Рішення

від 25.12.2012 по справі 232/2755/12

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 232/2755/12

Провадження № 2/232/2262/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2012

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І. Е.,

при секретарі Жовтун М. А.,

За участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника співвідповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Вінницької міської ради про розірвання шлюбу, визнання права власності та поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя

Позов мотивований тим, що позивач перебуває в шлюбі з відповідачем з 05 квітня 1983 року. В останні роки відносини між сторонами стали різко погіршуватись, в зв'язку з чим позивач був змушений переїхати проживати до іншого місця. З березня 2009 року подружжя ОСОБА_5 проживають окремо, фактично не ведуть спільного господарства, тобто спільним побутом не пов'язані і відповідно вже не мають спільних прав та обов'язків. Позивач не має намір продовжувати шлюбні відносини з відповідачем, оскільки проживає однією сім'єю з іншою особою та створив нову сім'ю, а тому звертається до суду з метою розірвання шлюбу. За час перебування в шлюбі сторонами за спільні кошти придбано магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що складає 2/25 частки майнового комплексу та 7/500 частки торгівельного комплексу по АДРЕСА_2. Також позивачем за особисті кошти було придбано нежитлові будівлі по АДРЕСА_3. За останній рік між сторонами не припинялись сварки щодо належності вказаного нерухомого майна, що змусило позивача звернутись до суду. Позивач набув право власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_3, магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та 7/500 частки торгівельного комплексу по АДРЕСА_2. Дані об'єкти підлягають поділу шляхом визнання права власності на останній об'єкт за позивачем та залишити у власності відповідача магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про розірвання шлюбу та визнання права особистої приватної власності за ОСОБА_4 на 7/500 частки торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та нежитлові будівлі по АДРЕСА_3 і залишення за ОСОБА_5 права особистої приватної власності на магазин за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог. Заява мотивована тим, що до нежитлової будівлі АДРЕСА_3 було здійснено добудову позивачем за власні кошти під час вже окремого проживання з відповідачем, на яку право власності позивача не визнає відповідач. З метою подальшого недопущення виникнення подібного спору між сторонами, позивач вважає, що необхідно вирішити спір стосовно всього майна, що набуто сторонами за час перебування в шлюбі та знаходиться у їхньому користуванні. За час перебування в шлюбі між сторонами встановлено порядок володіння та користування спільним майном, а саме відповідач володіє та користується магазином, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (один) та складає 2/25 частки майнового комплексу, а приміщеннями, що входять до 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та нежитловими будівлями по АДРЕСА_3 володіє та користується позивач. Враховуючи те, що вищевказане нерухоме майно придбано за грошові кошти позивача, останній вважає, що з урахуванням сталого порядку володіння та користування майном за доцільне є залишити у власності відповідача нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1, а за позивачем визнати право власності на 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та на новостворене нерухоме майно -холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3, що складається з кімнати охорони 1 площею 8,4 кв.м., холодильна камера 2 площею 16,6 кв.м., холодильна камера 3 площею 23,0 кв.м., холодильна камера 4 площею 138,4 кв.м., холодильна камера 5 площею 24,4 кв.м., холодильна камера 6 площею 152,4 кв.м., холодильна камера 7 площею 27,0 кв.м., холодильна камера 8 площею 140,2 кв.м., холодильна камера 9 площею 137,5 кв.м. В зв'язку виникненням спору за право власності на вказане нерухоме майно, позивач не встиг оформити право власності на холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3, в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду також з проханням захистити його право власності у спосіб визнання права власності на новостворене майно. Враховуючи те, що користувачем та власником земельної ділянки під будівлею по вул. Шмідта 32А є позивач, і відповідно до висновку № 1268 будівельно-технічного експертного дослідження, складеного 31 жовтня 2012 року ТОВ «Подільський центр судових експертиз»стан холодильних камер добрий та придатний до використання, конструктивні рішення та інженерне обладнання відповідають будівельним нормам України ДБН 360-92**, відповідають вимогам по санітарно-гігієнічного благополуччя та пожежній безпеці населення, а тому позивач вважає, що в суду є всі підстави для визнання за позивачем права власності на зазначену вище нерухомість, в тому числі новостворену, і тим самим захистити його права та розв'язати спір між сторонами.

Позивач просив суд розірвати шлюб, укладений позивачем та відповідачем; визнати за позивачем право власності на новостворене нерухоме майно -холодильні камери літ. «Е2»по АДРЕСА_3; визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно: 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2, нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1 та холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3; поділити нерухоме майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності наступним чином: виділити у власність ОСОБА_4 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3, виділити у власність ОСОБА_5 нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1; припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нерухоме майно: 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2, нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1 та холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3; визнати право власності за ОСОБА_4 на 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та залишити у його власності холодильні камери літ. «ЕІ»по АДРЕСА_3, нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1 залишити у власності ОСОБА_5.

Судом враховано, що позивач протягом усього розгляду справи по суті має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову, до початку розгляду справи по суті - змінити підставу або предмет позову, згідно ст. 31 ЦПК України. Такі дії позивача є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Враховуючи збільшення позивачем позовних вимог, судом до участі у справі за клопотання позивача було залучено до участі у справі співвідповідача -Вінницьку міську раду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в зміненій позовній заяві. Позивачем суду надано заяву про розгляд справи у його відсутність із зазначенням про підтримання позовних вимог.

Представник відповідача позовні вимоги визнав. Відповідачем суду надано заяву про розгляд справи у її відсутність із зазначенням про визнання позовних вимог і проханням про залишення їй прізвища «Щур»після розірвання шлюбу.

Представник співвідповідача - ВМР при вирішенні справи поклалась на думку суду. Зазначила, що щодо вимог про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя Вінницька міська рада відношення не має, а щодо визнання права власності на новостворене майно, то дане майно дійсно побудоване на земельній ділянці, що належить позивачу.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1, виданого 05.04.1983 року Вінницьким міським відділом ЗАГС, шлюб між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 05 квітня 1983 року, актовий запис № 727. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу -ОСОБА_4. (а.с. 13)

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Судом прийнято до уваги, що сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 15 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Однак, зважаючи на надані позивачем та відповідачем заяви, суд вважає за можливе розглянути позовні вимоги про розірвання шлюбу у відсутність позивача й відповідача.

Враховуючи вище викладене, а також те, що відповідач позовні вимоги визнала, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін.

В судовому засіданні було досліджено матеріали інвентаризаційних справ на об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про право власності № 845, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 12.04.2007 року № 725, 12.04.2007 року, право власності на торгівельний комплекс, що складається з приміщень літ. «Б», загальною площею 640,4 кв.м., що складає 7/500 часток нежитлових будівель по АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_5, що також підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи. (а.с. 4)

Відповідно до свідоцтва про право власності від 23.12.2010 року, виданого на підставі рішення від 23.12.2010 року № 2943, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 2/25 частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 14.01.2011 року та матеріалами інвентаризаційної справи. (а.с. 33)

Згідно свідоцтва про право власності від 10.02.2011 року, виданого на підставі рішення від 10.02.2011 року № 338, право власності на 18/25 частки комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, зареєстровано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 21.02.2011 року та матеріалами інвентаризаційної справи. (а.с. 34)

Відповідно до свідоцтва про право власності від 19.01.2012 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 19.01.2012 року № 85, право власності на нежитлові будівлі в цілому, що розташовані по АДРЕСА_3, зареєстровано за ОСОБА_4, що також підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи. (а.с. 35)

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 304867, виданого 10.04.2012 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0510137000:03:002:0007, площею 0, 5593 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, цільове призначення якої -для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. (а.с. 30-31)

Судом прийнято до уваги, на що також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 Постанови Пленуму № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що позивачем самовільно здійснено будівництво холодильних камер літ. «Е2»по АДРЕСА_3, оскільки суду не надано належних доказів наявності у позивача відповідного документа, який дав право виконувати будівельні роботи.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України.

Положеннями частин 1 та 6 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається власністю на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для підприємницької діяльності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

У відповідності до ч. 2-ч. 5 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст. 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених ст.ст. 26?32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На вище зазначене також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 8 Постанови Пленуму № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 1268 від 31.10.2012 року, складеного ТОВ «Подільський центр судових експертиз», холодильні камери, позначені літ. «Е2»площею 667, 9 кв.м., розташовані по АДРЕСА_3 відповідають санітарно-гігієнічному благополуччю та пожежній безпеці населення, будівельним нормам. Стан та характеристика конструктивних елементів в цілому добрий та придатний до експлуатації за призначенням. (а.с. 37-64)

З пояснень представників позивача, відповідача, а також співвідповідача -ВМР, вбачається, що вище зазначені холодильні камери побудовані позивачем на земельній ділянці, що належить йому на праві власності, згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 304867, виданого 10.04.2012 року.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання права власності за позивачем на новостворене нерухоме майно -холодильні камери, позначені літ. «Е2», розташовані за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно ч. 2 ст. 355 ЦК України, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є обєктом права спільної сумісної власності пожружжя.

За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що шлюбний договір між подружжям не укладався.

Верховний Суд України в п. 30 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№ 11 від 21.12.2007 року звернув увагу, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що за час перебування сторонами в шлюбі ними набуто наступне нерухоме майно, що є предметом спору, і яке згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме:

- 7/500 частки торгівельного комплексу по АДРЕСА_2;

- холодильні камери літ. «Е2», розташовані по АДРЕСА_3;

- нежитлове приміщення, що складається з 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом у відповідності до ч. 4, ч. 5 ст. 174 ЦПК України встановлено, що визнання позовних вимог ОСОБА_5 та її представником є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, дії представника відповідача не суперечать інтересам особи, яку він представляє, а тому приймається судом.

Враховуючи визнання відповідачем та її представником позову та з урахуванням законних на те підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову в частині поділу спільної сумісної власності подружжя. Отже, суд приходить до висновку про наступний поділ майна подружжя, що є їх спільною сумісною власністю:

- Виділити у власність ОСОБА_4 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3;

- Виділити у власність ОСОБА_5 нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1.

Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 372 ЦК України, суд прийшов до висновку про припинення спільної сумісної власності подружжя на наступне нерухоме майно:

- 7/500 частки торгівельного комплексу по АДРЕСА_2;

- холодильні камери літ. «Е2», розташовані по АДРЕСА_3;

- нежитлове приміщення, що складається з 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1.

Враховуючи вище викладене, у власності позивача слід залишити холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3 та визнати за ним право власності на 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2, а у власності відповідача слід залишити нежитлове приміщення, що складається з 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справу на підставі доказів, поданими сторонами.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_5 на позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 326, 30 гривень.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 15, 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 та ч. 6 ст. 319, ч. 1 ст. 320, п. 2 ч. 1 ст. 331, ч. 2 ст. 355, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 369, ч. 1 та ч. 2 ст. 370, ч. 3 ст. 372, ч. 2-ч. 5 ст. 373, ст. 375, ч. 5 ст. 376 ЦК України, ст. 60, ч. 1 та ч. 3 ст. 61, ст. 63, ч. 1 ст. 69, ч 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71, ч. 2 ст. 112, ч. 1 ст. 113 СК України, ст. 90 ЗК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 2, ч. 1 ст. 3, ст.ст. 10, 11, 31, 57-61, ч. 1 ст. 88, ч. 4 та ч. 5 ст. 174, ст.ст. 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Розірвати між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 05.04.1983 року Вінницьким міським відділом ЗАГС, актовий запис № 727.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 залишити прізвище -ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на новостворене нерухоме майно, а саме: холодильні камери, позначені літ. «Е2», розташовані за адресою: АДРЕСА_3, що складаються з кімнати охорони 1 площею 8,4 кв.м., холодильна камера 2 площею 16,6 кв.м., холодильна камера 3 площею 23,0 кв.м., холодильна камера 4 площею 138,4 кв.м., холодильна камера 5 площею 24,4 кв.м., холодильна камера 6 площею 152,4 кв.м., холодильна камера 7 площею 27,0 кв.м., холодильна камера 8 площею 140,2 кв.м., холодильна камера 9 площею 137,5 кв.м.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нерухоме майно:

- 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2;

- нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1;

- холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3.

Поділити нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності наступним чином:

Виділити у власність ОСОБА_4 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3.

Виділити у власність ОСОБА_5 нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нерухоме майно:

- 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2;

- нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1;

- холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3.

Визнати право власності за ОСОБА_4 на 7/500 часток торгівельного комплексу по АДРЕСА_2 та залишити у його власності холодильні камери літ. «ЕІ», розташовані по АДРЕСА_3.

Нежиле приміщення, що складає 2/25 частки майнового комплексу на АДРЕСА_1 залишити у власності ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_5, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 3 326,30 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

Зазначенні вище поля шаблону є обов'язковими і не підлягають зміні !!!!

Текст рішення необхідно вставляти нижче зазначених полів шаблону по верх данеоготексту без збереження шаблону !!!!