Постанова

від 15.11.2006 по справі 12/274-05-6869

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/274-05-6869

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

15 листопада 2006 р.                                                                                   № 12/274-05-6869  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Грека Б.М.,Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ “Укрзернотранс-К”

на постановувід 15.11.2005 р. Одеськогоапеляційного господарського суду

у справі№ 12/274-05-6869

за позовом ТОВ “Укрзернотранс-К”(надалі –Товариство)

доОдеської залізниці (надалі –Залізниця)

про стягнення 31342,50 грн.

за участю представників:

від позивача -  не з'явились

від відповідача-  Слюсар М.М.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2005 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Залізниці про стягнення 31342,50 грн. збитків, завданих недостачею вантажу, перевезення якого здійснював відповідач за залізничними накладними №№ 40469476, 40469479.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.09.2005 р. (суддя Юдова В.З.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. (судді: Воронюк О.Л., Єрмілов Г.А., Лашин В.В.), в позові відмовлено з підстав неправомірності позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

В даній справі Товариством (вантажовідправник) було заявлено позовні вимоги до Залізниці (перевізник) про стягнення грошової суми в рахунок відшкодування вартості вантажу за наслідком виявленої недостачі (а. с. 2-4), які мотивовані посиланням на Статут залізниць України, ст. ст. 22, 526, 623, 924 ЦК України, ст. ст. 193, 224-226, 314 ГК України.

В силу ст. 306 ГК України, ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цими кодексами, законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезення встановлюється договором, якщо інше не визначено, зокрема, транспортними кодексами (статутами), що передбачено ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908 ЦК України.

Зокрема, на перевезення залізничним транспортом вантажів, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування, поширюються норми Статуту залізниць України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на станції Підгородна Товариством (вантажовідправник) здано Залізниці (перевізник) до перевезення на адресу ВАТ “Одеський маслозавод” (вантажоодержувач) два вагони №№ 95311338, 95492385 за залізничними накладними №№ 40469476, 40469479 з вантажем –насіння соняшника. Судами досліджено, що при перевірці маси вантажу 21.02.2005 р. в присутності Товариства, виявлено недовантажування у вагоні № 95311338 на 8450 кг соняшника, у вагоні № 95492385 на 11450 кг соняшника, про що складено комерційні акти №№ БК 036807/15, БК 036808/16, в яких вказано про те, що вагони прибули на станцію призначення за справними ЗПП відправника, люки справні, герметично зачинені, навантаження і вага відправника. Обставини про те, що запірно-пломбувальні пристрої (ЗПП) з вагонів не знімались і повторно не навішувались підтверджуються актами експертизи Торгово-промислової палати України №№ ПД 220/16, 220/17 від 21.02.2005 р., які складні без участі представників Залізниці.

Вищезгадані залізничні накладні вказують на укладення договору перевезення вантажів (ч. 2 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 909 ЦК України). Уклавши такий договір, його сторони погодились на здійснення перевезення на умовах, визначених Статутом залізниць України (надалі –Статут).

Відповідно до ст. 105 Статуту залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Згідно положень ст. 130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі вантажу має одержувач вантажу –за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. В свою чергу, вантажовідправник одержує таке право тільки у випадку передачі йому цього права вантажоодержувачем у відповідності до ст. 133 Статуту. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Приймаючи рішення та постанову про відмову в позові суди правомірно врахували відсутність передачі вантажоодержувачем вантажовідправнику права на пред'явлення позову до Залізниці.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, підставно відмовлено у позові.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Укрзернотранс-К” залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 р. у справі № 12/274-05-6869 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа