Постанова

від 27.11.2012 по справі 2а-12367/12/0170/7

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

27 листопада 2012 р. 12:12 Справа №2а-12367/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді - Маргарітов М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Предприятие Кобальт"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представник Рудько Р.І.

відповідач - не з'явився

Обставини справи: Приватне підприємство «Предприятие «Кобальт» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000922206 від 24.10.2012р. та №0000932206 від 24.10.2012р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення є неправомірними, оскільки прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача зроблених в акті перевірки про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами було встановлено порушення позивачем норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач вважає, що таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату час та місце його проведення повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов, в яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби була проведена перевірка Приватного підприємства «Предприятие «Кобальт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Сіті Буд», ПП «капітель - Плюс» за період з 01.07.09р. по 31.08.12р. За результатом перевірки складений акт від 05.10.2012р. №6889/22-6/24495166 (т.1 а.с.28-53) (далі за текстом акт перевірки).

За результатами перевірки прийняти податкові - повідомлення рішення:

- №0000922206 від 24.10.2012р. (т.1 а.с.24), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 571008грн., з яких 488801грн. за основним платежем та 82207грн. штрафні санкції;

- №0000932206 від 24.10.2012р. (т.1 а.с.26), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 572636,50грн., з яких 519590грн. за основним платежем та 53046,5грн. штрафні санкції.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно висновків акту перевірки було встановлено порушення позивачем норм Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 607343грн. та занижено ПДВ на суму 508336грн.

З акту перевірки вбачається, що висновків про порушення норм податкового законодавства відповідач дійшов в результаті встановлення того факту, що постачальниками позивача були ПП «Сити Буд», ПП «Капітель Плюс», які мають ознаки «фіктивності» та спрямовані на здійснення операції з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

В обґрунтування таких висновків відповідач в акті перевірки посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, складених відносно ПП «Сити Буд» та ПП «Капітель Плюс», матеріали, якими були встановлені ознаки фіктивності цих контрагентів, проведення ними фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди, не підтвердження реальності проведених господарських операцій з їх покупцями, а також податкову звітність та інформацію комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем.

З акту перевірки вбачається, що аналізом та проведеною перевіркою позивача не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з ПП «Сити Буд» та ПП «Капитель Плюс» за перевірений період. Встановлено відсутність об'єкту оподаткування, оскільки документи між сторонами були складені без наміру створення реальних правових наслідків операцій, отже не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України (далі ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

У період, що перевірявся були також чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо встановлених законодавством підстав та порядку нарахування податкового кредиту з ПДВ.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що позивач є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ згідно довідки АА №488174 від 28.11.2011р., ідентифікаційний код - 24495166, місцезнаходження: м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, б.196, кв.80, зареєстрований платником на додану вартість, про що свідчить свідоцтво №200022577 від 29.07.1997р.

Матеріали справи свідчать, що у період, який перевірявся, позивач уклав договори:

- підряду від 05.01.2010р. №15/43 з фірмою «Капітель Плюс» (підрядник) (т.1 а.с.55), предметом якого є виконання по завданню замовника робіт відповідно до проектної - кошторисної документації, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботу: профвимірювання електричного устаткування, пусконалагоджувані роботи, будівельні роботи. Оплата проводиться згідно до актів виконаних робіт.

- підряду від 19.01.2011р. №8/53 з фірмою «Капітель Плюс» (підрядник) (т.1 а.с.56), предметом якого є виконання по завданню замовника робіт відповідно до проектної - кошторисної документації, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботу: профвимірювання електричного устаткування, монтажні та пусконалагоджувані роботи по електричному устаткуванню, перевірка спец. устаткування та інструменту, будівельні роботи. Оплата проводиться згідно до актів виконаних робіт.

- підряду від 01.11.2011р. №17/707 з ПП «Сити Буд» (підрядник) (т.1 а.с.57), предметом якого є виконання по завданню замовника робіт відповідно до проектної - кошторисної документації, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботу за виконання робіт по електричному устаткуванню та будівельні - монтажні роботи. Оплата проводиться згідно до актів виконаних робіт поетапно.

- підряду від 03.01.2012р. №5/92 з ПП «Сити Буд» (підрядник) (т.1 а.с.58), предметом якого є виконання по завданню замовника робіт відповідно до проектної - кошторисної документації, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботу за виконання робіт по електричному устаткуванню та будівельні - монтажні роботи. Оплата проводиться згідно до актів виконаних робіт поетапно.

- субпідряду від 03.02.2009р. №25/122 з фірмою «Капітель Плюс» (субпідрядник) (т.1 а.с.59), предметом якого є виконання по завданню генпідрядника робіт з монтажу, налагодженню електропостачання та електроосвітлення, профзаміру електричного устаткування. Оплата проводиться згідно до актів виконаних робіт та накладних.

Матеріали справи свідчать, що контрагенти позивача ПП «Сіті Буд» та Фірма «Капітель Плюс» залучалися в якості субпідрядників для проведення робіт (надання послуг) замовникам позивача.

ПП «Сіті Буд» та Фірма «Капітель Плюс» були виписані позивачу податкові накладні, які залучені до матеріалів справи.

На підтвердження реальності здійснення таких господарських операцій та їх належного документального оформлення позивачем надані договори на проведення проф.замірів електрообладнання (вимір опору розтіканню току, перевірка заземлення, вимірювання опору ізоляції, контроль рівня напруги, наявність електричного ланцюга та його вимірювання його загального опору, перевірка та обслуговування захисних пристроїв і механізмів), акти виконаних робіт до них та докази здійснення оплати. В актах виконаних робіт, окрім усіх обов'язкових реквізитів, також зазначено особу замовника послуг та об'єкт.

В результаті виконання робіт та надання послуг (в даному випадку з залученням субпідрядних організацій), позивачем складався технічний звіт, який є підставою для експлуатації обладнання.

Суду надані документи, які свідчать про наявність у ПП «Сіті Буд» та фірми «Капітель Плюс» прав на виконання певної діяльності, зокрема Фірмі «Капітель Плюс» видана ліцензія Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України на здійснення будівельної діяльності, строком дії від 22.12.2006р. по 22.12.2011р.; ПП «Сіті Буд» Інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю в АР Крим видана ліцензія на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, строком дії з 15.11.2010р. по 15.11.2013р.; ПП «Сіті Буд» Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по АР Крим і м. Севастополю виданий дозвіл на виконання роботи підвищеної небезпеки, строком дії з 17.11.2011р. по 17.11.2016р.

На підтвердження реальності отримання від ПП «Сіті Буд» та Фірми «Капітель Плюс» робіт та послуг, позивач надав суду акти виконаних робіт, форми КБ - 2, які залучені до матеріалів справи.

Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 №554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві» затверджено примірні форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати".

Так, затверджені форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" передбачають фіксування даних про найменування робіт і витрат; ціну одиниці виміру (у тому числі заробітної плати; вартості експлуатації машин та механізмів); дані про виконані роботи та інше.

Складення, в результаті виконання вказаних робіт, документів затверджених Наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 №554, свідчить про наявність оформлення належним чином первинних документів, які вказують на реальність виконання таких робіт.

З аналізу наданих документів вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки в свою чергу не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

З урахуванням положень вказаних вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України «Про "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податковий кодекс України, ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд, вважає за необхідне зазначити, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Податковий кодекс України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані роботи (послуги) використовувалися у господарській діяльності позивача.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення матеріальних витрат та податкового кредиту є необґрунтованими.

Неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого формування матеріальних витрат та включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ від вартості робіт і послуг наданих вказаними контрагентами, засновані лише на даних актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданих контрагентів з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених операцій.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання робіт (послуг) контрагентами позивача, а саме невиконання робіт підрядними організаціями по конкретних об'єктах документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача робіт (послуг) контрагентами.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу робіт (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання вказаних правочинів.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, а також висновків про порушення Закону України «Про податок на додану вартість» і Податкового кодексу України, в частині заниження податку на додану вартість.

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 03.12.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000922206 від 24.10.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 571008грн., з яких 488801грн. за основним платежем та 82207грн. штрафні санкції.

3. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0000932206 від 24.10.2012р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 572636,50грн., з яких 519590грн. за основним платежем та 53046,5грн. штрафні санкції.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Предприятие «Кобальт» 2146грн. судового збору шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.