Постанова

від 15.01.2013 по справі 2а-8721/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 р. Справа № 2а-8721/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Газтехніка" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. по справі № 2а-8721/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Газтехніка"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Газтехніка", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000132211 від 05.04.2012 року та №0000142211 від 05.04.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправомірність оскаржуваної постанови внаслідок надання неналежної оцінки доказам у справі, неповного та необ'єктивного дослідження матеріалів справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче-підприємство "Газтехніка" (код ЄДРПОУ 31234604) відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради від 11.12.2000 року за №14801200000033146 та взято на податковий облік в ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 26.12.2000 року №1300.

З 23.03.2012 року по 29.03.2012 року Західною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче-підприємство "Газтехніка" по взаємовідносинам із ТОВ "Промтехноопт" за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року.

За наслідками перевірки складено акт перевірки №74/22-1/31234604 від 29.03.2012 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- ст.ст.138, 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого донараховано зобов'язань по податку на прибуток у сумі 24415,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 24415,00 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 21230,00 грн., а саме: в листопаді 2011 року - 21230,00 грн.

На підставі зазначених висновків, відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення №0000142211 від 05.04.2012 року з податку на додану вартість, з якого - за основним платежем 21230,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 10615,00 грн., податкове повідомлення-рішення №0000132211 від 05.04.2012 року з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 24415,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що матеріали справи та наявні в ній докази об'єктивно засвідчують відсутність реальності проведення господарських операцій з контрагентами позивача, та як наслідок, безпідставне віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту ПДВ сум на їх підставі. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог діючого податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ НВП «Газтехніка» є виробництво газорозподільних пунктів та установок (ГРП) для розподільних мереж газопостачання. Установки виробляються згідно технічним умовам, які розроблені підприємством позивача: ТУ У 29.1-31234604-002:2005 «Установки газові шафові УГШ»; ТУ У 45.6-31234604-004:2005 «Пункти газорегуляторні блочні ГРПБ»; ТУ У 28.2-31234604-003:2005 «Котельні транспортабельні КТ».

Даний вид діяльності потребує наявності ліцензії. Підприємство позивача має всі необхідні документи: ліцензія Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (серія АВ № 316996) строком дії до 22.06.2012р.; ліцензія Державної архітектурно-будівельної інспекції України (серія АД № 040132) строком дії до 20.06.2017р.; Дозвіл територіального управління державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Харківській області на початок виконання робіт за № 461.11.63-33.20.1 строком дії до 04.07.2014 р.

ТОВ НВП «Газтехніка» має необхідні виробничі площі (913,5 кв.м), токарні та фрезерні верстати, зварювальне та інше обладнання, яке забезпечує виробництво.

З пояснень представника позивача вбачається, що вироби збираються з комплектуючих елементів по схемам, які забезпечують режим поставки газу індивідуально на кожний об'єкт газоспоживання: населені пункти, промислові підприємства тощо. Тому при виробництві ГРП використовується широкий асортимент елементів запорної арматури, регуляторів тиску газу, металеві шафи, напівфабрикати фільтрів газу та інше. Поставка вищевказаних елементів здійснюється різними підприємствами та організаціями, в тому числі підприємство позивача здійснювало закупівлю комплектуючих у ТОВ «Промтехноопт».

Так, ТОВ НВП «Газтехніка» отримало від ТОВ «Промтехноопт» металеві шафи різних розмірів загальною кількістю 40шт.

Замовлення підтверджується складеними до договору № 12 від 11.01.2011р. специфікаціями за № 14 від 21.11.2011р. та № 15 від 22.11.2011р.

На підставі цих специфікацій виставлені рахунки-фактури за № 2111/5 від 21.11.2011р. на суму 66060,00 грн. (у т.ч. ПДВ 11010,00грн.) та № 2211/3 від 22.11.2011р. на суму 61320,00грн. (у т.ч. ПДВ 10220,00грн.).

Отримання замовлених ТМЦ по рах. № 2111/5 від 21.11.2011р. та по рах. 2211/3 від 22.11.2011 р. здійснювалось за накладними № 2311/1 від 23.11.2011р. та № 2411/1 від 24.11.2011 р. співробітником підприємства позивача ОСОБА_1.

Відповідно до пояснень представника позивача, підприємство має журнал реєстрації довіреностей, однак при отриманні ТМЦ 23.11.2011р. та 24.11.2011р. цей журнал був недоступний через хворобу відповідального за його ведення. Тому підтвердженням отримання металевих шаф від ТОВ «Промтехноопт» є наявність печатки підприємства позивача на підписі ОСОБА_1, який одержав ТМЦ, що не суперечить чинному законодавству України.

Завантаження та розвантаження ТМЦ здійснювалося силами ТОВ НВП «Газтехніка». Металеві шафи, одержані від ТОВ «Промтехноопт», мають різні розміри та різну вагу. Максимальна вага до 250кг. При їхньому завантаженні та розвантаженні підприємство використовувало підйомні пристрої: теліжка підйомна (інв.№ 00113) та штабелер (інв.№ 00114), які транспортуються разом з бортовою машиною ГАЗ 4301 (інв.№ 00160). Максимальна допустима підйомна вага підйомних пристроїв 1500 кг з підйомом на висоту до 2 м, що достатньо забезпечує виконання робіт по перевантажуванню товарно-матеріальних цінностей.

Шафи металеві, отримані від ТОВ «Промтехноопт», оприбутковані на склад (рах.201) у листопаді 2011р.

Також, позивач мав взаємовідносини з ТОВ "ДСТ Ло Груп" на підставі договору №32 від 25.10.2010 року (а.с.49-50), з якого вбачається, що позивач є постачальником з однієї сторони, а ТОВ "ДСТ Ло Груп" - покупцем з другої сторони. Відповідно до вищевказаного договору постачальник зобов'язується здійснити поставку та передати у власність покупцю на умовах, визначених даним договором, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати запобіжно-запірну та регулюючу арматуру, шафові установки та інші ТМЦ.

Докази виконання умов вказаного договору підтверджуються: рахунками - фактури, виписками по рахунках, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі - прийому виконаних робіт (а.с.51-99).

Крім того, позивачем укладені договори про перевезення вантажу автомобільним транспортом з контрагентом ТОВ "ТТК Партнер" за №2011/04/27-01П від 27.04.2011 року та з контрагентом ТОВ "Транспортна компанія "Сат" за №8208 від 11.11.2011 року (а.с.100-104).

Докази виконання умов вказаних договорів підтверджуються актами здачі - прийняття робіт (а.с.105-111).

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів відмічає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості.

Відтак, вказані вище первинні документи цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Колегія суддів також зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану у платника податків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що за замовлені ТМЦ здійснена оплата платіжними дорученнями за № 1090 від 01.12.2011р. на суму 66060,00грн. та № 1091 від 01.12.2011р. на суму 61320,00грн.

Надані до матеріалів справи копії платіжних доручень належним чином оформлені, містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, здійснення оплати позивачем за придбані у вказаних контрагентів товари/послуги згідно платіжних доручень засвідчує факт вибуття із власності позивача безготівкових коштів, а отже - рух активів.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно вимог п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаних угод, оскільки досліджені судом документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства дані господарської операції.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в подальшому шафи металеві, отримані від ТОВ «Промтехноопт», оприбутковані на склад (рах.201) у листопаді 2011р., передані у виробництво та реалізовані у складі різних ГРП у 2011р. та 2012 р.

Від проведення господарських операцій з отримання ТМЦ та подальшого використання у господарський діяльності позивачем отримано прибуток.

Перевезення шаф металевих, отриманих за накладними № 2311/1 від 23.11.2011р. та № 2411/1 від 24.11.2011р., здійснювалася автомобілем підприємства позивача ГАЗ 4301, що підтверджується подорожніми листами та висновками акта перевірки.

З пояснень представника позивача вбачається, що розмір кузова становить 2,2 x 3,6 м, тобто корисна площа 7,92 кв.м.

23.11.2011р. за 1 рейс було перевезено 6 шаф розміром 1875x625 (накл. № 2311/1 від 23.11.2011р.), загальна площа - 7.03 кв.м.;

24.11.2011р. за 1 рейс було перевезено 6 шаф розміром 1875x625 (накл. № 2311/1 від 23.11.2011р.), загальна площа -7,03 кв.м. ;

24.11.2011р. за 1-й рейс було перевезено 3 шафи розміром 1875x625 і 3 шафи розміром 1600x625 (накл. № 2311/1 від 23.11.2011р.), загальна площа - 6,5 кв.м.;

24.11.2011р. за 2-й рейс було перевезено 13 шаф розміром 1250x625 (накл. № 2411/1 від 24.11.2011р.), з урахуванням розміщення 4 - х менших шаф другим ярусом, загальна площа склала - 7.03 кв.м.;

24.11.2011р. за 3-й рейс було перевезено 9 шаф розміром 1250x625 і 1 шафу розміром 2200x750 (накл. № 2411/1 від 24.11.2011р.), з урахуванням розміщення 2 - х менших шаф другим ярусом, загальна площа склала - 6,33 кв.м .

Таким чином, всі партії шаф вільно розміщувалися на борту автомобіля, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що автомобіль ГАЗ 4301 фактично не може в себе вмістити кількість шаф розміром 1250х625х1250 на 2200х750х2060, а тому позивач не мав можливості отримувати товари (послуги, роботи).

Також, є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем під час перевірки не були надані документи оприбуткування товару, придбаного у контрагентів, документи, які підтверджують факт використання придбаної продукції у здійснюваній ним підприємницькій діяльності, докази транспортування, договори щодо організації доставки вантажів автомобільним транспортом, видаткові накладні, оскільки на запит відповідача за № 1872/10/23-211/с3 від 29.02.2012 р. підприємство позивача надало відповідь листом за № 21-25/3 від 21.03.2012 р., у додатку до якого були надані копії документів на 25 аркушах.

Про надання вказаних документів також зафіксовано в акті перевірки підприємства позивача, де фахівцями податкового органу підтверджено, що транспортування ТМЦ здійснено автомобілем, що є власністю підприємства. До перевірки надано подорожні листи від 23.11.2011р. та 24.11.2011р. В бухгалтерському та податковому обліку дані операції відображено відповідними проводками. Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі (арк.перевірки 5, 6).

Окрім того, на підтвердження реальності виконання укладених між позивачем та вказаними контрагентами договорів, позивачем до матеріалів справи надано: картку складського обліку, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Отже, вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочинами та позитивний вплив на результати господарської діяльності позивача. З означеного випливає, що податковий кредит та валові витрати сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином згідно вимог чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Також не надано доказів оспорювання сторонами договорів у судовому порядку вищевказаних правочинів.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту та валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Загальні принципи господарювання в України закріплені в ст.6 Господарського кодексу України та унормовані ст.ст. 43, 44 Господарського кодексу України, що визначають принципи та свободу підприємницької діяльності, відповідно до яких дозволена будь-яка комерційна діяльність, що не заборонена законом і підприємство є вільним у своєму виборі видів діяльності та у виборі контрагентів.

При цьому, як пояснив позивач, необхідність укладання вказаних правочинів викликана необхідністю виконання основного виду діяльності підприємства позивача - виробництво газорозподільних пунктів та установок (ГРП).

Фактично, в якості доказу не підтвердження реального придбання товару та послуг позивачем та зв'язку таких операцій із його господарською діяльністю, є припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з контрагентами правочинів з посиланням на Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Промтехноопт" № 41/15-02-36/37092055 від 26.01.2012 року, складений ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова.

Проте зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів ст.ст. 138, 139, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Газтехніка" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2012р. по справі № 2а-8721/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Газтехніка".

Скасувати податкові повідомлення-рішення за № 0000132211 та № 0000142211 від 05.04.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.

Повний текст постанови виготовлений 21.01.2013 р.