Постанова

від 21.01.2013 по справі 2а-14236/12/0170/27

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2013 р. (14:30) Справа №2а-14236/12/0170/27

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., без участі представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2012 року № 0011812204, № 0011802204.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими донараховано грошові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, прийняті на підставі акту перевірки від 29 жовтня 2012 року №8501/22-8/01056327, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, оскільки податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання нікчемними правочинів. Вказував, що правові взаємовідносини позивача з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, мали реальний характер, підтверджені документами бухгалтерського обліку. З огляду на зазначене, податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалами суду від 21.12.2012 року відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання 21.01.2013р. не з'явився, надав клопотання про уточнення позовних вимог, згідно яких просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року № 0011812204, № 0011802204, та про розгляд справи за відсутності їх представника.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.2013р. не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про розгляд справи за їх відсутністю не надіслав, заперечення на адміністративний позов надав до канцелярії суду.

Суд, приймаючи до уваги не надання відповідачем доказів неможливості його участі у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без його участі, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні").

Статтею 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" 28.01.2000 р. зареєстрований Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради, як юридична особа ЄДРПОУ 01056327, перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва від 12.08.2010р. № 100296135 виданого ДПІ у м. Сімферополі, індивідуальний податковий номер № 10563201274 (а.с. 219-221).

З 24 вересня 2012 року по 28 вересня 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "СЕЗ" (ЄДРПОУ 01056327), з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строитель-Плюс", код за ЄДРПОУ 31263808, КП "Альянс", код ЄДРПОУ 32468812, ПП "Сіті Буд", код за ЄДРПОУ 37081640, ТОВ "Кримстройіндустрія", код ЄДРПОУ 32100553, ПП "Базис Торг", код ЄДРПОУ 36165986 за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 8501/22-8/01056327 від 29.10.2012 року (а.с. 14-46).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2., п. 5.3.9 п.п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 року № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 44.1 ст.44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, 138.8, п.п. 138.8.1, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 153 580,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 1843 грн., 1 квартал 2010 року в сумі 1018 грн., 2 квартал 2010 року в сумі 132196 грн., 4 квартал 2010 року в сумі 1747 грн., 3 квартал 2011 року в сумі 16776 грн.,

- п.п. 3.1.1 п.3.1.ст.3, п. .п7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 року (зі змінами та доповненнями), а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ в період, що перевірявся, на загальну суму 124031 грн., в тому числі за жовтень 2009 року в сумі 808 грн, грудень 2009 року в сумі 666 грн., січень 2010 року в сумі 348 грн., травень 2010 року в сумі 1256 грн., червень 2010 року в сумі 104967 грн., жовтень 2010 року в сумі 732 грн., грудень 2010 року в сумі 666 грн., серпень 2011 року в сумі 145 88,00 грн. ( а.с. 45).

Позивач не погодився із висновками цього акту, направив 29.11.2012 року вих. №1287 на адресу ДПІ в м. Сімферополі ДПС заперечення до акту (т.1, а.с. 47-52), з якими відповідач не погодився та 06.12.2012 року направив на адресу позивача відповідь на них, про те що заперечення відповідач вважає безпідставними, а акт перевірки правомірним (т.1, а.с 68-74 ).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- № 0011812204 від 10.12.2012 року, яким позивачу нараховано до сплати з податку на додану вартість суму грошового зобов'язання у розмірі 154 028,75 грн., у тому числі за основним платежем 123 223 грн., за штрафними санкціями 30805,75 грн. (т.1 а.с. 53).

- № 0011802204 від 10.12.2012 року, яким позивачу нараховано до сплати з податку на прибуток суму грошового зобов'язання у розмірі 187 781,00 грн. у тому числі за основним платежем 153 580 грн., за штрафними санкціями 34201 грн. (т.1 а.с. 54).

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Досліджуючи спірні рішення від 10 жовтня 2012 року № 0011812204 та № 0011802204 правомірність прийняття яких є предметом даного спору, суд виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки та податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року № 0011812204 підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а також порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 року № 2755-VI із змінами та доповненнями.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 названого Закону, визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Абзацем 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Законом не передбачено.

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крімподатку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Дані до податкової декларації можуть вноситись тільки у період отримання такої податкової накладної, що і мало місце у взаємовідносинах з постачальниками -контрагентами оскільки, як наголошено представником позивача, податкові накладні включалися до реєстрів після отримання їх від контрагентів.

За висновками акту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС від 29.10.2012р. № 8501/22-8/01056327 ТОВ "Сімферопольський електротехнічний завод" безпідставно завищив податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів, робіт у ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" у розмірі 124 031 грн.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що згідно отриманих матеріалів, а саме, актів про неможливість проведення зустрічних звірок не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від наступних постачальників: ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р.

На думку податкового органу діяльність зазначених контрагентів позивача, спрямована на здійснення операцій з наданням податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" угод.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів суд зважає на наступне.

По взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" з ТОВ БВП "Строитель-плюс" суд зазначає слідуюче.

Судом встановлено, що 18.01.2010 року між позивачем та ТОВ БВП "Строитель-плюс" було укладено договір підряду № 2472, на підставі якого ТОВ БВП "Строитель-плюс" взяло на себе зобов'язання по виконанню роботи, відповідно до вимог договору, у строки, встановлені умовами цього договору. Згідно п. 3.1 договору оплата здійснювалась по закінченню робіт у безготівковій формі.

12.12.2010 року між позивачем та ТОВ БВП "Строитель-плюс" було укладено договір підряду № 1440, на підставі якого ТОВ БВП "Строитель-плюс" взяло на себе зобов'язання на свій ризик виконати по завданню позивача роботи, відповідно до вимог договору. Згідно п. 3.1 договору оплата здійснювалась по закінченню робіт у безготівковій формі.

На виконання умов договору сторонами були підписані відповідні Акти прийому виконаних робіт: Акт № 05 від травня 2010 року, Акт № 38 від жовтня 2010 року, Акт № 081 від грудня 2010 року, Акт № 20 від квітня 2011 року, Акт № 41 від вересня 2011 року, Акт № 0749 від грудня 2011 року (а.с. 57-62).

Також були видані податкові накладні: №1990 від 11.05.2010 року на суму виконанних робіт у розмірі 4738,51 грн., №5707 від 26.10. 2010 року на суму 4392,60 грн., № 6885 від 14.12.2010 року на суму 3994,17 грн., № 506 від 30.04.2011 року на суму 4272,32 гртн., № 68 від 06.09.2011 року на суму 5991,60 грн., № 249 від 16.12.2011 року на суму 4992,00 грн., про що свідчать матеріали даної справи (а.с. 63-69).

Сплата повної вартості наданих послуг (поставленого товару) підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 06.05.2010 року, № 718 від 26.10.2010 року, № 6 від 26.04.2011 року, № 12 від 16.12.2011 року, що маються в матеріалах справи.

По взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" з КП "Альянс" суд зазначає наступне.

15.07.2010 року між позивачем та КП "Альянс" було укладено договір підряду № 1012, на підставі якого КП "Альянс" взяло на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи, відповідно до вимог договору. Згідно п. 3.1 договору замовник сплачує 100% передоплати, відповідно до виставленого рахунку.

На виконання умов договору сторонами були підписані відповідні Акти прийому виконаних підрядних робіт: Акт за червень 2010 року, Акт за липень 2010 року (а.с.75-77, 79-81). Відповідно до довідки про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2010 року загальна сума вартості виконаних робіт складає 3500, 39 грн. (а.с.78).

Також, була видана податкова накладна від 14.06.2010 року на суму виконанних робіт у розмірі 1002,67 грн.

Сплата повної вартості наданих послуг (поставленого товару) підтверджується платіжними дорученнями № 10 від 07.06.2010 року та № 10 від 02.08.2010 року, що маються в матеріалах справи.

По взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" з ПП "Сіті-буд" суд зазначає слідуюче.

01.08.2011 року між позивачем та ПП "Сіті-буд" було укладено договір купівлі-продажу № 339, на підставі якого покупець бере на себе зобов'язання продати, а покупець прийняти та сплатити отриманий товар. Згідно п. 5.3. договору покупець зобов'язується сплатити товар протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов договору сторонами були підписані відповідні документи, а саме: приходний ордер від 02.08.2011 року, податкова накдадна № 6 від 02.08.2011 року, видаткова накладна № РН-0000144 від 02.08.2011 року, рахунок-фактура № СФ-0000524 від 02.08.2011 року; приходний ордер від 23.08.2011 року, податкова накладна від 23.08.2011 року № 49, видаткова накладна № РН-0000239 від 23.08.2011 року (а.с.87-92).

Сплата повної вартості наданих послуг (поставленого товару) підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 14.09.2011 року та № 6 від 28.09.2011 року, що маються в матеріалах справи (а.с.96-97).

По взаємовідносинах Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" з ПП "Базис Торг" суд зазначає слідуюче.

12.05.2010 року між позивачем та ПП "Базис Торг" було укладено договір купівлі-продажу № 164, на підставі якого покупець бере на себе зобов'язання продати, а покупець прийняти та сплатити отриманий товар. Згідно розділу 5 договору загальна сума договору складає 628 800,00 грн., в свою чергу покупець зобов'язується сплатити товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов договору сторонами були підписані відповідні документи, а саме: приходний ордер від 01.06.2010 року,податкова накладна від 01.06.2010 року №549, видаткова накладна № РН-549 від 01.06.2010 року, товаро-транспортна накладна від 01.06.2010 року.

Сплата повної вартості наданих послуг (поставленого товару) підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 06.06.2010 року, № 66 від 26.08.2010 року, № 164 від 06.09.2010 року, № 171 від 07.09.2010 року, № 179 від 08.09.2010 року, № 183 від 09.09.2010 року, № 218 від 13.09.2010 року, № 251 від 14.09.2010 року, № 300 від 21.09.2010 року, № 350 від 27.09.2010 року, № 499 від 08.10.2010 року, № 533 від 12.10.2010 року, що маються в матеріалах справи (а.с. 108-119).

Взаємовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" з ТОВ "Кримстройіндустрія" підтверджуються сплатою повної вартості наданих послуг (поставленого товару) згідно платіжних доручень № 5 від 09.02.2010 року, № 5 від 11.03.2010 року.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується у момент виникнення податкових зобов'язань, тому до неї також застосовуються приписи ст. 15 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тобто, податкова накладна дійсна 1095 днів з моменту її складання та згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" є підставою для включення до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку. В свою чергу, як свідчать обставини справи, постачальники товарів (послуг) не відмовляли позивачеві у наданні податкових накладних.

Той факт, що позивач не скористався правом на подання заяви зі скаргою, на думку суду не може бути правовою підставою для висновку про відмову від формування податкового кредиту із використанням зазначених сум ПДВ.

Позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з виконаними роботами, з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі правочинів та отриманих податкових накладних, які були видані контрагентами та оформлені відповідно до законодавства, що підтверджено наданими позивачем доказами по справі. ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" на момент укладення правочинів з позивачем були зареєстрованими платниками ПДВ, їх свідоцтва платника ПДВ не були скасовані.

Крім того, реальне здійснення господарських операцій підтверджується тим, що ТОВ "Сімферопольський електротехнічний завод" використовував у власному виробництві придбану продукцію, що підтверджується наступними документами: карткою рахунку 2011 за 01.08.2011-31.12.2011; карткою рахунку 2021 за 01.06.10-31.12.10; карткою рахунку 2011 за 01.06.10-30.11.12; карткою рахунку 209 за 01.06.10-30.11.12 (а.с. 93-95, 104-107).

Все викладене свідчить про правомірність віднесення сум ПДВ по взаємовідносинах з цими підприємствами до податкового кредиту за відповідній період.

Позивач має та надав для перевірки все необхідні документи: договори, накладні, податкові накладні, акти, платіжні документи про оплату товару, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкових накладних, виписаних постачальниками у звітних податкових періодах.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідні господарські дії - зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання та відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності. Аналіз вказаних документів первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності дають суду підстави вважати, що спірні операції між позивачем та його безпосередніми контрагентами, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаними видами податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Зважаючи на висновки акту перевірки, покладені в основу податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року № 0011802204, щодо порушення позивачем п. 5.1 та п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р., п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2, п.138.6 ст. 138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України необґрунтоване, на думку податкового органу, заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 153 580 грн., надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення, оцінюючи докази, які мають юридичне значення для розгляду питання законності нарахування грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В пункті 1.32 статті 1 названого Закону, зазначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

З 01.04.2011р. порядок формування валових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлений ІІІ розділом Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 того ж Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Кодексу передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 139.1.5, пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як зазначено в акті перевірки, ТОВ "Сімферопольський електротехнічний завод" в порушення п. 5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334, п. 138.8.1, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України були завищені валові витрати на суму 620 155 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 153 580 грн., у зв'язку з чим, на підставі спірного податкового повідомлення - рішення податковим органом збільшено грошове зобов'язання з податку на прибутку.

Судом встановлено, що вказані витрати у сумі 620 155 грн. по операціям з придбанням товарів, робіт від ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" включені позивачем до складу валових витрат у декларації з податку на прибуток за перевіряємий період.

За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що ТОВ "Сімферопольський електротехнічний завод" необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів, робіт у контрагентів ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів, робіт. Судом встановлено, що всі необхідні, належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" позивач надав під час перевірки, результати отриманих послуг, придбаних товарів за своїм змістом відповідають напрямкам господарській діяльності позивача.

За правилами ведення податкового обліку, визначених Законом України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема положень пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, з огляду на викладене, з урахуванням видаткових накладних, податкових накладних та інших первинних документів, що надають платнику податків право на віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, досліджені контролюючим органом, про що зазначено в акті перевірки з посиланням на первинні документи, декларування позивачем своїх зобов'язань по податку у деклараціях з податку на прибуток підприємства, дають суду підстави для визначення висновків податкового органу такими, що не відповідають фактично встановленим обставинам, даним бухгалтерського обліку, первинним податковим документам позивача.

Таким чином, витрати пов'язані з придбанням товарів та послуг по взаємовідносинах позивача з контрагентами-постачальниками ТОВ БВП "Строитель-плюс", КП "Альянс", ПП "Сіті Буд", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Базис Торг" правомірно включені до складу валових витрат позивачем, оскільки факт придбання вказаних послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а самі послуги відповідають напрямкам господарській діяльності позивача.

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, з огляду на що нарахування штрафних санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом неправомірно.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічної необґрунтованості) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що договірні відносини позивача з його контрагентами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодсу, Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту та порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обґрунтованих податковим законодавством підстав збільшено суми грошових зобов'язань по податку на додану вартість та по податку на прибуток приватних підприємств.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши повідомлені сторонам докази, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи висновок про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого при зверненні до суду судового збору, в порядку, встановленому ст. 94 КАС України.

Керуючисьст.ст. 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 10 грудня 2012 року № 0011812204, № 0011802204.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольський електротехнічний завод" (ЄДРПОУ 01056327) судовий збір у розмірі 2146,00 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.