Постанова

від 22.01.2013 по справі 2а-17528/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2013 року 14:00 справа № 2а-17528/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Алекс-П" доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі місті Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20 грудня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Приватне підприємство "Алекс-П" (далі по тексту - позивач, ПП "Алекс-П") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі місті Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2012 року №0000942202 та №0000932202.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-17528/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09 січня 2013 року.

09 січня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву з метою надання додаткових доказів до 15 січня 2013 року.

В судовому засіданні 15 січня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти задоволення позову заперечили; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 24 липня 2012 року №0000942202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ПП "Алекс-П" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 603 507,50 грн., в тому числі за основним платежем - 1 282 806,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 320 701,50 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 24 липня 2012 року №0000932202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ПП "Алекс-П" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 282 806,25 грн., в тому числі за основним платежем - 1 026 245,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 256 561,25 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 11 липня 2012 року №354/22-2/31958235 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Приватним підприємством "Алекс-П" (код ЄДРПОУ 31958235) при взаємовідносинах з ТОВ "Уютторг" (код ЄДРПОУ 37210992) за період з 01.01.2008 року по 31.03.2012 року" (далі по тексту - Акт перевірки).

У висновках Акта перевірки встановлено порушення позивачем абзацу четвертого пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1 282 806,00 грн., підпунктів 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 026 245,00 грн., у тому числі за вересень 2010 року - на 561 917,00 грн., за жовтень 2010 року - на 389 434,00 грн., грудень 2010 року - 74 894,00 грн.

Зафіксовані в Акті перевірки порушення мотивовані наступним: згідно постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2011 року по справі №1-1457/11 засуджено громадянина ОСОБА_1 за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 27, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, зокрема в частині співучасті вчинення з невстановленими особами фіктивного підприємництва, а саме реєстрації ТОВ "Уютторг" на ОСОБА_2 з метою прикриття незаконної діяльності; згідно протоколу допиту особи, яка значиться засновником та директором ТОВ "Уютторг" - ОСОБА_2, остання не мала на меті здійснювати господарську діяльність, а зареєструвала підприємство за винагороду, ПП "Алекс-П" їй не відомо; ПП "Алекс-П" не надано під час перевірки пояснень та документального підтвердження щодо транспортування товару та надано видаткові накладні, які не містять такого обов'язкового реквізиту, як місце складання документа; згідно висновку експерта від 13 червня 2012 року №451 підписи на документах ТОВ "Уютторг" від імені ОСОБА_2 по взаємовідносинам з ПП "Алекс-П" виконані не ОСОБА_2, а іншими особами.

Наведене, на думку відповідача, позбавляє первинні документи та податкові накладні, виписані ТОВ "Уютторг", юридичної доказовості та виключає можливість формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із зазначеними контрагентами; та свідчить про укладання позивачем правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, а отже нікчемними.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки витрати та податковий кредит підтверджуються відповідними первинними документами та податковими накладними; укладені правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, а висновки Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів не ґрунтуються на нормах законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ПП "Алекс-П", виходячи з наступних підстав.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП "Алекс-П" та ТОВ "Уютторг", обставини використання придбаного товару/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ПП "Алекс-П" (покупець) та ТОВ "Уютторг" (постачальник) укладено господарський договір від 17 серпня 2010 року №17/08-01, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця пакувальні матеріали.

Згідно з видатковими накладними, що датовані серпнем, вереснем та жовтнем 2010 року, ТОВ "Уютторг" поставило на адресу позивача товарів (контейнери, пакети для продуктів, перчатки, плівка, відра, вкладиші, фасовки, тарілко-піддони тощо) на загальну суму 6 157 467,67 грн.

ТОВ "Уютторг" виписало позивачу податкові накладні, датовані серпнем, вереснем та жовтнем 2010 року, на загальну суму 6 157 467,67 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 026 244,61 грн.

Розрахунки за товар проведені позивачем у повному обсязі шляхом перерахування на рахунки постачальника грошових коштів, що підтверджується відповідними виписками банку та платіжними дорученнями.

Вартість придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є придбання з метою використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що основним ПП "Алекс-П" здійснює діяльність у сфері оптової торгівлі іншими товарами господарського призначення, виробництва інших виробів із пластмас, неспеціалізованої торгівлі, зокрема реалізовує пакувальні матеріали (контейнери, відра, блістери тощо), про що також можна дізнатись з Інтернет-ресурсів, наприклад http://aleks-p.infocompany.biz/ukr/.

За даними Міжнародного економічного рейтингу "Ліга кращих" ПП "Алекс-П" визнано як "Підприємство року - 2012" та зайняло 10 місце в масштабах України серед малих підприємств по напрямку "Оптова торгівлі іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань" (КВЕД 51.47.9).

Як підтверджують матеріали справи, придбані у ТОВ "Уютторг" пакувальні матеріали доставлялись останнім на склад позивача за адресою: м. Київ, вул. Автозаводська, 18, оприбутковані на складі та у подальшому реалізовані позивачем на адресу інших суб'єктів господарювання, зокрема таких як ДП "Ф. Формула", ТОВ "ЕКО", ТОВ "АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ", ТОВ "Фудмережа".

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав суду наступні документи: копії господарських договорів, видаткових накладних, довіреностей на отримання товару та виписки банку щодо подальшої реалізації придбаного товару; копії договорів оренди складських приміщень, повідомлення Міжнародного економічного рейтингу "Ліга кращих", копії прибуткових накладних, оборотно-сальдові відомості, картки рахунку 281, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на поставлений товар.

Позивач також пояснив, що здійснював транспортування товару на адресу покупців транспортом засновника ПП "Алекс-П" - ОСОБА_3, а саме автомобілями ГАЗ 3302 УБК01, реєстраційний НОМЕР_1, ГАЗ 3302, реєстраційний НОМЕР_2, ГАЗ 3302, реєстраційний НОМЕР_3, на підтвердження чого надано копії статуту ПП "Алекс-П" та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

Судом відхиляються доводи відповідача щодо обов'язкової наявності документів, що підтверджують транспортування товару від ТОВ "Уютторг" до ПП "Алекс-П", зокрема товарно-транспортних накладних, з огляду на наступне.

За умовами договору від 17 серпня 2010 року №17/08-01 поставка товару здійснюється на умовах DDP склад покупця (м. Київ, вул. Автозаводська, 18).

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС визначено, що DDP DELIVERED DUTY PAID (… named place of destination) ПОСТАВКА ЗІ СПЛАТОЮ МИТА (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.

Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення. Якщо конкретної точки поставки не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати точку в межах названого місця призначення, яка найбільш задовольняє його цілям.

Таким чином, в даному випадку умови поставки передбачають доставку товару за власний рахунок продавця, а тому неважливо яким чином придбаний товар ТОВ "Уютторг" доставив на склад покупця - ПП "Алекс-П": чи то власним транспортними засобами, чи то залученими транспортними засобами згідно договору перевезення. При цьому суд вважає, що позивач, як покупець, не має обов'язку мати документи щодо транспортування товару продавцем.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно преамбулою Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, що передбачають оформлення товарно-транспортної накладної, передбачено, що Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Водночас пункт 1 вказаних Правил визначає замовника як вантажовідправника або вантажоодержувача, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, а перевізника як особу, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Отже, обов'язкове супроводження вантажу товарно-транспортною накладною передбачено у відносинах перевезення між замовником та перевізником; у свою чергу ПП "Алекс-П" не виступало у спірних правовідносинах замовником, а було покупцем, і, як наслідок, не повинно мати товарно-транспортні накладні.

Неспроможними виявились також доводи відповідача про недоведеність позивачем обставин подальшої реалізації саме того товару, який придбано в ТОВ "Уютторг", оскільки відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що реалізований позивачем на адресу третіх осіб товар відрізняється від товару, придбаного у ТОВ "Уютторг".

Доводи про неможливість встановити походження товару, придбаного позивачем у ТОВ "Уютторг" та обставин його ввезення на митну територію України так само не приймаються судом до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються предмету доказування у межах даної справи.

Таким чином, на думку суду, господарські операції ПП "Алекс-П" з ТОВ "Уютторг" здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд звертає увагу, що в Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

В частині невідповідності первинних документів вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" суд звертає увагу на наступне.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд враховує, що видаткові накладні, виписані ТОВ "Уютторг", не містять такого реквізиту як "місце складання", разом з тим, виходячи з основного призначення первинних документів - підтвердження здійснення господарської операції, однак зауважує, що недоліки в заповненні видаткових накладних, виявлені податковим органом, не призводять до недійсності таких видаткових накладних та не свідчать про їх неналежність та недопустимість при формуванні позивачем валових витрат, за умови підтвердження реальності господарської операції.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ "Уютторг" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Уютторг", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій підприємство-контрагент - ТОВ "Уютторг" - був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних товарів та робіт у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковим, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій - протиправним.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпунктів 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Уютторг", у зв'язку з придбанням товарів.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Уютторг" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом встановлено вище, що придбання позивачем товарів у ТОВ "Уютторг" безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Необґрунтованими є висновки Акта перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який визначає дату виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) у продавця, оскільки у межах спірних правовідносин позивач не здійснював поставку товару.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Уютторг", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" щодо заниження податку на додану вартість є помилковими.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_2 про непричетність її до діяльності ТОВ "Уютторг" та висновок експерта від 13 червня 2012 року, оскільки вказані документи, складені в межах кримінальної справи, виступають доказом відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, на підставі яких орган дізнання, слідчий і суд можуть встановити наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Необґрунтованим є також посилання відповідача на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2011 року по справі №1-1457/11, згідно якої підсудного ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 27, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Так у вказаній постанові встановлено, що ОСОБА_5 разом з невстановленими слідством особами, спонукав зареєструвати за ОСОБА_2 підприємство ТОВ "Уютторг" з метою прикриття незаконної діяльності. Проте, у згаданій поставі не йде мова про відсутність фінансово-господарської діяльності ТОВ "Уютторг".

Крім того, оцінюючи постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2011 року по справі №1-1457/11 як доказ, суд керується приписами статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не встановлює обов'язковий преюдиціальний характер для постанови суду у кримінальній справі; обов'язковим для адміністративного суду є лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили та лише у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вимоги процесуального закону, суд приходить до висновку, що постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2011 року по справі №1-1457/11 не стосується предмету доказування даної адміністративної справи, а тому не береться судом до уваги.

Судом на підставі наказу відповідача від 26 червня 2012 року №855 також встановлено, що позапланова невиїзна перевірка ПП "Алекс-П" проведена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за постановою слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в межах кримінальної справи №71-00226, тобто є такою, що призначена відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.

Пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України встановлює, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Враховуючи те, що перевірка позивача в межах спірних правовідносин призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, суд вважає, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва не мала підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Доказів на підтвердження того, що в кримінальних справах існує рішення суду, яке набрало законної сили, відповідачем до суду не надано.

При цьому пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 24 липня 2012 року №0000942202 та №0000932202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП "Апекс-П" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства "Алекс-П" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі місті Києва Державної податкової служби від 24 липня 2012 року №0000942202 та №0000932202.

3. Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь на користь Приватного підприємства "Алекс-П" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень нуль копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко