Рішення

від 23.01.2013 по справі 1001/684/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1001/684/2012 Головуючий у І інстанції Лисюк О.Д. Провадження № 22-ц/780/261/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М. Категорія 4 23.01.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

21 січня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Воробйової Н.С.,

суддів - Верланова С.М., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 06 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 та остаточно просив усунути перешкоди у здійсненні прав власника, які чинить ОСОБА_2, шляхом примусового знесення огорожі та частини самовільних забудов, а саме: 1/2 частини житлового будинку, сараю, вітряка, туалету, вигрібної ями, паркану з металопрофілю та паркану з металевої сітки, а також примусового засипу самовільно викопаної водойми та усунення земельного насипу здійсненого для заїзду транспорту, які знаходяться на належній йому земельній ділянці площею 6,4443 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що він, будучи власником земельної ділянки площею 6,4443 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, не може використовувати частину даної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 самочинно побудував на ній частину житлового будинку, прибудинкові споруди та паркан, а тому просив його позов задовольнити.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 вересня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належної йому на праві власності земельної ділянки шляхом примусового знесення огорожі та частини самовільних забудов, а саме: 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 сараю, вітряка, туалету, вигрібної ями, паркану з металопрофілю та паркану з металевої сітки. Також зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 належної йому на праві власності земельної ділянки шляхом засипання самовільно викопаної водойми та усунення земельного насипу для заїзду транспорту. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 107 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не в повному обсязі відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 самовільно побудував 1/2 частину будинку та інші господарські споруди за межами населеного пункту на земельній ділянці, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_3, чим порушив його право як власника земельної ділянки та створив йому перешкоди у користуванні нею. Земельна ділянка, на якій відповідач самовільно побудувався має цільове призначення для товарного сільськогосподарського виробництва, яка йому для цієї мети в установленому порядку не надавалася, уповноваженим органом її цільове призначення під житлову забудову не змінювалося та із користування підприємств, які її використовували для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не вилучалися. Тому суд дійшов висновку про знесення 1/2 частину будинку та інших господарських споруд, які знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_3

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15 листопада 2005 року ОСОБА_3 на підставі розпорядження Баришівської райдержадміністрації від 7 жовтня 2005 року №523 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6,4443 га, (складається з трьох частин: земельної ділянки площею 3,4804 га - кадастровий номер 3220280800:03:090:0673, земельної ділянки площею 0,4199 га -кадастровий номер 3220280800:03:074:0673 та земельної ділянки площею 2,5440 га -кадастровий номер 3220280800:03:089:0673) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Баришівського районного суду Київської області від 3 грудня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2011 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області, Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа: відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Баришівської райдержадміністрації Київської області про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним (а.с.12-16, 19-20) встановлено, що ОСОБА_3 земельна ділянка площею 6,4443 га, яка розташована на території Веселинівської сільської ради Баришівського району Київської області надана у визначеному чинним законодавством порядку, що підтверджується державним актом на право приватної власності, як то передбачено ст.ст.125, 126 ЗК України. Встановлено, що ОСОБА_2 не надав суду допустимих доказів, що земельна ділянка, якою він користується фактично та земельна ділянка площею 0,55 га, яку він вважає своєю власністю, надавалася йому в користування у встановленому на той час законодавчому порядку. Державного акту на право постійного користування із зазначенням меж земельної ділянки та місце знаходження ним не надано. Також рішенням суду встановлено, що земельна ділянка, на якій ОСОБА_2 самовільно збудував будинок та господарські споруди, знаходиться за межами населеного пункту с.Веселинівка, яка йому для цієї мети не відводилася, її цільове призначення для товарного сільськогосподарського виробництва на землі під житлову забудову не змінювалося уповноваженим органом, вказана земельна ділянка із користування підприємств, які її використовували для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не вилучалася і ОСОБА_2 у встановленому порядку не надавалася. Отже вказані обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не потребують доказуванню.

Судом першої інстанції встановлено, що частина будинку ОСОБА_2, сарай, туалет, вигрібна яма, вітряк та паркан із металопрофілю та сітки, знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_3, що суперечить чинному законодавству.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи акту комісії Веселинівської сільської ради від 19 жовтня 2012 року (а.с.66) при обстеженні земельної ділянки площею 3,4804 га, що належить на праві власності ОСОБА_3 встановлено, що на частині даної земельної ділянки площею 0,6137 га ОСОБА_2 самовільно побудовані: Ѕ частина житлового будинку, сарай, вітряк, туалет, вигрібна яма, паркан з металопрофілю, паркан з металевої сітки. Також знаходиться самовільно викопана водойма та насип із землі для заїзду транспорту.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376 ЦК України).

Отже, встановивши, що самочинно збудовані ОСОБА_2 частина житлового будинку та інші господарські споруди, знаходяться на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_3, який заперечує проти визнання за відповідачем право власності на них та цим порушені його права, як власника земельної ділянки та створені перешкоди у користуванні даною земельною ділянкою, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені споруди підлягають знесенню відповідачем.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для проведення перебудови житлового будинку відповідно до вимог ч.7 ст.367 ЦК України, оскільки земельна ділянка, на якій ОСОБА_2 самовільно збудував будинок та господарські споруди йому для цієї мети не відводилася, її цільове призначення для товарного сільськогосподарського виробництва на землі під житлову забудову не змінювалося уповноваженим органом і у встановленому порядку йому не надавалася.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про знесення 1/2 частини житлового будинку, оскільки не зрозуміло яка саме частина будинку підлягає знесенню, що унеможливлює виконання рішення суду в цій частині. Тому колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині на підставі ст.309 ЦПК України підлягає зміні, зазначивши, що знесенню підлягає частина житлового будинку, яка знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги про те, що у суду не було підстав для відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3, так як позивач у позові зазначив, що про порушення свого права йому стало відомо у 2009 році, а з позовом до суду він звернувся у 2012 році, є безпідставними, оскільки, по-перше, пропуск строку позовної давності не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до вимог ч.2 ст.122 ЦПК України, а по - друге, як встановленому в судовому засіданні порушення прав позивача є триваючим і існує, в тому числі, і на час розгляду справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд порушив вимоги ст.212 ЦПК України, так як не взяв до уваги генеральний план забудови житлового будинку та рішення Веселинівської сільської ради від 15 червня 1993 року про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки для забудови житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується даними листа відділу земельних ресурсів №463 від 12 жовтня 1994 року, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Як зазначалось вище, рішенням Баришівського районного суду Київської області від 3 грудня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2011 року, у справі за позовом ОСОБА_2 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним (а.с.12-16, 19-20) встановлено, що ОСОБА_2 не був і не є власником земельної ділянки, на якій він збудував житловий будинок. Земельна ділянка, розмір якої виправлено в рішенні виконкому Веселинівської сільської ради від 15 червня 1993 року (без зазначення номера рішення та адреси земельної ділянки) з 0,20 га на 0,30 га не передавалася у власність ОСОБА_2 як в межах с. Веселинівка, так я і за його межами. Встановлено, що у листі колишнього начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_4 №463 від 12 жовтня 1994 року, згідно з яким ОСОБА_2 надана у приватну власність земельна ділянка загальною площею 0,85 га, з яких: 0,25 га для будівництва житлового будинку та 0,60 га для особистого підсудного господарства, не зазначено на підставі яких документів були надані йому ці земельні ділянки у приватну власність і за якою адресою. Встановлено, що ОСОБА_2 рішення ради про виділення йому земельних ділянок площами 0,25 га і 0,60 га у приватні власність суду не надав. Також рішенням суду встановлено, що генеральний план забудови землевпорядною організацією не складався, який не погоджений із сільською радою та іншими дозвільними органами (СЕС, Держпожежнаглядом), а тому не є підтвердженням відведення земельної ділянки в натурі на місцевості. Встановлено, що ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження того, що відповідна землевпорядна організації, чи її посадова особа (землевпорядник) відводила в натурі на місцевості земельну ділянку під будівництво ОСОБА_2 в межах населеного пункту с. Веселинівка, не надано позивачем акт відводу земельної ділянки в натурі на місцевості з відповідним графічним зображенням (планом) земельної ділянки із зазначенням суміжних землекористувачів та погодженням місця розташування вказаної земельної ділянки із власником землі -сільською радою. Наданий ним акт відводу земельної ділянки не містить графічного зображення земельної ділянки та відповідно не містить і конкретну площу, форму земельної ділянки, не містить і вказівки конкретного місця розташування, суміжних землекористувачів, що виключає можливість її ідентифікації. Вказані обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не потребують доказуванню.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, наведених у рішенні та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Таким чином доводи відповідача про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, повністю спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 06 листопада 2012 року в частині зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належної йому на праві власності земельної ділянки шляхом примусового знесення 1/2 частини житлового будинку змінити.

Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права приватної власності ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 3,4804 га, кадастровий номер 32202280800:03:090:0673, яка розташована на території Веселинівської сільської ради, Баришівського району, Київської області шляхом знесення самовільно збудованої частини житлового будинку по АДРЕСА_1, яка знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_3.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді