Постанова

від 13.12.2012 по справі 2703/11869/2012

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа №2703/11869/2012

2-а/2703/1388/2012

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.12.2012 Ленінський районній суд м. Севастополя у складі: головуючого судді - Гаркуші О.М.

при секретарі - Грищенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в місті Севастополі про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 29.10.2012 року звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в місті Севастополі, просить визнати дії відповідача щодо відмови в поновленні виплати пенсії незаконними та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року з урахуванням індексу інфляції.

Позов мотивовано тим, що з 23.06.1992 року Кримським об'єднаним військовим комісаріатом позивачу була призначена пенсія за вислугу років. У лютому 1994 року позивач виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, де проживає в даний час. Однак продовжує залишатися громадянином України та перебуває на консульському обліку у посольстві України в Ізраїлі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, визначених в позовній заяві.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Севастополя від 28.11.2012р. змінено неналежного відповідача на належного та залучено до участі по справі як відповідача ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду у місті Севастополі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, оскільки у відповідача не має жодних підстав для виплати пенсії особам, які виїхали та постійно проживають за межами України та просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у запереченні до позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи, суд знаходить, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України та особою пенсійного віку, що підтверджується паспортними даними позивача.

У лютому 1994 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. Перебуває на консульському обліку з 09.02.1994 року згідно відмітки консульського відділу Посольства України.

23.07.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії, на яку ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в місті Севастополі листом від 01.08.2012 відмовило позивачу у відновленні виплати пенсій, роз'яснюючи, що виплата пенсії за віком йому була припинена у зв'язку з його від'їздом на постійне проживання за кордон. На думку позивача, згідно норм Закону України "Про пенсійне забезпечення", що діяла на той час, позивач мав право на отримання пенсійних виплат на весь період знаходження за межами Держави Україна. Тому звернувся до відповідача з заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії за віком.

З отриманого позивачем листа від Головного управління пенсійного фонду України в місті Севастополі про відмову у поновленні нарахування та виплати пенсії, вбачається, що відмова мотивована пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009р., де зазначено, що законодавчій владі України необхідно привести положення інших законів у відповідність з Конституцією України. Оскільки це не зроблено, то у відповідача немає підстав для виплати пенсій громадянам України, які проживають з її межами.

Відповідач, ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в місті Севастополі, у своєму запереченні на адміністративний позов зазначив, що виплата пенсії позивачу припинена на підставі ст. 92 Закону "Про пенсійне забезпечення" в зв'язку з виїздом на постійне проживання до Ізраїлю, на теперішній час Верховною Радою України не прийняті законодавчі акти, які забезпечують виплату пенсії громадянам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідні договори, та тощо на позивача, як громадянина України не поширюється рішення Конституційного суду України від 07.10.2009р.

Згідно ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для виплати пенсій відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсій позивачу.

Відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. вказаними нормами Закону (ст. 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З таких висновків суд вважає неспроможними доводи відповідачів, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Винятки були встановлені для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за відсутності міжнародного договору (ч. 2 ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). При цьому держава визначила відповідний механізм виплати таких пенсій (Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок переведення пенсій громадян, які виїхали на постійне проживання до інших країн" від 06.04.1993 N 258).

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. не виплата пенсій громадянам України, які виїхали з України, визнано неконституційним, Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, у зв'язку з чим застосуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, в Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (тут і далі по тексту нормативно-правові акти в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 15 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються лише в частині, що не суперечить нормам Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст. 92 Закону "Про пенсійне забезпечення", ст. ст. 49, 51 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії за вислугу років.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у вимозі щодо поновлення, нарахування та виплату пенсії за вислугу років на підставах, визначених пенсійним законодавством, починаючи з 07.10.2009 року виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 37, 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року підставою для поновлення пенсійних виплат є особисте звернення особи, якої припинена виплата пенсії, подача заяви у встановленій формі, надання документів, що впливають на розмір пенсії. Отже, право позивача на поновлення, нарахування та виплату пенсії за вислугу років виникло саме з моменту звернення позивача із такою заявою до відповідача, тобто з 23.07.2012 року.

При цьому суд визначає, що позивні вимоги в частині врахування індексу інфляції наразі є передчасними. ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду у місті Севастополі з цього приводу позивачу відмовлено не було.

Це питання може бути вирішено лише після відновлення виплати пенсії з врахуванням того розміру, якій буде визначений Пенсійним фондом, та положень ст. 43 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванняВ» . При цьому, суду не надано доказів тому, що позивач звертався з заявою до Пенсійного фонду саме з приводу перерахування пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року з урахуванням індексу інфляції.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 46 Конституції України, ст.ст. 8, 10, 24, 36 - 39, 40, 64 Закону України «Про загальнообов'язковим державне пенсійне страхування», ст.ст. 13, 82, 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення», керуючись ст.ст. 158-161, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Севастополі щодо відмови у поновленні виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в місті Севастополі відновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) з 23.07.2012 року.

В задоволенні інших частин позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в міста Севастополі (ЄДРПОУ 22274962) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір у розмірі 35,77 грн.

Постанова суду може бути оскаржена протягом десяти днів з дня отримання її копії сторонами по справі шляхом подання апеляційної скарги до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд міста Севастополя.

Суддя -