01.2013 представник позивача надала письмове уточнення позовних вимог, відповідно до якого зменшила розмір позовних вимог на суму франшизи, а саме на 1000,00 грн. Просила позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач не забезпечив явку свого представника для участі у вказаному судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи (а. с. 95).

За таких оставин, згідно норм статті 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Враховуючи заяву представника позивача про уточнення позовних вимог, з огляду на норми статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи у межах заявлених вимог, а саме стягнення матеріальної шкоди у розмірі 49000,00 грн., пені у розмірі 840,16 грн. та 3 % річних у розмірі 168,49 грн.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ :

06.08.2009 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Поінт», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Поінт»(Страховик) та Йова Олег Миколайович (Страхувальник) укладено Договір страхування наземного транспорту № 061P\02-00153, за яким позивач застрахував майнові інтереси, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Cітроен Берлінго», державний номер АI 1125 ВР (а. с. 42). Відповідно до п. 3 вказаного договору, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу.

Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду, складеної Управлінням Державної автомобільної інспекції в м. Києві Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (а. с. 37-39), 28.04.2012 у місті Києві на перехресті проспекту Бажана та вулиці Руденко сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Тойота Авенсіс»державний номер 096-08 КТ, що здійснив зіткнення з автомобілем «Сітроен Берлінго»державний номер АІ 1125 ВР, що належить Страхувальнику, та автомобіля марки «Мерседес Бенс», державний номер АА 5925 АВ, що на момент ДТП перебував під керуванням Гузовського Вадима Михайловича.

Дорожньо-транспортна пригода сталася у результаті порушення водієм Товстоногом Олександром Анатолійовичем Правил дорожнього руху України, якого постановою Дарницького районного суду міста Києва від 19.06.2012, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (а. с. 40).

Вартість матеріального збитку та відновлювального ремонту автомобіля марки «Сітроен Берлінго», державний номер АІ 1125 ВР визначено у звіті про оцінку автомобіля № 2833 від 10.05.2012, складеного суб'єктом підприємницької діяльності Половинчаком О.А. у розмірі 93262,41 грн. (а. с. 45-55) та калькуляції № 2833 від 10.05.2012 (а. с. 59-74).

На підставі вище вказаного звіту , згідно Страхового акту СТ/12/0160 від 11.07.2012 р., Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Поінт»здійснено перерахування страхового відшкодування на зазначений Страхувальником рахунок загальною сумою у розмірі 72471,70 грн., про що свідчать платіжні доручення: № 721 від 19.07.2012, № 65 від 13.07.2012, № 746 від 27.07.2012 року (а. с. 77-79).

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність водія -Товстоноги Олександра Анатолійовича, який на законних підставах керував транспортним засобом марки «Тойота Авенсіс», державний номер 09608 КТ на момент скоєння ДТП, застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Лафорт»за полісом № АА 7863289, що підтверджується інформаційною довідкою Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) (а. с. 95-96).

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому позивач 15.08.2012 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» із заявою про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) № 738 (а. с. 27-29).

На вказану заяву Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт»надіслало письмову відповідь на адресу позивача, у якій повідомило, що відповідачем на підставі отриманих документів складено страховий акт № 1312464-1 від 16.08.20112 та прийнято рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт»(а. с. 80), проте на день розгляду справи грошові кошти до позивача не надходили.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як вбачається із матеріалів справи, під час дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб - автомобіль марки «Тойота Авенсіс», державний номер 096-08 КТ, знаходився під керуванням Товстонога О.М., вина якого доведена постановою Дарницького районного суду міста Києва від 19.06.2012 року.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «Сітроен Берлінго», державний номер АІ 1125 ВР.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором добровільного страхування транспортного засобу, до позивача -Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт» - як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 061Р\02-00153, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до Товстонога О.М., як особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як вбачається із матеріалів справи, ліміт відповідальності по майну встановлений у розмірі 50000,00 грн., а розмір франшизи складає 1000,00 грн. (а. с. 97-98).

Судом встановлено, що страхове відшкодування позивачем -Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Поінт»виплачено страхувальнику у повному обсязі у розмірі 72471,70 грн., у відповідності до вище вказаних норм законодавства та підтверджується платіжними дорученнями № 746 від 27.07.2012, № 65 від 13.07.2012 та 3 721 від 19.07.2012 року.

Проте, позивачем, з врахування суми франшизи, встановленою полісом № АА/7863289, позовні вимоги зменшені, та складають: матеріальна шкода у розмірі 49000,00 грн., пеня у розмірі 840,16 грн. та 3 % річних у розмірі 168,49 грн..

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Таким чином, станом на день вирішення спору, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у розмірі 49000,00 грн., а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних у розмірі 168 грн. 49 коп.

Відповідно ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема, із завдання майнової шкоди.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілогоможе зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, способи відшкодування шкоди обирає потерпілий.

У даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися у грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, яке підлягає до виплати позивачу в порядку регресу, застосовуються в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань відшкодування шкоди в порядку регресу, незалежно від підстав їх виникнення, визначених ст. 11 ЦК України.

За таких обставин, провівши розрахунки позивача, враховуючи, що суму основного боргу судом задоволено у розмірі 49000,00 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 165,12 грн.

З матеріалів справи вбачається, що даний господарський спір виник із правовідносин відшкодування шкоди у порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Однією із позовних вимог є вимога про стягнення 840,16 грн. пені, нарахованої позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) у порядку регресу.

Однак, слід зазначити, що Законами України "Про страхування" та "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п.1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено.

До того ж, згідно з п.37.2 ст.37 Закону "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п.37.2 ст.37 Закону "Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Відповідно до ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст.992 ЦК України та п.37.2 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування у розмірі 840,16 грн., не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України міститься у постанові № 4/17-3520-2011 від 27.03.2012 року.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» (04050, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Довнар-Запольського, будинок 9/10; код ЄДРПОУ 37026038) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Поінт» (01024, місто Київ, Подільський район, вулиця Круглоуніверситетська, 14; код ЄДРПОУ 32670627) страхове відшкодування у порядку регресу у розмірі 49000,00 (сорок дев'ять тисяч) гривень 00 копійок, 165 (сто шістдесят п'ять) гривень 12 копійок -3 % річних та 1551 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 33 копійки судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та оголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 17.01.2013 у присутності представника позивача.

Дата складання повного тексту рішення -18.01.2013 року.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя К.В. Полякова

Дата складання

Повного рішення: 18.01.2013 року.