Постанова

від 21.01.2013 по справі 2а-14130/12/0170/27

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2013 р. (15:10) Справа №2а-14130/12/0170/27

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., без участі представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кримспорт"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Приватне підприємство "Кримспорт" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2012 року №0007981501, №0013261502.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими донараховано грошові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, прийняті на підставі акту перевірки від 23 листопада 2012 року № 9321/15-2/31681179, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, оскільки податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання нікчемними правочинів. Вказував, що правові взаємовідносини позивача з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК "Окнополь" та ПП "Скипер" мали реальний характер, підтверджені документами бухгалтерського обліку. З огляду на зазначене, податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалами суду від 18.12.2012 року відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.12.2012р. задоволено заяву головуючого судді по справі Трещової О.Р. про самовідвід.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.12.2012р. після проведення повторного автоматичного розподілу справи та справу прийнято до провадження суддею Аблякимовим Е.Е. при цьому справі присвоєно №2а-14130/12/0170/27.

Представник позивача у судове засідання 21.01.2013р. не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.2013р. не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про розгляд справи за їх відсутністю не надіслав, заперечення на адміністративний позов надав у минулому судовому засіданні.

Суд, приймаючи до уваги не надання відповідачем доказів неможливості його участі у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без його участі, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні").

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Позивач зареєстрований, як юридична особа ЄДРПОУ 31681179, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серія А00 № 435498 (а.с. 66), перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим (а.с. 69), є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва від 16.10.2001 р. № 00952796 виданого ДПІ у м. Сімферополі, індивідуальний податковий номер № 316811701298 (а.с.70).

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Кримспорт" (ЄДРПОУ 31681179), з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Укрростпоставка" (код ЄДРПОУ 34415842) за період 01.01.2009 по 30.09.2009, ТОВ "ВТК"Окнополь" (код ЄДРПОУ 36070617) за період з 01.07.11 по 31.12.11р., ПП "Скипер" (код ЄДРПОУ 37081677) за період з 01.10.2011 по 31.12.2011.

За наслідками проведеної перевірки було складено акт № 9321/15-2/31681179 від 23.11.2012 року (а.с.18-37).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення:

1. п.п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2, п.138.6 , 138.8, п.п. 138.8.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 39 954 грн., у тому числі по періодах:

1 квартал 2009 р. 6 143 грн., 3 квартал 2009 р. 3 974 грн., 2-3 квартал 2011 р. 14 292 грн., 2-4 квартал 2011р. 15 545 грн.

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п. 185.1, ст. 185, 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, встановлено завищення податкового кредиту всього у сумі 34 037 грн., в тому числі: лютий 2009 р. - 4913 грн., серпень 2009 р. - 3179 грн., серпень 2011 р. - 7428 грн., вересень 2011 р. - 5000 грн., жовтень 2011 р. - 3699 грн., листопад 2011 р. - 2018 грн., грудень 2011 р. - 7800 грн.

Як убачається зі змісту акту, під час перевірки була використана інформація комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АС "Аудит", АРМ "Тест Звіт"', АІС "Реєстр платників податків", АІС "Облік податків та платежів"', пошуково-довідкова система ІДЗД ДПА України, "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", висновки контролюючого органу базуються на результатах акту від 06.04.2012 року № 25/22/37081677, акту № 751/22/34415842 від 04.10.2012 року та акту № 20/22/36070617 від 06.04.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь" та ПП "Скипер" з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення фактів реальності проведених взаємин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості і розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за перевіряємий період.

В акті перевірки № 9321/15-2/31681179 від 23.11.2012 року зазначено, що відповідно до висновку, наданого УПМДПС в АР Крим, проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності платника податків встановлено ознаки фіктивності, передбачені ст. 55-1 Господарського кодексу України.

Позивач не погодився з висновками акту, направив 30.11.2012 року вх. 38016/10 на адресу ДПІ у м. Сімферополі ДПС заперечення до акту (а.с. 51-60), з якими відповідач не погодився та 05.12.2012 року направив на адресу позивача відповідь на них, про те, що заперечення відповідач вважає безпідставними, а висновки акту перевірки є правомірними (а.с. 42-50).

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012р. № 0007981501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 29 837 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.12.2012р. № 0013261502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 25 945 грн., та застосовано штрафні санкції розміром 6 486,25 грн. (а.с.38, 40).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення -рішення № 0013261502 від 06.12.2012р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 29837 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи валові витрати по операціям з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" були сформовані позивачем у періоді 2009 та 2011 рр., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" так і норми III розділу Податкового кодексу України "Податок на прибуток підприємств", який набрав чинності з 01.04.2011року.

Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З 01.04.2011р. порядок формування валових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлений ІІІ розділом Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 138.8.5. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу загальновиробничих витрат включаються:

а) витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

б) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

г) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

ґ) витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу, працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, придбаних комплектувальних виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій);

д) витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Згідно пп. 139.1.5, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як зазначено в акті перевірки, ПП "Кримспорт" в порушення пп. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п. 5.3.9 пп.5.3 ст.5 Закону №334, п. 44.1 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України були завищені валові витрати на суму 170 190 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 39 954 грн., у зв'язку з чим, на підставі спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом збільшено грошове зобов'язання з податку на прибутку.

Судом встановлено, що вказані витрати у сумі 170 190 грн. по операціям з придбанням товарів, робіт від ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" включені позивачем до складу валових витрат у декларації з податку на прибуток за перевіряємий період.

За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що ПП "Кримспорт" необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів, робіт у контрагентів з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів, робіт.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено реальність проведення господарських операцій з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" з контрагентами-покупцями та контрагентами постачальниками, у тому числі з ПП "Кримспорт" за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р.

На думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" була направлена на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третіх осіб, отже безпідставно сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит по податковим накладним, виписаним на придбання чи продаж товарів (робіт, послуг), які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих. Також перевіряючим зазначено, що факт сплати коштів на адресу контрагенту не є безумовним підтвердженням того, що поставка мала місце. У сукупності з дослідженими обставинами по ланцюгу надані до перевірки первинні документи складені без наміру створити реальні правові наслідки.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про те, що контрагенти позивача мають ознаки "фіктивності", їх діяльність спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, тому ПП "Кримспорт" при визначенні об'єкта оподаткування у перевіряємий період, неправомірно відніс вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 170 190 грн.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ПП "Кримспорт" по взаємовідносинах з ТОВ "Укрростпоставка" у період з 01.01.2009 по 30.09.2009 рр., судом встановлено наступне.

В ході дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що на підтвердження реальності операцій, позивачем надано ревізору та ним були досліджені документи первинного обліку: податкові накладні, видаткові накладні, які підтверджують факт виконання робіт поставки товару від спірних контрагентів на користь позивача, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару, які повністю відповідають діючому законодавству України (т. 1 а.с. 73-101, а.с.144-250, т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-46). Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України. Більш того, фактичну поставка товару підтверджено також документально з боку контрагентів, які придбали в нього поставлені товари в подальшому.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки ревізорів ДПІ у м. Сімферополі ДПС про те, що товар від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможним, оскільки є надуманим, та зробленим без урахування зазначених документів.

Ревізорами був зроблений висновок про те, що ПП "Кримспорт" не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників.

При цьому, при здійсненні перевірки не досліджувалося питання чи було фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з боку ПП "Кримспорт" у контрагентів, чи використовувало ПП "Кримспорт" зазначені товари у своїй господарській діяльності. Посилань в акті перевірки на факти, які підтверджували відсутність реальних господарських операцій ПП "Кримспорт" з контрагентами, і не використання в подальшому товарів немає.

Висновок перевіряючих про те, що фактичного здійснення господарської операції не було, тому відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, суперечить вимогам ст. 44 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та / або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також в акті відсутні посилання на рішення відповідної судової інстанції про припинення юридичної особи - платника податків або визнання недійсними реєстраційних документів такої особи в порядку ст.55-1 Господарського кодексу України, які б підтверджували висновки про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентами позивача.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правомірності правочину, визначаючи, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В даному випадку, будь-які судові рішення щодо визнання недійсними угод з поставки товарів(послуг), укладених між ПП "Кримспорт" та ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" - відсутні, таким чином відповідно до презумпції правомірності правочину всі угоди з поставки товарів між вказаними контрагентами є дійсними.

Таким чином, висновки податкового органу у акті перевірки щодо завищення валових витрат на суму 170 190 грн. по взаємовідносинам ПП "Кримспорт" з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" спростовуються вищенаведеними нормами права та наявними в матеріалах справи первинними документами, які підтверджують реальність поставок товару та відповідають вимогам бухгалтерського та податкового обліку.

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення №0013261502 від 06.12.2012 р. щодо збільшення грошового зобов'язання ПП "Кримспорт" з податку на додану вартість на суму 25 945 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 6486,25 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 названого Закону, визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Абзацем 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Законом не передбачено.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крімподатку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, певні обов'язкові реквізити.

Отже, за змістом вище наведених норм, право платника податку відобразити податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, адже дані до податкової декларації можуть вноситись тільки у період отримання такої податкової накладної, що і мало місце у взаємовідносинах з постачальниками -контрагентами ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер", оскільки, як наголошено представником позивача, податкові накладні включалися до реєстрів після отримання їх від контрагентів, про що свідчать також реєстри отриманих податкових накладних(т. 1 а.с. 144-149).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується у момент виникнення податкових зобов'язань, тому до неї також застосовуються приписи ст. 15 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тобто, податкова накладна дійсна 1095 днів з моменту її складання та згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" є підставою для включення до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку. В свою чергу, як свідчать обставини справи, постачальники товарів (послуг) не відмовляли позивачеві у наданні податкових накладних.

Той факт, що позивач не скористався правом на подання заяви зі скаргою, на думку суду не може бути правовою підставою для висновку про відмову від формування податкового кредиту із використанням зазначених сум ПДВ.

Позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі правочинів та отриманих податкових накладних, які були видані контрагентами та оформлені відповідно до законодавства, що підтверджено наданими позивачем доказами по справі. ПП "Кримспорт" з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь" та ПП "Скипер" були зареєстрованими суб'єктами господарювання, не перебували у стадії банкрутства і мали чинний статус платників ПДВ. Зазначені податкові накладні містяться у Реєстрі податкових накладних, який був наданий позивачем.

Крім того, в акті перевірки відсутні відомості про те, що ПП "Кримспорт" з ТОВ "Укрростпоставка", ТОВ "ВТК"Окнополь", ПП "Скипер" не звітувались до податкового органу, чи не врахували при складанні податкової звітності документи, виписані на адресу позивача.

Все викладене свідчить про правомірність віднесення сум ПДВ по взаємовідносинах з цими підприємствами до податкового кредиту за відповідній період.

Позивач має та надав для перевірки все необхідні документи: договори, накладні, податкові накладні, акти, платіжні документи про оплату товару, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкових накладних, виписаних постачальниками у попередніх звітних податкових періодах.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідні господарські дії -зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання та відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності (т. 1 а.с. 73-101, а.с.144-250, т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-46). Аналіз вказаних документів первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності дають суду підстави вважати, що спірні операції між позивачем та його безпосередніми контрагентами, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаними видами податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічної необґрунтованості) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що договірні відносини позивача з його контрагентами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту та порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обґрунтованих податковим законодавством підстав збільшено суми грошових зобов'язань по податку на додану вартість та по податку на прибуток приватних підприємств.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши повідомлені сторонам докази, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого при зверненні до суду судового збору, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

Керуючисьст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 06.12.12р. № 0007981501, № 0013261502.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "Кримспорт" (ЄДРПОУ 31681179) судовий збір у розмірі 623,00 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.