Рішення

від 17.01.2013 по справі 5011-30/16794-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  5011-30/16794-2012 17.01.13 За позовом Дочірнього підприємства «Базис-Південь» Спільного підприємства                     «Миколаївська універсальна торгова база» До                Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Агро НК»       Про             стягнення 65 546,23 грн.                                                                                                                        Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                   Представники сторін: Від позивача:     не з'явився Від відповідача: не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Дочірнього підприємства «Базис-Південь» Спільного підприємства «Миколаївська універсальна торгова база» (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Агро НК»   (далі – відповідач) про стягнення 65   528,46 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем свого обов'язку по сплаті платежів за Договорами оренди нежитлових приміщень № 3 від 01.05.11., № 4 від 16.05.11., № 1 від 03.01.12., внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Агро НК» виникла заборгованість перед Дочірнім підприємством «Базис-Південь» Спільного підприємства «Миколаївська універсальна торгова база», що зумовило звернення останнього з даним позовом до суду. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16794-2012, розгляд справи було призначено на 18.12.12. 18.12.12. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 65   546,23 грн., а саме: за Договором № 3 від 01.05.11. 15 160,00 грн. – основного боргу, 1 180,66 грн. - пені, 151,60 грн. – штрафу; за Договором № 4 від 16.05.11. 25 812, 82 грн. – основного боргу, 1 328, 84 грн. - пені, 258,12 грн. – штрафу; за Договором № 1 від 03.01.12. 20 400,00 грн. – основного боргу, 1 050,19 грн. - пені, 204,00 грн. – штрафу. Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання сторонами вимог ухвали про порушення провадження в даній справі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 17.01.13. В судовому засіданні 17.01.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення. Представник відповідача в судове засідання 17.01.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позову та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення  судового засідання був повідомлений належним чином. Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16794-2012. В судовому засіданні 17.01.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 01.05.11. між позивачем (далі – Орендодавець) та відповідачем (далі – Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 3 (далі – Договір-1), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування на строк дії Договору-1 складське приміщення загальною площею 1   516 кв.м (10,00 грн. з врахуванням ПДВ за 1 кв.м площі) для використання під склад готової продукції Орендаря за адресою: 54037, м. Миколаїв, вул. Приміська, 15 (далі – об'єкт оренди) по акту приймання-передачі протягом трьох днів після підписання Договору. 16.05.11. між позивачем (далі – Орендодавець) та відповідачем (далі – Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 4 (далі – Договір-2), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування на строк дії Договору-2 складське приміщення загальною площею 580 кв.м (10,00 грн. з врахуванням ПДВ за 1 кв.м площі) для використання під склад готової продукції Орендаря за адресою: 54037, м. Миколаїв, вул. Приміська, 15 (далі – об'єкт оренди) по акту приймання-передачі протягом трьох днів після підписання Договору. 03.01.12. між позивачем (далі – Орендодавець) та відповідачем (далі – Орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 1 (далі – Договір-3), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування на строк дії Договору-3 складське приміщення загальною площею 510 кв.м (10,00 грн. з врахуванням ПДВ за 1 кв.м площі) для використання під склад готової продукції Орендаря за адресою: 54037, м. Миколаїв, вул. Приміська, 15 (далі – об'єкт оренди) по акту приймання-передачі протягом трьох днів після підписання Договору. Орендар вступає в строкове платне користування об'єктом оренди протягом трьох днів після підписання Договорів, проте не раніше дати підписання сторонами Договорів та актів приймання-передачі об'єкта оренди (п. 2.1 Договорів). На виконання умов вказаних Договорів між сторонами складено, підписано та скріплено печатками сторін акти приймання передачі від 01.05.11., 16.05.11., 03.01.12. про передачу об'єкту оренди Орендодавцем Орендарю. Вартість оренди сторонами погоджена п. 3.1 Договорів, а саме: 10,00 грн. з врахуванням ПДВ за 1 кв.м площі, яка сплачується Орендарем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендодавця. Орендар відшкодовує витрати за використану електроенергію, міжнародні та міжміські розмови, використання електровантажників, відповідно до взаємно оформлених актів виконаних робіт. Відповідно до п. 3.3 Договорів, першочергові платежі по орендній платі перераховуються Орендодавцю не пізніше 5 числа поточного місяця. Строк дії Договору-1 сторонами погоджено п. 9.1 з 01.05.11. до 25.04.12. Згідно з п. 9.1 Договору-2 строк його дії становить з 16.05.11. до 10.05.12. Пунктом 9.2 Договору-3 строк його дії встановлено з 03.01.12. до 25.12.12. Як вбачається з матеріалів справи, об'єкти оренди за Договором-1 та Договором-3 повернутий Орендарем Орендодавцю на підставі актів здачі-приймання об'єкта від 29.02.12. та 31.07.12. відповідно. В своїх письмових поясненнях позивач вказує на те, що Договір-2 є діючим станом на день розгляду справи, оскільки строк його дії було автоматично продовжено на підставі п. 9.4 Договору-2. Проте, суд не погоджується з таким твердженням та відзначає наступне. Як відзначалось судом, згідно з п. 9.1 Договору-2 строк його дії становить з 16.05.11. до 10.05.12. Приписами п. 9.4 вказаного Договору встановлено, що у випадку відсутності зави однієї з сторін про закінчення чи зміну Договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, що передбачені Договором. Таким чином, строк дії Договору-2 після 10.05.12. автоматично було продовжено. Проте, позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення № 60 від 03.07.12. про розірвання Договору № 4 від 16.05.11. з 03.08.12. Отже, Договір-2 діяв до 03.08.12. Оскільки грошові кошти відповідачем позивачу за Договорами в повному обсязі сплачені не були та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що  з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 67 від 24.07.12. та претензію № 83 від 29.08.12. з вимогою погасити наявну заборгованість. Проте, за твердженням Орендодавця жодної відповіді орендарем на вказані вимоги надано не було. Зазначене Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсал-Агро НК»      не спростовано. Так, за Договором-1 відповідач мав сплатити позивачу 160   696,54 грн., з яких Орендарем згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку наявних в матеріалах справи сплачено 145   536,54 грн.; за Договором-2 відповідач мав сплатити позивачу 88   285,87 грн., з яких Орендарем згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку наявних в матеріалах справи сплачено 62   473,05 грн.; за Договором-3 відповідач мав сплатити позивачу 35   700,00 грн., яких Орендарем згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку наявних в матеріалах справи сплачено 15 300,00 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором-1, Договором-2 та Договором-3 становить 61   372,82 грн., яку відповідачем станом на день розгляду справи та прийняття рішення не погашено. В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення. Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті платежів за Договором № 3 від 01.05.11., Договором № 4 від 16.05.11., Договором № 1 від 30.01.12. становить 61   372,82 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення. Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 61   372,82 грн. заборгованості. В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач просить суд на підставі п. 7.2 Договорів стягнути з відповідача на свою користь 3   559,69 грн. – пені. Відповідно до п. 7.2 Договорів, у випадку порушення строку оплати Орендарем суми орендної плати, останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку в повному обсязі по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році"  № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позивачем вказану суму значно завищено. Так, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 7,99%. Проте, суд відзначає, що з 10.08.10. по 23.03.12. у відповідності до постанови НБУ від 09.08.10. № 377 діяла облікова ставка в розмірі 7,7500%, а з 23.03.12. постановою НБУ від 21.03.12. № 102 встановлено облікову ставку НБУ в розмірі 7,500%. При цьому, п. 7.2 Договорів чітко передбачено нарахування пені за порушення строку сплати саме орендної плати, проте, позивач, здійснюючи розрахунок пені, що на його думку підлягає стягненню з відповідача, нараховував останню на суму заборгованості не лише з орендної плати, а електроенергії, що також підлягає сплаті у відповідності до умов Договорів. Також, суд зауважує, що нараховуючи пеню на наявну суму заборгованості за Договором-2 та Договором-3, Орендодавцем не враховано того, що вказана останнім сума заборгованості виникла станом на липень 2012 р., а не квітень 2012 р., як на те вказує Дочірнє підприємство «Базис-Південь» Спільного підприємства «Миколаївська універсальна торгова база». Внаслідок викладеного, за перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 573,84 грн. – пені. В іншій частині в розмірі 1   985,85 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Також позивач просить суд на підставі п. 7.2 Договорів стягнути з відповідача на свою користь 613,72 грн. штрафу. Згідно з п. 7.2 Договорів, при відсутності оплати за орендовані приміщення Орендар сплачує Орендодавцю штраф в розмірі 10 грн. з кожної тисячі гривень недоотриманих коштів, необхідних для покриття Орендодавцем господарських витрат при експлуатації приміщень та оплати комунальних та інших платежів в установлені строки. Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.      В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене  ним  правопорушення у сфері господарювання. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.   230 ГК України). Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів. Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів). Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності – договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.). Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано. Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір завищено позивачем, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 600,00 грн. штрафу. В іншій частині в розмірі 13,72 грн. штраф нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. При цьому, відповідачем не оспорено розрахунок пені та штрафу. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал-Агро НК» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, б. 14; ідентифікаційний код 37279625) на користь Дочірнього підприємства «Базис-Південь» Спільного підприємства «Миколаївська універсальна торгова база» (54037, м. Миколаїв, вул. Приміська, б. 15; ідентифікаційний код 24794625) 61   372 (шістдесят одну тисячу триста сімдесят дві) грн. 82 коп. – основного боргу, 1   573 (одну тисячу п'ятсот сімдесят три) грн. 84 коп. – пені, 600 (шістсот) грн. 00 коп. – штрафу, 1 560 (одну тисячу п'ятсот шістдесят) грн. 40 коп. – витрат по сплаті судового збору. 3. В іншій частині в позові відмовити. 4.  Після вступу рішення в законну силу видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 22.01.13. Суддя                                                                                                                                  Т.М. Ващенко