Постанова

від 19.10.2006 по справі 41/334-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

41/334-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста  КИЄВА01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б     тел. 230 31 34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19.10.06                                                                                     41/334-а                    

місто Київ

11 год. 52 хв.

За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1)          Кабінету Міністрів України2)          Міністерства культури і туризму України 3)          Міністерства охорони навколишнього природного середовища України

До відповідачаТреті особиКиївської міської радина стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, 1)          Євдокимова Ніна Петрівна 2)          Моїсєєв Едуард Віталійович

Провизнання нечинним та скасування п. 10 рішення відповідача                                                                                                                                                                                                             № 70/230 від 24.10.2002

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:           

Від позивача 1                    не з'явились

Від позивача 2                     Саліван Л.Ф. (за дов.)

Від позивача 3                     Зуб В.В. (за дов.)

Від відповідача                     Авдієнко С.В. (за дов.)

Від прокуратури                     не з'явились

Від третіх осіб                    не з'явились

                                        ОБСТАВИНИ СПРАВИ:          

До господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Київської міської ради про визнання нечинним та скасування п. 10 рішення відповідача № 70/230 від 24.10.2002 «Про передачу громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд».

Ухвалою суду 26.04.2006 було відкрито провадження у справі № 41/334-А.

30.05.2006 до участі у справі було залучено як третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Євдокімову Ніну Петрівну та Моїсєєва Едуарда Віталійовича, оскільки рішення у справі може вплинути на права та обов'язки останніх щодо однієї зі сторін. Зокрема, на підставі спірного пункту рішення громадянці Євдокимовій Н.П. було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка, у свою чергу, уклала з громадянином Моїсєєвим Е.В. договір купівлі-продажу земельної ділянки.  

Ухвалою суду від 21.06.2006 було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 28.07.2006 було зупинено провадження у справі до 20.09.2006.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 20.09.2006 справу передано для подальшого розгляду Ковтуну С.А.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора міста Києва нормативно послався на положення ст. 150 Земельного кодексу України, якою визначено склад особливо цінних земель та особливий порядок їх вилучення, до яких, зокрема віднесено землі історико-культурного призначення. За твердженням прокуратури, у порушення вказаної норми земельні ділянки було вилучено без дотримання встановленої процедури: прийняття Кабінетом Міністрів України постанови або прийняття рішення відповідною місцевою радою, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Крім того, як вважає прокуратура м. Києва, оскільки земельні ділянки (у тому числі - спірна) було надано третім особам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, відповідачем було порушено ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», згідно з якою в межах зон охорони пам'яток забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні тощо роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України.

Позивачі підтримали позов прокуратури м. Києва з тих же підстав.

Відповідач у наданому суду відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що Київська міська рада, приймаючи спірне рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

          24.10.2002 Київською міською радою було прийнято рішення № 70/230 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель»(далі –Рішення), відповідно до пункту 10 якого було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки громадянці Євдокимовій Ніні Петрівні для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у пров. Мічуріна у Печерському районі міста Києва площею 0,10 га.

          Зазначений пункт Рішення було прийнято відповідачем з урахуванням  погодження завдання на складання проекту відведення земельної ділянки, позитивних висновків Державного управління екології та природних ресурсів в місті Києві, Головного управління містобудування та архітектури щодо наявності містобудівних обмежень та обтяжень для відведення земельної ділянки, Головного управління земельних ресурсів по відведенню земельної ділянки третій особі-1, а також на підставі проекту відведення земельної ділянки громадянці Євдокимовій Ніні Петрівні, розробленого комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі».

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації    № 979 від 17.05.2002 Звіринецька гора відноситься до зони охоронюваного ландшафту.

Згідно з листом дочірнього підприємства «Інститут генерального плану міста Києва»відкритого акціонерного товариства «Київпроект»№ 2205 від 30.09.2005 згідно з Генеральним планом міста Києва на період до 2020 року до зони охоронюваного ландшафту віднесено схили Звіринецької гори, що обмежені у тому числі й вулицею Мічуріна.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою їх збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь визначено Законом України «Про охорону культурної спадщини»від 08.06.2001 (далі - Закон).

Згідно зі ст. 1 цього Закону зоною охорони пам'яток є встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Відповідно до ст. 34 Закону території охоронних зон належать до земель історико-культурного призначення, що включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планової документації.

Закон набрав чинності з дня його опублікування (12.07.2000).

Статтею 150 Земельного кодексу України від 25.10.2001 землі історико-культурного призначення та природно-заповідного фонду віднесено до особливо цінних земель, вилучення яких для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 150 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва житла за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

У той же час, виключний перелік земель, які відносяться до складу земель історико-культурного призначення, визначено статтею 53 Земельного кодексу України. Згідно з даним  переліком охоронювані зони не відносяться до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, норми Земельного кодексу України не відносять землі охоронюваного ландшафту до земель історико-культурного призначення.

Земельний кодекс України набрав чинності з 01.01.2002.

Відповідно до п. 2 розділу ІХ Земельного кодексу України (прикінцеві положення) закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

          Виходячи з викладеного, оскільки Земельний кодекс України є законодавчим актом, який, виходячи з часу його прийняття та набрання чинності, більш в повній мірі врегульовує спірні відносини та зобов'язує положення інших законодавчих актів привести у відповідність до норм, встановлених зазначеним Кодексом, у разі нездійснення такого узгодження (внесення змін до законів) підлягають застосуванню норми, передбачені Земельним кодексом України.

          За таких обставин, оскільки відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України землі охоронюваного ландшафту не належать до земель історико-культурного призначення, правові підстави для оцінки оскаржуваного Рішення на відповідність вимогам ст. 150 Земельного кодексу України відсутні.

Також не є обґрунтованими доводи позивачів про невідповідність Рішення частині 3 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Вказаною нормою, у редакції на час прийняття Рішення, було визначено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняється містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини і без погодження з Інститутом археології Національної академії наук України.

Тобто, вказаною нормою було передбачено порядок виконання робіт на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, і вона не передбачає попередню наявність дозволу органу охорони культурної спадщини та погодження Інституту археології Національної академії наук України на відведення земельної ділянки.

Отже, правові підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 6 прикінцевих та перехідних Кодексу адміністративне судочинство України, господарський суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У позові відмовити повністю.

          2. Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Суддя                                                                                                      С.А. Ковтун

          Постанова підписана 27 листопада 2006 року.