Постанова

від 25.12.2008 по справі 11/375

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ

СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 25.12.2008

р.                                                         

                                           №

11/375 

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі:

головуючого судді Винокурова К.С.

при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів Стальної О.О., Фортуненко Т.П.,

розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу

За позовом      ОСОБА_1

до                     1. Головного управління

соціального захисту населення Київської

                        міської державної

адміністрації

           2. Київського

міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

                        виплат

           3. Головного управління Пенсійного

фонду України в м. Києві

           4. Київського міського військового

комісаріату

про                   зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної

адміністрації (далі ГУ соцзахисту, відповідач 1), Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі КМЦ по нарахуванню та

здійсненню соцвиплат, відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду

України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в АДРЕСА_1), Київського міського військового

комісаріату (надалі відповідач 4) про визнання дій щодо відмови у перерахунку

та доплати разової грошової допомоги неправомірними та зобов'язання здійснити

перерахунок та виплатити недоплачену щорічну до 5 травня разову грошову

допомогу, виходячи з розміру 7 мінімальних пенсій за віком з 1999 року по 2007

рік та щомісячного підвищення пенсії з 1993 року, як інваліду війни ІІІ групи,

виходячи із розміру 200% мінімальної пенсії за віком. Позивач просив і в

подальшому нараховувати йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня

відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту», а також підвищення до пенсії як інваліду війни ІІІ групи

в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, заявлені вимоги про

зобов'язання відповідача 4 надати довідку про зроблений перерахунок відповідачу

3.

Ухвалою суду від 10.09.2008 року

відкрито провадження в адміністративній справі за зазначеним позовом,

підготовче провадження у справі закінчено, а справу призначено до судового

розгляду.

В судовому засіданні позивач

збільшив свої позовні вимоги та просив перерахувати та виплатити на його

користь щорічну грошову допомогу за 2008 рік. 

Під час судового розгляду позивач

підтримав позов у повному обсязі. Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що

позивачу не було виплачено у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня, чим порушено Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії

їх соціального захисту»від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі -Закон 3551) та Рішення

Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007. В обґрунтування

своїх вимог щодо підвищення пенсії позивач посилався на ч. 4 ст. 13 цього

Закону, відповідно до якої інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове

утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії

підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за

віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200

процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідачем не здійснено підвищення

пенсії позивачу на 200% мінімальної пенсії за віком, в зв'язку з чим він

просить зобов'язати здійснити відповідача перерахунок і виплати цього

підвищення у судовому порядку.

Представник відповідача 1 -ГУ

соцзахисту проти позову заперечує з підстав викладених у письмових поясненнях №

К06-3083 від 11.11.2008 р., які залучено до матеріалів справи, а саме

стверджує, що виплата грошової допомоги проводилась Київським міським центром

по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі списків сформованих

Київським міським військовим комісаріатом до 01.01.2007 р., а з 01.01.2007 р.

на підставі списків, сформованих Головним управлінням Пенсійного фонду України

в м. Києві. Відповідач 1 вважає, що не порушував прав позивача, оскільки не

приймає участі у призначенні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня.

Представник відповідача 2 - КМЦ по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат проти позову заперечує та просить

суд відмовити у задоволені позову з підстав викладених у письмових

запереченнях, які залучено до матеріалів справи, а саме у запереченнях

відповідач 2 вказує на пропущення позивачем річного строку звернення до

адміністративного суду та наполягає з цих підстав на відмові у задоволені позову

в частині вимог про не нарахування та невиплату грошової допомоги за 2005 -

2006 роки. Крім того відповідач 2 вказує, що позивач отримував з 1999 року по

2008 рік щорічну разову допомогу встановлену відповідно до законів України “Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як інвалід IІI

групи у розмірах, що передбачались Законами України про Державний бюджет

України на відповідний рік, у редакції чинній станом на час здійснення виплат.

Крім того відповідач стверджує, що за нормою ч. 3 ст. 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за

віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених

відповідно до цього Закону.

Представник відповідача 3 -ГУ ПФУ в

м. Києві проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позову з

підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи.

У запереченнях ГУ ПФУ в м. Києві вказує, що у зв'язку з прийняттям Закону

України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту»№ 2939-IV від 05.10.2005 р. позивачу було

здійснено перерахунок пенсії з дати набрання чинності вказаної норми з

урахуванням підвищення пенсії інвалідам ІІІ групи на 30 процентів прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність. До набрання чинності цією

нормою діяла постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів

пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям  пенсіонерів, фінансування яких здійснюється

за рахунок коштів державного бюджету»від 03.10.2002 р. № 1, згідно з якою

позивачу виплачувалась надбавка у чітко встановленому постановою розмірі -19

грн. 91 коп. Також ГУ ПФУ в м. Києві вказує на пропущення позивачем річного

строку звернення до адміністративного суду та наполягає з цих підстав на

відмові у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату

підвищення пенсії у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком.

Щодо виплати щорічної разової

грошової допомоги до 5 травня, ГУ ПФУ в м. Києві зазначає, що статтею 17-1

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та

постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12.03.2008 р. встановлено, що

виплату вказаної грошової допомоги здійснюють органи праці та соціального

захисту населення.

Крім того, відповідачі також

просили відмовити у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та

невиплату грошової допомоги за 1999 - 2006 роки в зв'язку з пропуском позивачем

річного строку на звернення до адміністративного суду.

Представник відповідача 4

-Київського міського військового комісаріату в судове засідання не направив

свого представника, хоча про час і місце судового розгляду був повідомлений

належним чином, що підтверджують поштові повідомлення про вручення

кореспонденції відповідачу, які повернулись на адресу суду.

Нез'явлення відповідача -суб'єкта

владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце

судового розгляду, без поважних причин, не перешкоджає розгляду справи судом

відповідно до ст. 128 КАС України на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і

матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів,

всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ

групи, ветераном війни -інвалідом війни, що підтверджується відповідним

посвідчення НОМЕР_1. До 2007 року був пенсіонером Міністерства оборони, з

01.01.2007 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України  в м. Києві. 

Інвалідам війни пенсії або

щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що

виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400

процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної

пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком. Така

норма міститься у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»в редакції Закону України чинній до 1 січня 2006 року, оскільки до

частини четвертої статті 13 внесені зміни, передбачені пунктом 3 Закону України

від 05.10.2005 р. № 2939-IV, згідно із Законом України від 05.10.2005 р. №

2939-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту»).

Позивач у позові вказує, що

звертався до Київського міського військового комісаріату та ГУ ПФУ в м. Києві з

заявою про проведення перерахунку підвищення пенсії як учаснику бойових дій у

відповідності до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту», проте у відповідь на такі заяви відповідач посилався на

те, що підвищення пенсії як учаснику війни проводилось згідно з нормативно-правовими

актами Кабінету Міністрів України, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів

України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим

категоріям  пенсіонерів, фінансування

яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»від 03.10.2002 р. № 1,

згідно з якою позивачу виплачувалась надбавка у чітко встановленому постановою

розмірі -19 грн. 91 коп. 

Пунктом 3 Закону України «Про

внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV, який набрав чинності з 1

січня 2006 року, постановлено частину четверту статті 13 викласти в такій

редакції: "Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання

чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються:

інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для

осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність". Зміни до зазначеної норми в

подальшому не вносились.

Суд звертає увагу на те, що

відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути

подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим

Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,

який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи,

позивач був обізнаний про розмір отриманих підвищень з моменту їх отримання та

виникнення у нього відповідного права на такі соціальні виплати. Крім того,

норми законодавства, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, є

загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 100

Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Головне управління Пенсійного фонду

України в м. Києві наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог про

визнання неправомірними дій щодо перерахунку та виплати позивачу щомісячного

підвищення до пенсії, як інваліду ІІІ групи, виходячи із розміру 200 %

мінімальної пенсії за віком, за 1993-2006 роки з підстав пропуску строку

звернення до суду.

Поважність причин пропущення строку

позивачем не наведено і судом не встановлено. А тому, суд вважає за необхідне

обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом

порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання позивачем пенсії.

Враховуючи те, що позивач звернувся

з позовом до адміністративного суду 27.03.2008 р., позовні вимоги про визнання

дій протиправними, перерахунку та виплати щомісячного підвищення до пенсії, як

інваліду війни ІІІ групи, виходячи із розміру 200 % мінімальної пенсії за віком

з 1993 року по 2006 рік не підлягають задоволенню з підстав  пропуску строку звернення до суду відповідно

до ч.1 ст.100 КАСУ.

Посилання позивача на виплату

щомісячного підвищення пенсії, як інваліду ІІІ групи, виходячи з розміру пенсії

за віком у 2007 і 2008 роках, є також необґрунтованими та безпідставними,

такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки з 01 січня

2006 року Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»чітко встановлено, що інвалідам війни ІІІ групи пенсії або щомісячне

довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується

замість пенсії, підвищуються в розмірі 30 процентів прожиткового мінімуму для

осіб, які втратили працездатність, виходячи з сум встановлених Законом України

«Про Державний бюджет на 2007 рік»та Законом України «Про Державний бюджет на

2008 рік».

Стосовно позовних вимог щодо

перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня, як

учаснику бойових дій, виходячи із розміру п'яти мінімальних пенсій за віком,

суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з

огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону

України 3551 -щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова

допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах

бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У редакції Закону України 3551, яка

діяла до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на

2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів

України»передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується

разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних

пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім

мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону 3551

- щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах,

передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та

соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи

банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за

місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх

проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним

Законом, виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни ІІ групи,

здійснюється органами праці та соціального захисту населення на підставі даних

списків, які подаються щороку до 01 березня органами пенсійного фонду (раніше

ці функції були покладені постановою Кабінету Міністрів України № 177 від

18.02.2004 р. «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги,

передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»відповідно на Міністерство оборони, до 01.01.2007 року).

Як визначено у постанові Кабінету

Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 «Про затвердження Порядку

фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання

державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного

бюджету»головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів

з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники

головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних

підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції

яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до Положення про

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, центр

підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення, головним

завданням центра є: здійснення контролю за правильністю призначення,

перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших

грошових виплат.

У пункті 4.1 Положення про

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,

зазначається, що відповідно до покладених на нього завдань центром здійснюється

вхідний облік документів з питань призначення соціальної допомоги, інших

грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту

населення районних у м. Києві державних адміністрацій.

З огляду на викладене, суд

приходить до висновку, що належним відповідачем у справі є Київський міський

центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган, що безпосередньо

здійснює соціальні виплати. Проте, покладення обов'язку щодо перерахунку

щорічної разової допомоги на КМЦ по нарахуванню та здійсненню соцвиплат

неможливо, оскільки спрямування бюджетних коштів на виплату щорічної разової

грошової допомоги та контроль за їх використанням здійснює ГУ праці та

соціального захисту населення. Тобто вищезазначені сторони є належними

відповідачами щодо вимог про здійснення перерахунку щорічної разової грошової

допомоги.

Як свідчать фактичні обставини

справи, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5

травня за 2005-2007 роки. А саме, згідно з даними Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (довідка № 09/1963-11 від

30.10.2008 р. знаходиться в матеріалах справи) позивач у квітні отримував

грошову допомогу у1999 р. -20 грн., у 2000 р. -40 грн., у 2001 р. -40 грн., у

2002 р. -100 грн., у 2003 р. -100 грн., у 2004 р. -130 грн., у 2005 році

-270,00 грн., у 2006 році в розмірі 270,00 грн. і в 2007 році в розмірі 300

грн.

Таким чином КМЦ по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат фактично виплачено щорічну разову грошову допомогу

позивачу. Позивачем заявлено позовні вимоги щодо перерахунку та виплати щорічної

разової грошової допомоги. По суті спір відбувається навколо порядку

нарахувань, а не безпосередньо виплати допомоги, хоча ця вимога є похідною від

першої. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання неправомірними

дій відповідачів, пов'язаних з виплатою щорічної разової грошової допомоги не

підлягають задоволенню, оскільки відповідачі як суб'єкти владних повноважень

виконували функції, покладені на них законодавством, оскільки при виплаті  щорічної разової грошової допомогу як

інваліду війни керувались чинними на той час нормативно-правовими актами.

Однак, законами України про

Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі,

ніж встановлені Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст. 22 Конституції

України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно, вищевказане суперечить

нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, судом звернено увагу на

рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від

09.07.2007 №6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні зазначено, що стаття 29 Закону

України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася

щорічна разова грошова допомога, зокрема, інвалідам війни ІІ-ї групи в розмірі

360 гривень, не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В

пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України визнав, що це його рішення має

преюдиціальне значення, тобто таким, що не потребує доказів при прийняті рішень

для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з тим, що

визнанні неконституційними.

Рішення Конституційного Суду

України від 09.07.2007 р. набрало чинності з 27.07.2007 року, тобто з моменту

його опублікування у Офіційному віснику України і на момент виплати щорічної

разової допомоги ще був чинним Закон України „Про Державний бюджет України на

2007 рік”, яким встановлювався розмір щорічної разової грошової допомоги,

зокрема, інвалідам війни ІІІ групи в сумі 330 гривень. Проте слід зазначити, що

внаслідок визнання неконституційною ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет

України на 2007 рік”, саме розмір грошової допомоги, який встановлюється цим

законом і в якому грошова допомога була виплачена позивачу є таким, що не

відповідає Конституції України. Тобто, станом на теперішній час позивачу

фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не

відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є

безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою

приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги

у відповідність до Конституції України і Закону України «Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту».

Базою для розрахунку щорічної

разової допомоги до 5 травня за Законом України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту»встановлено мінімальну пенсію за віком, проте

діючими законами України на час 2005-2007 років не було визначено розміру

мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону про статус ветеранів війни.

Відповідно до частини 1 статті 28

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у

жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 28

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений

абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що виключно

цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього

Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших

нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить

цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим

актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Частиною третьою статті 46

Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та

допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,

не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами,

пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не

можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Таким чином, встановлена частиною

третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для

визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом

існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути

зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції

України (далі - Конституції) - права і свободи людини та їх гарантії визначають

зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за

свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Відповідно до ст.8 Конституції в

Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має

найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на

основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України

є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і

свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України

гарантується.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується

з позицією позивача щодо порушення його права на отримання щорічної разової

грошової допомоги як інваліду ІІ групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії

за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, визначеного законом.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 99

Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня,

коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів. Оскільки позивачу було виплачено у 2005 - 2006 роках

допомогу, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону 3551 він мав право звернутись за

нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась

виплата допомоги, таким чином з цього моменту позивач повинен був дізнатися про

порушення свого права.

Таким чином, в цій частині суд

погоджується з відповідачами про порушення строку звернення позивача до суду,

оскільки до Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся з

позовом 27.03.2008 року.

Крім того, позивач у позовній заяві

просив зобов'язати відповідачів у наступних роках нараховувати та виплачувати

йому разову грошову допомогу як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи

мінімальних пенсій за віком. Суд звертає увагу позивача, що згідно зі статтею

104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з

адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи

інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, у даному випадку у разі

порушення права, свобод чи інтересів позивача у нього виникає право звернення

до суду, а вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії на майбутнє, не можуть

бути предметом розгляду в суді, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають

задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції

України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи

заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України в адміністративних справах про

протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість

своїх заперечень.

Таким чином, позовні вимоги щодо

перерахунку та виплати щорічної до 5 травня разової грошової допомоги позивачу,

як інваліду ІІІ групи підлягають частковому задоволенню за 2007, 2008 роки,

виходячи з семи фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком відповідно до ч.

5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту».

Відповідно до вимог частини 3

статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний

позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються

йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї

частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись

ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління

соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації

провести перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1, як

інваліду війни ІІІ групи у 2007, 2008 р.р., виходячи з семи фактичних розмірів

мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов'язати Київський міський

центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (АДРЕСА_2) виплатити суму

щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду війни ІІІ

групи у 2007, 2008 р.р., виходячи з семи фактичних розмірів мінімальної пенсії

за віком за виключенням сум фактично проведеної виплати.

4. Стягнути з державного бюджету

України на користьОСОБА_1 1 грн. 70 коп. (одну гривню сімдесят копійок) судових

витрат.

5. В іншій частині позову

відмовити.

Постанова набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної

скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства

України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки,

встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                  К.С.

Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі

-16.01.2009.