Рішення

від 28.01.2013 по справі 5пд/5014/3320/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.01.13 Справа № 5пд/5014/3320/2012.

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБК «ЛПБУД», м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДС «Простройдизайн»,

м. Луганськ

про визнання договору недійсним

Суддя господарського суду Луганської області Вінніков С.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Єрмоленко Є.В., представник за довіреністю від 20.11.2012 № б/н (посвідчення адвоката від 12.09.2011 № 1050);

від відповідача - Гаврилова В.О., представник за довіреністю від 09.10.2012 № б/н.

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору

№ 08/04 від 08.04.2011, укладений між ТОВ «ВБК «ЛПБУД» та ПП «Клімат Мастер».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок. Крім того, вказаний договір вчинено без наміру створення правових наслідків.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач відзивом №0401/2 від 04.01.2013 вимоги позову відхилив, вважає договір дійсним, оскільки він відповідає вимогам законодавства та виконаний сторонами.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «ВБК «ЛПБУД» (позивач, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ПДС «Простройдизайн» (підрядник, відповідач) 19.09.2011 був укладений договір підряду № 19/04 (далі - договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт на об'єкті в Запорожжі: «Ремонт фасаду будівлі інв. № 805 по вул. Цимлянській, 29 у м. Запоріжжя» (п.1.1 договору).

За умовами п. 1.4 договору об'єм, характер та вартість робіт, передбачених цим договором, визначаються кошторисним розрахунком , погодженим між сторонами, затверджений замовником та який є невід'ємною частиною договору. Об'єми робіт визначаються та оплачуються по фактично виконаним підрядником роботам.

Відповідно до п.2.2 договору строк виконання робіт до 20.11.2011.

У п.3.1 договору сторони визначили, що договірна ціна робіт, які доручено виконати підряднику, складає 85 085 грн. 11 коп. Затверджена договірна ціна є невід'ємною частиною даного договору.

Розрахунки здійснюються на підставі рахунків та актів приймання виконаних робіт. (п.3.4 договору).

В розділі 4 договору сторони визначили порядок виконання та приймання робіт.

Згідно п.2.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повних взаємних розрахунків та виконання всіх зобов'язань.

На виконання умов договору між сторонами були підписані договірна ціна та локальний кошторис (а.с.21-26).

Відповідачем на виконання умов договору здійснено роботи на суму

85 085 грн. 11 коп., що підтверджується актом приймання виконаних робіт за листопада 2011 року форми КБ-2В (а.с. 13-17).

Позивачем відповідачу переховано грошові кошти в загальній сумі

85 085 грн. 11 коп., що підтверджується банківською випискою від 20.12.2011 (а.с.19).

Вказаний договір позивач просить суд визнати недійсним, оскільки він суперечить інтересам держави та суспільства, не відповідає вимогам ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України та порушує публічний порядок. Крім того, позивач вважає, що зазначений договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених цим договором, в результаті чого він є нікчемним.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в т.ч. відноситься і визнання правочину недійсним.

Предметом розгляду даної справи є питання недійсності правочину - договору підряду №08/04 від 08.04.2011.

Загальні положення про правочин визначені в §1 глави 16 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог даної статті умовами чинності правочинів є дотримання низки вимог щодо їх змісту, дієздатності сторін, характеру волевиявлення, форми, ставлення до настання наслідків, спеціальних вимог тощо.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх доводів і заперечень.

Відповідно до приписів ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України позивач в даному випадку повинен довести підстави недійсності вищезазначеного договору.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами у справі був укладений договір підряду №08/04 від 08.04.2011.

У тексті вказаного договору сторони обумовили всі істотні умови, які визначені ст.ст.180 Господарського кодексу України, ст.ст. 837, 840, 843, 844, 846 Цивільного кодексу України як обов'язкові для договору поставки.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Так в п.1.1 договору сторони визначили предмет договору - ремонт фасаду будівлі інв. № 805 по вул. Цимлянській, 29 у м. Запоріжжя, в п.2.1 - строк дії договору, п. 2.2. - строк виконання робіт, п. 3.1 - договірну ціну.

Як вбачається з поданих відповідачем документів між сторонами були підписані договірна ціна та локальний кошторис, а також акт прийняття виконаних робіт форми КБ-2В, в яких сторони зазначили види, обсяг та вартість виконаних робіт. Факт виконання відповідачем зобов'язань за договором позивачем підтверджується і не оспорюється.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Спірний договір підряду №19/09 від 19.09.2011 суд вважає укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди та обумовили всі суттєві умови, які передбачені законом для договорів даного виду, а також визначили інші умови, які вважали необхідними, про що свідчить підписання договору сторонами та скріплення його печатками підприємств.

За приписами ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, а саме:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зокрема, зазначено, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, позивач в обґрунтування позову посилається на те, що спірний договір порушує публічний порядок, зокрема, не надано доказів щодо посягання спірного договору на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Враховуючи, що спірний договір виконано обома сторонами у повному обсязі без будь-яких зауважень, не можливо дійти висновку, що вказаний правочин був спрямований на використання приватної власності всупереч закону.

Відповідно до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналогічна правова позиція викладена й в Узагальненнях Верховного суду України щодо практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, в Узагальненнях зазначено, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

Необґрунтованими є доводи позивача про те, що договір підряду є фіктивним та посилання на ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки факт поставки макулатури відповідачем та факт оплати отриманого товару позивачем підтверджено матеріалами справи, що свідчить про намір сторін створити правові наслідки, які обумовлюються договором поставки.

Проаналізувавши вищевикладені приписи законодавства, зміст спірного договору та надані сторонами документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та вважає, що відсутні правові підстави для визнання договору підряду № 19/09 від 19.09.2011 недійсним.

Інших підстав, визначених законом, для визнання договору підряду №19/09 від 19.09.2011 недійсним судом не встановлено.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1073 грн. 00 коп. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір в сумі 1 073 грн. 00 коп. покласти на позивача.

У судовому засіданні 28.01.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано - 29.01.2013.

Суддя С.В. Вінніков