Рішення

від 16.01.2013 по справі 5023/5591/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2013 р.Справа № 5023/5591/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ензет Україна", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 15735,99 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ензет Україна" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованість за договором транспортного експедиції №251011 від 25.09.11р. в сумі 15735,99 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 06.12.12р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.01.13р. представник позивача надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача та про долучення документів до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 16.01.13р. не з`явився.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.13р. не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з відміткою про отримання, про причини неявки суд не повідомив, відзив та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 18.12.12р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

25 вересня 2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір транспортної експедиції №251011, відповідно до умов 1.1. якого Експедитор-2, що діє від свого імені та за рахунок Експедитора-1, зобов'язується надати Експедитору-1 транспортно - експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів Експедитора-1 автомобільним транспортом на території України та за її межами, згідно заявок Експедитора-1 (надалі "Заявка"). Номенклатура, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в Заявках, які додаються до Договору, і є невід'ємною частиною Договору. Експедитор - 1, в свою чергу, зобов'язується оплатити надані послуги.

07.10.11р. сторонами було підписано акт виконаних робіт № 110/071011.

Відповідно до рахунку №110/071011 від 07.10.11р. до сплати підлягає сума в розмірі 38284,31 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією про оплату послуг №1/250612 від 25.06.12р., в якій просив сплатити борг в розмірі 13284,31 грн.

Як вбачається з довідки АТ Астра Банк № 91/01-10250 від 26.11.12р. за період з 07 жовтня 2011 року по 14 листопада 2012 року на рахунок позивача №26009001834201 від ФОП ОСОБА_1 здійснювались наступні зарахування коштів:

- платіжний документ №2794 від 21.12.2011р., сума платежу 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок), призначення платежу: Сплата за транспортної послуги, згідно рахунку № 110/071011 від 07.10.11, без ПДВ;

- платіжний документ №2801 від 23.01.2012р., сума платежу 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок), призначення платежу: Сплата за транспортні послуги, згідно рахунку №РФ 100/071011 від 07.10.2011, без ПДВ;

- платіжний документ №2805 від 08.02.2012р., сума платежу 5000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок), призначення платежу: Сплата за транспортні послуги, згідно рахунку №РФ 100/071011 від 07.10.2011, без ПДВ;

- платіжний документ №2809 від 05.03.2012р., сума платежу 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок), призначення платежу: Сплата за транспортні послуги, згідно рахунку № 110/071011 від 07.10.2011 , без ПДВ.

Таким чином, на час звернення позивача до суду відповідачем частково сплачено суму боргу, що на думку позивача є порушенням його законних прав та інтересів, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Станом на момент розгляду справи, відповідач частково виконав умови договору транспортної експедиції №251011 від 25.09.11р. та не сплатив 13284,31 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором транспортної експедиції №251011 від 25.09.11р. у сумі 13284,31 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13284,31 грн. заборгованості за договором транспортної експедиції №251011 від 25.09.11р., правомірні та обгрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 4.8. договору транспортного експедирування сторони передбачили, що у разі несвоєчасного перерахування експедитору - 2 коштів за даним договором експедитор-1 сплачує експедитору-2 пеню у розмірі 0,05% за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов`язання в сумі 2105,56 грн. за період з 01.01.12р. по 14.11.12р.

Суд, перевіривши нарахування позивачем пені, встановлено, що його здійснено з порушенням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме позивач нарахував відповідачу пеню за період з 01.01.12р. по 14.11.12р., що перевищує шість місяців, у зв`язку з чим, судом було проведено перерахунок, відповідно до якого стягненню підлягає пеня в сумі 1000,13 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 346,12 грн. за період з 01.01.12р. по 14.11.12р.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 346,12 грн. за період з 01.01.12р. по 14.11.12р. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати покладаюся на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 548, 549, 598, 610-612, 625, 929, 931 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 198, 232, 234 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, інд. № НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АКБ «Правекс - Банк», МФО 321983 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЗЕТ УКРАЇНА» (вул. Червоноткацька, 27-А, м. Київ, 02094, Україна, р/р 26009001834201 в АТ АСТРА БАНК м. Київ, МФО 380548, Код ЄДРПОУ 35975977) основного боргу - 13284,31 грн., З % річних - 346,12 грн., пені - 1000,13 грн., судовий збір - 1496,44 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 1105,43 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 21.01.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.