Рішення

від 23.01.2013 по справі 5015/5007/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.13 Справа №5015/5007/12

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМАКС», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика меблів ВЕЕМ», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 30' 220,57 грн.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Романів В.Я.

Представники :

від позивача: Закалик А.Я. - директор Львівської філії (дов.№6 від 29.12.2012р., діє до 31.12.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДМАКС» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика меблів ВЕЕМ» про стягнення заборгованості в сумі 30' 220,57 грн.

Ухвалою суду від 28.11.2012р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 18.12.2012р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

23.01.2013р. представник позивача подав пояснювальну записку, де зазначив, що при розрахунку індексу інфляції, пені та 3% річних було допущено механічні помилки, а тому просить суд брати до уваги поданий ним виправлений розрахунок, в якому зазначено, що сума інфляції становить 58,23 грн., пеня - 861,46 грн., 3% річних - 172,29 грн.

В судовому засіданні 23.01.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням виправленого розрахунку, просить суд задоволити їх повністю, стягнути з відповідача 29' 114,39 грн. - основної суми заборгованості, 58,23 грн. - інфляційних втрат, 861,46 грн. - пені, 172,29 грн. - 3% річних та судовий збір у сумі 1' 609,50 грн.

В судове засідання 23.01.2013р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 28.11.2012р. не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та за відсутності відзиву на позов, в порядку статті 75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

07.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДМАКС» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика меблів ВЕЕМ» (покупець, відповідач у справі) був укладений договір поставки №7 (надалі по тексту-договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується передати (поставити) на умовах даного договору будівельні та оздоблювальні матеріали та (або) інструменти та комплектуючі (надалі - товар) у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п.2.1 договору асортимент, ціна та кількість товару, що поставляються за даним договором, визначаються сторонами у накладних на товар, які є невід'ємними частинами даного договору і формуються на підставі замовлень покупця, з урахуванням можливостей постачальника. Вартість прийнятого покупцем товару визначається в оформлених (в т.ч. підписаних сторонами) накладних. Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії договору (п.2.1, п.2.4 договору).

Відповідно до п.3.6 договору зобов'язання постачальника з поставки партії товару вважається виконаним з моменту підписання покупцем видаткової накладної постачальника на товар.

Покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника (п.4.2 договору).

На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач передав, а відповідач прийняв продукцію, що підтверджується видатковими накладними №БМЛ-08/06/012 від 06.08.2012р. на суму 11' 448,01 грн. та №БМЛ-08/06/013 від 06.08.2012р. на суму 17' 666,38 грн. Товар був отриманий відповідачем на підставі довіреності №001279 від 06.08.2012р., виданої на ім'я Горбача Степана Михайловича.

Між сторонами було проведено звірку розрахунків за період з 01.01.2012р. по 31.10.2012р., про що складений акт, який підписаний сторонами та скріплений печатками без жодних застережень.

Станом на день подання позову відповідач не здійснив оплату за отриманий товар. Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 29'114,39 грн.

Відповідно до п.5.2 договору у випадку порушення терміну (строків) оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої в строк вартості товару за кожен день прострочення до дати повної оплати. Тому, відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10.01.2002р. та п.5.2 договору позивачем було нараховано пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по накладних №БМЛ-08/06/012 та №БМЛ-08/06/013 за період з 21.08.2012р. по 31.10.2012р. (72 дні) у розмірі 861,46 грн. Однак, здійснивши перерахунок, суд встановив, що позивач не звернув увагу на те, що у 2012 році було 366 дні, а тому розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за період з 21.08.2012 р. по 31.10.2012р. (72 дні) повинен складати 859,11 грн.

Відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті товару, тому позивач, на підставі ст.625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 172,29 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 58,23 грн. (розрахунки наявні в матеріалах справи). Однак, здійснивши перерахунок 3% річних за користування чужими коштами, суд встановив, що їх розмір повинен складати 171,82 грн., оскільки у 2012р. було 366 дні, а не 365, як зазначив позивач у розрахунку.

Щодо нарахованої суми інфляційних втрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).

Згідно з роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що з урахуванням індексів інфляції та дефляції за період з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення з позовом до суду, інфляційних втрат у позивача не було, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат є безпідставною.

Доказів погашення заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем в суд не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті поставленого товару відповідно до умов договору настав 20.08.2012р.

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару, що, зокрема, вбачається з видаткових накладних, підписаних сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем оплати вартості поставлених позивачем товарів підтверджений не був.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

За подання заяви про забезпечення позову, яку суд розглянув 23.01.2013р. і виніс відповідну ухвалу про відмову у забезпеченні позову, позивач не сплатив судовий збір у порядку і розмірі, визначеному законом. У п.1 Інформаційного листа ВГСУ від 23.05.2012р. №01-06/704/2012 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» відзначено, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено наслідків неподання доказів сплати судового збору в установленому порядку і розмірі за подання заяви про забезпечення позову. Відтак господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи. З огляду на зазначене, на позивача покладаються витрати стосовно сплати судового збору за подання клопотання про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 193, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 526, 530, 610, 625, 712 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 3, 12, 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика меблів ВЕЕМ» (79058, м.Львів, прВ.Чорновола, 57, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25223994) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМАКС» (04073, м.Київ, вул. Фрунзе, 160 літера «А», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32376008) 29' 114,39 грн. - основного боргу, 859,11грн. - пені, 171,82 грн. - 3% річних за користування чужими коштами та 1' 609,50 грн. - сплаченого судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМАКС» (04073, м.Київ, вул. Фрунзе, 160 літера «А», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32376008) на користь Державного бюджету України 1' 609,50 грн. - судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

5. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 23.01.2013р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 24.01.2013р.

Суддя Яворський Б.І.