Рішення

від 27.11.2006 по справі 15/555

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/555

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 15/555                                                                                                         27.11.06

За позовом                    Державної акціонерної компанії «Укрресурси»

До відповідача 1           Українського державного підприємства «Укрметал»

До відповідача 2          Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркона»

Третя особа           на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю «БВП-Інвест»

Про                              визнання договору недійсним

                                                                      Суддя Ковтун С.А.

Представники:

від позивача           Шульга Н.П. (за дов. № УР-02/633-1 від 25.09.06)

від відповідача 1          Огулькова А.М. (за дов. № 187 від 27.09.2006)

від відповідача 2          Сорокопуд М.А. (за дов. № 12/09 від 11.09.2006)

від третьої особи          Горлатий О.В. (за дов. б/н від 24.11.2006)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До господарського суду міста Києва звернулася з позовом державна акціонерна компанія (далі - ДАК) «Укрресурси»до Українського державного підприємства (далі - УДП) «Укрметал»та товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Беркона»про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № К2/1 від 08.02.2006, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. За твердженням позивача, договір укладено з порушенням Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», ст.ст. 75, 77 та 79 Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 73 від 27.01.2006 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг державними (казенними) підприємствами та господарськими товариствами, в статутному фонді яких державна частка перевищує 50 відсотків»; договір укладено з метою доведення до банкрутства та з метою реалізації майна відповідача-1 в процедурі санації, що прямо суперечить інтересам держави; договір не відповідає меті діяльності відповідача-1 у зв'язку з відсутністю економічної необхідності. З викладеного позивач робить висновок про необхідність визнання договору недійсним.

          Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2006 (суддя Хоменко М.Г.) було порушено провадження у справі № 15/555. Ухвалою суду від 29.09.2006 розгляд справи було призначено на 17.10.2006.

          Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 12.10.2006 справу було доручено прийняти до свого провадження судді Ковтуну С.А.

          Ухвалою суду від 22.11.2006 розгляд справи призначено на 27.11.2006.

          27.11.2006 ТОВ «БВП-Інвест»подано заяву про залучення його до участі у справі як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Заява мотивована тим, що ТОВ «Беркона» уступило право вимоги за договором купівлі-продажу цінних паперів № К2/1 від 08.02.2006 зазначеному товариству, у зв'язку з чим рішення у справі може вплинути на права та інтереси останнього щодо однієї зі сторін. Судом клопотання задоволено в порядку ст. 27 ГПК України.

          Відповідач-1 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Зокрема, останній не погодився з твердженням позивача, що укладання спірного договору призвело до порушення справи про банкрутство відповідача-1, та сам договір укладено з метою доведення до банкрутства останнього, оскільки Київське управління з питань банкрутства на виконання доручення Державного департаменту з питань банкрутства від 28.08.2006 № 216-60/576 провело фінансовий аналіз УДП «Укрметал»на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. За результатами проведеного фінансового аналізу було складено висновок, відповідно до якого в УДП «Укрметал»на час подання заяви про порушення справи про банкрутство ознак фіктивного банкрутства не виявлено. Не виявлено також і ознак доведення УДП «Укрметал»до банкрутства.

Також відповідач-1 відповідач вважає, що на момент укладання оскаржуваного договору він не виступав суб'єктом, на якого розповсюджується Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Зміни до даного нормативного акту, відповідно до яких державні підприємства набули статусу розпорядників державних коштів, набрали чинності 17.03.2006 - з дня їх опублікування.

Не погодився відповідач-1 з твердженням позивача щодо того, що укладання договору не викликано жодною економічною необхідністю. Так, 08.02.2006 за спірним договором відповідач-1 придбав цінні папери на суму 9912200 грн., а 09.02.2006 ті ж самі цінні папери були продані за договором № 46/0902/002 за ціною 10200000 грн., отже, економічна необхідність укладання договору є очевидною, прибуток складає 287800 грн.

За твердженням відповідача-1, укладений договір відповідає його меті діяльності, оскільки він, згідно з п. 5.1.3. статуту, може придбавати цінні папери юридичних осіб України та інших держав, а також випускати, реалізовувати, купувати цінні папери відповідно до законодавства України. Крім того, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку не заперечувала проти придбання останнім акцій.

Також хибним, на думку відповідача-1, є посилання позивача на те, що спірний договір укладений з метою доведення до банкрутства відповідача-1 та через  процедуру санації реалізувати державне майно, що прямо суперечить інтересам держави, оскільки план санації відповідача-1 був погоджений Міністерством промислової політики України та затверджений ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2006 року. За таких обставин, план санації «Укрметал»жодним чином не може суперечити інтересам держави та цілком відповідає чинному законодавству України.

З тих же підстав проти позову заперечив відповідач-2, додавши, що він, як сторона спірного договору, не ініціював порушення справи про банкрутство відповідача-1, оскільки не мав для цього підстав, а саме: не було вжито заходів примусового стягнення боргу з відповідача-1, та таких, за результатами яких отримують документи на підтвердження наявності безспірних вимог та ознак неплатоспроможності боржника. Чинне законодавство України не містить такої підстави недійсності правочину як порушення справи про банкрутство щодо однієї зі сторін цього правочину внаслідок його невиконання.

Стаття 75 Господарського кодексу України регулює особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств і не містить норм, яким би суперечив спірний договір. Твердження позивача про порушення спірним договором вимог ст.ст. 77 та  79 Господарського кодексу України невірне, оскільки ст. 77 регулює особливості господарської діяльності казенних підприємств, а ст. 79 дає поняття господарського товариства. Відповідач-1 не є казенним підприємством чи господарським товариством.

Не погодився відповідач-2 також з посиланням позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 73 від 27.01.2006 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг державними (казенними) підприємствами та господарськими товариствами, в статутному фонді яких державна частка перевищує 50 відсотків», виходячи з наступного: цінні папери не відносяться до товарів, робіт чи послуг; зазначена постанова не може застосовуватися, оскільки суперечить положенням Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»від 22.02.2000 за № 1490-111, на що було звернуто увагу Антимонопольним комітетом України в листі від 06.07.2006 №1 1-109/11-1045дз «Щодо застосування норм Закону».

На думку відповідача-2, та обставина, що позивачу незрозуміла економічна необхідність укладення договору не може бути підставою для визнання його недійсним. Сторони спірного договору укладали його відповідно до вимог Господарського кодексу України як суб'єкти господарської діяльності для досягнення економічних результатів та з метою одержання прибутку, що відповідає загальним принципам господарювання, закріпленим в ст. 6 Господарського кодексу України.

Заперечення  відповідачів у поданому суду відзиві підтримала третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив

          08.02.2006 між Українським державним підприємством «Укрметал»(покупцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Беркона» (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № К2/1 (далі –Договір).

          Відповідно до умов Договору (п. 1.1) продавець зобов'язується передати у  власність покупця, а покупець –прийняти та оплатити цінні папери емітента. Зокрема, предметом Договору є купівля-продаж простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства «Бахчисарайська пересувна механізована колона № 8», код ЄДРПОУ 00415155, номінальною вартістю 0,25 грн., кількістю 40000000 грн., загальною вартістю 9912200 грн.

          На виконання умов Договору відповідач-2 передав відповідачу-1 вказані вище цінні папери (акт приймання-передачі від 08.02.2006).

          22.05.2006 між ТОВ «БВП-Інвест»(новим кредитором) та відповідачем-2 (першим кредитором) було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого перший кредитор передає, а новий кредитор одержує всі права за Договором, за яким відповідачеві-2 належить право вимоги сплати відповідачем-1 грошової суми в розмірі 9912200 грн.

Суд не погоджується з твердженнями позивача щодо недійсності Договору, виходячи з наступного.

Зокрема, не є правомірним посилання позивача на порушення при укладенні Договору Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»та постанови Кабінету Міністрів України № 73 від 27.01.2006 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг державними (казенними) підприємствами та господарськими товариствами, в статутному фонді яких державна частка перевищує 50 відсотків».

Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону до розпорядників державних коштів були віднесені органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»та інших законодавчих актів України    № 3205-ІУ від 15.12.2005 було внесено зміни до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»та викладено даний абзац в наступній редакції:

«Розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів, державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків».

Тобто на момент укладання оскаржуваного Договору (08.02.2006) відповідач-1 не був суб'єктом, на якого розповсюджується Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», оскільки зміни до даного нормативного акту, відповідно до яких державні підприємства, у той числі й сторона за Договором –відповідач-1, набули статусу розпорядників державних коштів набрали чинності з 17.03.2006 - з дня їх опублікування, тобто після укладення Договору.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»та інших законодавчих актів України», цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Вперше вказаний Закон було опубліковано 17.03.2006 в газетах «Голос України»(№ 49) та «Урядовий Кур'єр»(№ 51).

З аналізу пунктів 3 та 5 ст. 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»випливає, що державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, набули статусу розпорядників державних коштів лише з 17.03.2006, тобто на момент укладання Договору 08.02.2006 на відповідача-1 дія вказаного Закону не поширювалась.

Отже, посилання позивача на ст.ст. 2, 13, 29, 34 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»є безпідставним.

Отже, підстави для визнання Договору недійсним у зв'язку з його невідповідністю нормам чинного законодавства, відсутні.

Також суд не погоджується з твердженнями сторони щодо необхідності визнання Договору недійсним у зв'язку з укладенням правочину за відсутності економічної доцільності та всупереч меті діяльності товариства.

Зазначені обставини не доведені позивачем належними засобами доказування з дотриманням ст.ст. 33, 34 ГПК України та спростовуються наявними матеріалами справи. Зокрема, цінні папери за Договором було придбано за ціною 9912200 грн. та продано наступного дня за більшою ціною –10200000 грн. (договір № 46/0902/002). Крім того, у статуті відповідача-1 визначено, що підприємство може придбавати цінні папери юридичних осіб України та інших держав, а також випускати, реалізовувати, купувати цінні папери відповідно до законодавства України (п. 5.1.3). Крім того, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку на запит відповідача-1 надала схвальну відповідь щодо можливості придбання  відповідачем-1 як державним підприємством акцій. Суд погоджується з твердженнями відповідача-2 щодо відсутності такої підстави визнання правочину недійсним як порушення справи про банкрутство щодо однієї зі сторін цього правочину внаслідок його невиконання.

Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                     С.А. Ковтун

Рішення підписано 6 грудня 2006 року.