Рішення

від 24.01.2013 по справі 5006/47/132пн/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.13 р. Справа № 5006/47/132пн/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Приватного підприємства «Лита» (84116, Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Бульварна, будинок № 10, квартира № 45; код ЄДРПОУ - 22004464)

до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

про скасування акту приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Снігаренко Н.Ю., яка діє на підставі довіреності № 19-13 «Д» від 31.12.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне підприємство «Лита» звернулося до гос?подарського суду Донецької області з позовом, в якому просить скасувати акт приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та приватним підприємством «Лита».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір про постачання електричної енергії № 1783 від 30.10.2003; договір купівлі-продажу від 05.10.2004; акт про порушення Правил користування електричною енергією № 041703 від 11.01.2011; акт про опломбування та здачі пломб і засобів обліку на зберігання № 445649 від 11.01.2011; акт прийняття-передавання товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11.01.2011; квитанції; лист НКРЕ № 30-04-18/906 від 21.10.2011; лист Департаменту електроенергії № 31-01/6-159 від 18.01.2012; лист Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної енергії і теплової енергії у Донецькій області № 15-23/198 від 26.01.2012; статут приватного підприємства «ЛИТА» (нова редакція); акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін; рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011 у справі № 38/283.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05 грудня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 грудня 2012 року.

18 грудня 2012 року, до початку розгляду справи через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 51-юр-10522/12 від 18.12.2012, в якому останній просить припинити провадження у справі, з огляду на те, що оспорюваний позивачем акт прийому-передачі товарної продукції не носить характеру акту в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, а тому зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Вказаний відзив прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

18 грудня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14 січня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 січня 2013 року розгляд справи відкладено до 24 січня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, надходженням від останнього клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи без участі його представника, суду не надано.

Представник відповідача Снігаренко Н.Ю. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, неявка без поважних причин належним чином повідомленого позивача не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

30 жовтня 2003 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - відповідач або постачальник) та приватним підприємством «ЛИТА» (далі - позивач або споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 1783 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами.

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі - Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Споживач зобов'язаний виконувати умови договору, Правил користування електричною енергією, інших нормативно-правових актів та технічних документів, а у разі їх порушення несе відповідальність згідно з законодавством України. Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом другим статті 275 ГК України та пунктом 5.1 Правил передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до пункту 9.4 Договору, даний договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 30 жовтня 2004 року. Договір може бути щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії за згодою сторін буде укладена відповідна додаткова угода. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

З матеріалів справи та пояснення представників сторін вбачається, що у спірний період (на момент складання оспорюваного акту приймання-передачі) сторони перебували у договірних відносинах.

Разом з цим, Договір підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язані керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Статями 24-27 Закону України «Про електроенергетику», передбачені права, обов'язки споживачів та постачальників електроенергії, а також відповідальність за їх порушення.

Згідно статті 27 Закону України «Про електроенергетику», порушення ПКЕЕ є правопорушенням у сфері електроенергетики та тягне за собою відповідальність згідно діючого законодавства.

За умовами Договору позивач (споживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови Договору; дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 Договору (пункти 2.2.1, 2.2.2 Договору).

В свою чергу відповідач (постачальник) зобов'язався: виконувати умови Договору; постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в межах 15 кВт приєднаної потужності і в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункти 2.1.1, 2.1.2 Договору).

Відповідно до діючого законодавства, тарифи на електричну енергію для споживачів встановлюються Постановами Національної комісії з регулювання електроенергетики України.

На підставі вказаних нормативно-правових актів та технічних документів споживання споживачем електричної енергії можливе лише через прилади обліку (системи обліку: трансформатори струму, лічильники та інше) електричної енергії, які захищено відповідними пристроями та пломбами постачальника та Держспоживстандарту. Порушення цього правила та обов'язку з боку споживача, дії або його бездіяльність - є протиправною поведінкою (правопорушенням).

Судом встановлено, що позивач належним чином виконував свої обов'язки щодо постачання електричної енергії відповідачу, що не спростовано останнім в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з підпунктами 15 та 16 пункту 8.1 ПКЕЕ, постачальник електричної енергії має право контролювати додержання споживачами та субспоживачами вимог цих Правил відповідно до умов укладених договорів, а також складати акти про невідповідність дій (бездіяльності) споживача умовам договору про постачання електричної енергії та порушенням вимог законодавства України в електроенергетиці.

11 січня 2011 року уповноваженими представниками ВАТ «Донецькобленерго» було проведено технічну перевірку приладів обліку електроенергії ПП «ЛИТА» за адресою: Донецька область, місто Слов'янськ, вулиця Островського, будинок № 1, за результатами якої зафіксовано факт порушення ПКЕЕ, що полягає у самовільному підключенні електроустановок та проводки до електромережі поза межами приладів обліку.

Енергопостачання об'єкта за вказаною адресою здійснювалось на підставі Договору.

На підставі пунктів 6.38, 6.40, 6.41 ПКЕЕ виявлене порушення було зафіксовано в Акті про порушення Правил користування електричною енергією № 041703 від 11 січня 2011 року (а.с. 15).

27 грудня 2011 року відповідачем додатком 1 до наказу № 363 від 05 жовтня 2011 року складено акт приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та приватним підприємством «Лита» (а.с. 18).

Зі змісту наведеного акту вбачається, що постачальником (відповідачем) здійснено відпуск електроенергії ПП «ЛИТА» за період з березня 2010 року по січень 2011 року в обсязі 13 003 кВт/год на загальну суму 10 593,89 гривень. Спірний акт приймання-передачі 27 грудня 2011 року підписано уповноваженою особою постачальника, та підпис скріплено печаткою підприємства.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що несанкціоноване підключення здійснено за межами території, яка належить ПП «ЛИТА», а тому позивач не може нести відповідальність за інших осіб, які своїми діями порушують право користування електричною енергією.

При цьому відповідач при виявленні у спірному акті приймання-передачі порушень, міг скласти акт не у відношенні позивача, а відносно суб'єкта господарювання, який здійснив безоблікове користування електричною енергією.

Позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача, він звертався до Департаменту електроенергетики, Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної енергії і теплової енергії у Донецькій області та прокуратури Донецької області.

Департамент електроенергетики листом № 31-01/6-159 від 18 січня 2012 року запропонувало відповідачу відкликати Акт про порушення ПКЕЕ від 11 січня 2011 року № 041703, а проведенні за ним нарахування збитків вважати не чинними та скасувати (а.с. 25-26).

У своєму листі № 15-23/198 від 26 січня 2012 року Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної енергії і теплової енергії у Донецькій області повідомила, що в порушенні положень ПКЕЕ та Методики, ПАТ «Донецькобленерго» не було проведено експертизу «пошкоджених» споживачем пломб та не доведено факту розкрадання споживачем електричної енергії. Отже, дії енергопостачальника щодо проведення нарахувань збитків за Актом про порушення ПКЕЕ № 041703, згідно положень Методики, за умови відсутності доведеного енергопостачальником факту пошкодження пломб та розкрадання електричної енергії, та за умови, що Акт про порушення ПКЕЕ складено з порушенням вимог пункту 6.41 ПКЕЕ, є таким, що не відповідає вимогам ПКЕЕ і Методики та є неправомірними (а.с. 27-28).

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до господарського суду та просить скасувати акт приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та приватним підприємством «Лита».

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені статтею 1 ГПК України.

Нормами статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення, припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захищати цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто позивач повинен обрати саме такий засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Стаття 13 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

В законодавстві України не міститься визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

Події - це юридично значущі явища, що виникають незалежно від волі людей.

Дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Оскільки кожному порушеному праву відповідає конкретний спосіб захисту, з'ясування порушеного права чи охоронюваного інтересу позивача та обраного для відновлення свого права (інтересу) способу за загальним правилом складає зміст судочинства і має визначальне для встановлення належності позивачу суб'єктивного права, про захист якого ним заявлено в суді.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відтак, оспорюваний акт приймання-передачі є підтвердженням наявності чи відсутності факту передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета Договору (електричної енергії), що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань за Договором.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, акти приймання-передачі товарної продукції, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про скасування акту приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» та приватним підприємством «Лита» не призводить до поновлення порушеного права позивача і не може бути самостійним предметом позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 10.03.2010 у справі № 27/180-09, від 07.06.2011 у справі № 31/106, від 20.01.2010 у справі № 33/20-09, від 23.04.2012 у справі № 5024/1268/2011.

Дослідивши матеріали справи та норми діючого законодавства, з'ясувавши об'єктивну наявність порушеного права та адекватність обраного позивачем способу захисту порушеного права, передбаченим законодавством та природою спірних правовідносин, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем у даному випадку обраний такий спосіб захисту, що не відповідає приписам статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України та не передбачений умовами укладеного сторонами Договору.

За принципом диспозитивності, закладеним у приписах статті 22 ГПК України, позивач у судовому засіданні має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами, зокрема наділеним правом до початку розгляду справи по суті змінити підставу позовних вимог. За тим самим принципом, суд не вправі самостійно змінювати визначені позивачем підстави позовних вимог або тлумачити їх зміст. Позивач своїм правом на зміну предмету позову не скористувався.

Крім того, статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів, з підстав, зазначених у законодавстві.

З огляду на те, що спірний акт приймання-передачі не носить характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України, зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

18 грудня 2012 року представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд припинити провадження у справі, з огляду на відсутній предмету спору.

Відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання, господарський суд виходить з наступного.

Згідно пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

Як зазначається у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі № 10/732, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача, що спрямовані на встановлення певних юридичних фактів суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Разом з тим, суд надає цим фактам належну правову оцінку й враховує це в мотивувальній частині рішення.

При цьому, господарський суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів у інший, передбачений законодавством спосіб, який відповідає захисту права у спірних договірних правовідносинах сторін.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. ст. 13, 19, 55, 64, 129 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 202, 629 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 179, 275 ГК України, Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 року № 910), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за № 417/1442, Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 1, 2, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Лита» до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про скасування акту приймання-передачі товарної продукції (необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ) по акту № 041703 від 11 січня 2011 року - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 24.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2013.

Суддя Фурсова С.М.