Рішення

від 24.01.2013 по справі 5006/47/130/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.13 р. Справа № 5006/47/130/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Укрметиз» (83041, місто Донецьк, вулиця Рудокопів, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32427078)

про стягнення 36 058,95 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Багрицевич Є.А., яка діє на підставі довіреності № 22-13 «Д» від 31.12.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобл?енерго» звернулося до господарського? суду Донецької області з позо?вом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Укрметиз» борг за активну електроенергію за період квітень-травень 2012 року у розмірі 32 921,50 гривень, борг за реактивну електроенергію за травень 2012 року у розмірі 294,76 гривень, пеню за період з 01.05.2012 по 31.10.2012 у розмірі 2 341,53 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період квітень-травень 2012 року, три відсотки річних за період з 01.05.2012 по 31.10.2012 у розмірі 468,29 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період квітень-травень 2012 року, інфляційні нарахування за період з 01.05.2012 по 31.10.2012 у розмірі 32,87 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період квітень-травень 2012 року, а всього 36 058,95 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 1008 від 25 жовтня 2005 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 26, 27 Закону України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 грудня 2012 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 грудня 2012 року розгляд справи відкладено до 24 січня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням вимог ухвали суду від 03 грудня 2012 року.

Представник позивача Багрицевич Є.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність до суду не надходила.

Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.

Ухвали суду надсилалась за адресою відповідача, що зазначена в позовній заяві та яка є юридичною адресою згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, а саме: 83041, місто Донецьк, вулиця Рудокопів, будинок № 1.

Матеріали справи містять поштові повернення з відміткою «про вибуття адресату» (а.с. 32, 37).

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 року, таке повідомлення вважається належним.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

25 жовтня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Укрметиз» (далі - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 1008 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами (а.с. 7-11).

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Пунктом 9.4 Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2006 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору за згодою сторін буде укладена відповідна додаткова угода.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та представником позивача підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 5 «Порядок розрахунку за електроенергію» та № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

При цьому, відповідно до пункту 3.1.1 Договору, постачальник має право одержувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібненими тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

05 жовтня 2011 року сторонами укладено додаток № 13 «Договірні величини споживання електричної енергії» до Договору, в якому визначено обсяги постачання електроенергії на 2012 рік (а.с. 22).

З наведеного додатку вбачається, що обсяг постачання електроенергії відповідача у квітні та травні 2012 року становить 35,000 кВт*год на місяць.

Так, відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв:

- у квітні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 20 356 кВт*год на загальну суму 24 916,10 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 5 196 кВАр*год на загальну суму 175,70 гривень (а.с. 17);

- у травні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 6 803 кВт*год на загальну суму 8 005,40 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 7 203 кВАр*год на загальну суму 312,41 гривень (а.с. 19).

Відповідно до пункту 3 Додатку № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію» до Договору, кінцевий рахунок за спожиту електроенергію тощо, споживач здійснює на підставі наданих постачальником електричної енергії рахунків у 5-ти денний термін з дні їх отримання.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за активну та реактивну електроенергію на загальну суму 33 216,26 гривень, які були отримані уповноваженим представником відповідача, а саме:

- рахунок № 02/1008 за квітень 2012 року на суму 24 916,10 гривень (отриманий 25.04.2012) (а.с. 16);

- рахунок № 02/1008 за травень 2012 року на суму 8 300,16 гривень (отриманий 28.05.2012) (а.с. 18).

Повноваження особи на отримання рахунків підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довіреності (а.с. 24).

Також, матеріали справи не місять заперечень відповідача щодо факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі підписаними актами приймання-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманої електричної енергії, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача борг за активну електроенергію у розмірі 32 921,50 гривень, борг за реактивну електроенергію у розмірі 294,76 гривень.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену електричну енергії обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача:

1) три відсотки річних у розмірі 468,29 гривень;

2) інфляційні нарахування у розмірі 32,87 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього Договору з порушенням термінів, визначених додатком № 5 «Порядок розрахунків за електроенергію», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить з відповідача пеню за період з 01.05.2012 по 31.10.2012 у розмірі 2 341,53 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період квітень-травень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Арифметичний розрахунок позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та пені здійснено за допомогою відповідної програми інформаційно-правового забезпечення «Законодавство».

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, п. 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24 березня 1999 року, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Укрметиз» (83041, місто Донецьк, вулиця Рудокопів, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32427078, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) борг за активну електроенергію у розмірі 32 921,50 гривень, борг за реактивну електроенергію у розмірі 294,76 гривень, пеню у розмірі 2 341,53 гривень, три відсотки річних у розмірі 468,29 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 32,87 гривень, судовий збір у розмірі 1 609,50 гривень, а всього 37 668 (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 45 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 24.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2013.

Суддя Фурсова С.М.