Постанова

від 26.01.2009 по справі 3/485

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ

СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 год. 20 хв.

 26.01.2009

р.                                                                                                     №

3/485 

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючої судді   

Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.

Розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1

до

Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та

 про

Управління праці та соціального

захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної

адміністрації,   визнання дій

протиправними та зобов'язання вчинити дії

На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 січня

2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

                                             О

Б С Т А В И Н И  С П Р А В И

          ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся

до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до,

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

(надалі -Відповідач 1) Управління праці та соціального захисту населення

Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач 2)

про визнання неправомірними дій Київського міського центру по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат щодо відмови у виплаті Позивачу щорічної

одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України

“Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” та повернення недоплаченої суми та зобов'язання

Відповідача виплатити на його користь несплачену суму одноразової грошової

допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки у розмірі 5483 грн. 30 коп.;

зобов'язання відповідача провести перерахунок щорічної грошової допомоги, як

інваліду війни другої групи відповідно до Закону України “Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту”, виходячи з фактичного розміру

мінімальної пенсії за віком та виплатити несплачену суму щорічної разової

грошової допомоги до 5 травня за минулий час 2005, 2007, 2008 р.р. у сумі 8662

грн. 00 коп.                                                                                                                                                                                              

Позовні вимоги мотивовані тим, що

розміри виплачених Позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення та разової

грошової допомоги до 5 травня не відповідають чинному законодавству України,

чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»та Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту” відповідно.

На думку Позивача, сплата

одноразової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення

здійснювалась без врахування доходів та вимог зазначених в рішенні

Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007. Позивач вважає, що сума

недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідачів, повинна

бути відшкодована ними в повному обсязі.

В судовому засіданні Позивачем було

зазначено, що відмова Відповідача 2 в проведенні перерахунку недоплачених сум є

неправомірною та такою, що не грунтується на вимогах Конституції України,

Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України “Про статус ветеранів

війни, гарантії їх соціального захисту” та практиці Європейського Суду з прав

людини.

Представник Відповідача 1 в

судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, що

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як

орган виконавчої влади керується  в своїй

роботі чинними нормативно-правовими актами та діяв в межах правового поля, а

тому законних підстав для виплати суми різниці щорічної грошової допомоги до 5

травня та щорічної допомоги на оздоровлення за період 2005-2008 роки, оскільки

виплата зазначених видів допомог проведена Позивачу у відповідності з чинним

законодавством шляхом перерахування на особовий рахунок отримання пенсій.

Представником Київського міського

центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат було зазначено, що

виплата одноразової щорічної грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги

на оздоровлення за 2005-2008 роки була проведена в квітні 2005-2008 років, а

тому вважається виплаченою відповідно до чинного законодавства на момент

виплати.

Також представник Відповідача 1 в

судовому засіданні посилався на пропущення Позивачем строку звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Відповідач 2 явку уповноваженого

представника до суду не забезпечив та письмового відношення до заявлених

позовних вимог суду не надав.

Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача та представника

Відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В

И В

Позивач -ОСОБА_1 має статус

громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1)

(посвідчення НОМЕР_1) та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській

АЕС (вкладка НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок

Чорнобильської катастрофи від 6 жовтня 1998 року).

Відповідно до Довідки НОМЕР_3 від

11 липня 2000 року  ОСОБА_1 є інвалідом

війни ІІ групи.

            На підставі зазначеного Суд вважає,

що Позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має

право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48

Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” та є інвалідом війни ІІ групи, що є підставою для

виплати йому передбачених Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту” виплат щорічної до 5 травня разової грошової допомоги.

У відповідь на заяву Позивача до

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про

виплату щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України “Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи” ним була отримана відповідь Київського міського центру по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат № 3402 від 26 червня 2008 року, в

якій зазначено, що у відповідності до вимог статті 67 Закону україни “Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи”, якою передбачено компетенцію Кабінету Міністрів України визначати

розмір щорічної допомоги на оздоровлення, Позивачу були виплачені відповідні

суми щорічної допомоги на оздоровлення у повному обсязі.

Суд звертає увагу на те, що

відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-XII (надалі

також -Закон № 796-XII) щорічна допомога на оздоровлення інвалідам I і II групи

виплачується у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Згідно з положенням пункту 7

частини 1 статті 48 Закону № 796-XII розмір мінімальної заробітної плати

визначається на момент виплати.

Відповідно до пункту 30 статті 71

Закону України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»№ 489-V дію абзацу другого

частини першої статті 48 було зупинено на 2007 рік в частині виплати

компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

У відповідь на звернення Позивача

до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат із

заявою про виплату щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону

України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ним була

отримана відповідь Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат № 3277 від 18 червня 2008 року, в якій зазначено, що виплата

щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2004- 2008 роках проводилася

згідно положень законів України про Державний бюджет на поточний рік .

Суд звертає увагу на те, що згідно

із положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії

їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ  в редакції від 9 липня 2007 року (надалі

також -Закон №3551-ХІІ ) -щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується

разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи -10 мінімальних пенсій за

віком; II групи - 8 мінімальних пенсій за віком; III групи - 7 мінімальних

пенсій за віком.

          Згідно з частиною 1 статті 17-1

Закону 3551-ХІІ - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в

розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці

та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи

банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за

місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх

проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з пунктом 13 статті 71

Закону України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»№ 489-V дію частини

п'ятої  статей  12, 

13,  14  та 

15  Закону  України 

"Про статус

ветеранів  війни, 

гарантії  їх  соціального 

захисту" було зупинено на 2007 рік в частині  визначення 

розміру  виплат  щорічної 

разової  грошової допомоги.

Водночас, статтею 101  Закону України «Про Державний Бюджет на 2007

рік»№ 489-V надано право Кабінету Міністрів України у 2007 році встановлювати

розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно

від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань,

передбачених за відповідними бюджетними програмами.                                                                                 

Суд звертає увагу на те, що

відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових

законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 8 Конституції

України встановлено вимогу щодо законів України, які  приймаються виключно на основі Конституції

України і повинні відповідати їй.

Пунктом 3 частини першої статті 85

та статтею 91 Конституції України до повноважень Верховної Ради України як

єдиного органу законодавчої влади в України віднесено прийняття законів.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і

бюджетна система (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

В частині 1 статті 96 Конституції

України закріплено, що Державний бюджет України затверджується щорічно

Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих

обставин -на інший період.

Виключно законом про Державний

бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні

потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції

України”).

При цьому, Конституційний Суд

України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007

констатував: метою і особливістю  закону

про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації

положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави

перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання

пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет

України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави,

верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені

пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення

права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Оскільки предмет закону про

Державний бюджет чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі

України, то суд приходить до висновку, що цей закон не може скасовувати чи

змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених

іншими законами України (абзац 7, 8 пункту 4 вказаного Рішення КСУ). 

Статтею 48 Закону України «Про

статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»передбачено конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (5

мінімальних заробітних плат), а статтею 62 даного закону встановлено, що

роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для

виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої

влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами

господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Тобто в даному випадку мова йде

саме про роз'яснення порядку застосування закону, а не про визначення такого

порядку. Під застосуванням Суд розуміє механізм здійснення передбачених даною

статтею сум виплат. Таким чином, на Кабінет Міністрів України статтею 62

покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не

встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.

Зважаючи на це, Суд вважає

необґрунтованими посилання представників відповідачів на те, що стаття 48

Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлює лише право відповідним

категоріям громадян на щорічну допомогу на оздоровлення, а стаття 62 Закону

-регламентує, що порядок застосування цього закону визначається КМ України,

рішення якого є обов'язковими для виконання, а тому застосуванню підлягає, як

вважає Відповідач 1, Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005

року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У Законі України «Про статус і

соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи»викладено основні положення щодо реалізації конституційного права

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх

життя і здоров'я.

Законом України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено порядок реалізації

права на отримання відповідних видів соціальної допомоги особам, які мають

статус ветеранів війни та інших прирівняних до них осіб.

Пільги, компенсації, гарантії є

видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на

достатній життєвий рівень, таким чином звуження змісту та обсягу права,

наданого Законом N 796-XII та Законом № 3551-ХІІ, є безпідставним.

В Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року

вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного

кодексу України вбачається, що закон про Державний   бюджет України  як правовий акт, чітко зумовлений поняттям

бюджету як плану формування  та

використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний

від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та

видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний

захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не

можуть вноситися зміни, зупинятися

дія чинних законів України, а також встановлюватися  інше (додаткове) правове регулювання

відносин, що є предметом регулювань інших законів України. 

Зокрема, в частині 1 резолютивної

частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено: «Визнати такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: … пункти 13 та 30 статті

71, яким зупинено на 2007 рік дію … частини п'ятої статей 12,  13,  14

та 15 Закону України «Про статус ветеранів  

війни,   гарантії   їх  

соціального   захисту»та абзаців

другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини 1 …та

частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,

які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Згідно з частиною 3

резолютивної частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Положення … пунктів …

13…та 30 …. статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007

рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України цього Рішення».

З пункту 5 Рішення Конституційного

Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 вбачається, що “Верховна Рада

України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України

включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України,

зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене

іншими законами України правове регулювання суспільних відносин”.

Відповідно до частини 5

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року

«Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення

для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з

правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів,

що визнані неконституційними».

Відповідно до частини 3 статті 150

Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є

обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути

оскаржені”.

Враховуючи вищевикладене, Суд

вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з

отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до

уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України»Європейський

Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних

асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність

коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

Правовідносини, що виникають в

процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5

травня та щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення (в даному випадку

це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для

інвалідів, ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи, як складової їхнього правового статусу)

засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання

відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили

певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової до 5 травня

грошової допомоги та допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема,

щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи

поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для

виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою

чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відносини, що склалися між

Позивачем та Відповідачами є публічно-правовими, виходячи із змісту статті 3 та

пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні

Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це

умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини,

необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -

це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його

множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних

одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод

означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які

відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик

права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру

території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно

вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної

характеристики.

Враховуючи те, що Позивач є особою,

яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом війни ІІ

групи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й

право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання

щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі та право на отримання

щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Наділивши зазначеною соціальною

гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та

ветеранів війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання

забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між Позивачем і державою встановлено

певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який

характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист

осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 2 статті 3

Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою

діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України

передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до

суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень статті 21

Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Суд ще раз звертає увагу на те, що

згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи

гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або

внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України

визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути

обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Керуючись вимогами частини 2 статті

9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі

Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 9 Кодексу

адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено

обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції

України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує

правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Керуючись вищевикладеним, Окружний

адміністративний суд міста Києва, встановивши невідповідність положень

нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції

України як норми прямої дії. При цьому, адміністративний суд може лише не

застосовувати закон, який не відповідає Конституції України.

Отже, виходячи з пріоритетності

конституційних норм, суд приходить до висновку, що на момент здійснення

виплат  Позивачеві, застосуванню

підлягали норми статті 48 Закону України 

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи» та норми статті 13 Закону України “Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не положення  пунктів 13 та 30 статті 71 Закону України

«Про державний бюджет на 2007 рік», які істотно звужували обсяг встановлених

Законом № 796-XII та Законом № 3551-ХІІ прав, що  згодом було підтверджено Рішенням

Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.

Відповідно до частини 1 статті 71

Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,

встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу

адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних

повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи

бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Таким чином, на підставі

викладеного, Суд вважає, що нарахування компенсацій Позивачу має здійснюватися

виходячи із розміру, передбаченого Законом № 796-XII та розміру, передбаченого

Законом № 3551-ХІІ.

Відповідно до вимог статті 99

Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути

подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим

Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,

який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та

інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші

строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше,

обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про

порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість

досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то

обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли

позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами

розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних

повноважень.

Частиною 1 статті 100 Кодексу

адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку

звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні

адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Вивчивши матеріали справи, Суд

встановив, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва

із порушенням річного строку звернення до адміністративного суду щодо частини

позовних (за 2005 - 2006 роки), оскільки адміністративний позов подано до суду

18 липня 2008 року, про що свідчить відповідний реєстраційний номер на першій

сторінці позовної заяви.

Враховуючи те, що Позивачем

пропущено строк звернення до адміністративного суду і Відповідач-2 наполягає на

відмові в частині задоволення позовних вимог з цієї підстави, а доказів які

б  підтверджували поважність причини

пропуску строку звернення до суду Позивачем надано не було, та зважаючи на всі

наведені обставини в їх сукупності, Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги

ОСОБА_1в частині виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2005

- 2006 роки та в частині виплати щорічної разової допомоги до 5 травня за 2005-2006

роки задоволенню не підлягають.

Частиною 3 статті 162 Кодексу

адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу

постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини

і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень

з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, виходячи з меж

заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства

України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній

заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

Відповідно до частини 3 статті 94

Кодексу адміністративного судочинства України якщо  адміністративний  позов задоволено частково,  судові витрати,  здійснені позивачем,  присуджуються йому  відповідно 

до задоволених  вимог,  а 

відповідачу  -  відповідно до тієї частини вимог, у

задоволенні яких позивачеві відмовлено. 

Позивач, як інвалід-ліквідатор

аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнений від сплати судових

витрат.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва

П О С Т А Н О

В И В

1.          Адміністративний позов задовольнити

частково.

2.          Зобов'язати Управління праці та

соціального захисту населення Деснянської

районної у місті Києві державної

адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат вчинити дії спрямовані на перерахунок та забезпечення виплати

ОСОБА_1недоотриманої суми щорічної до 5 травня разової грошової допомоги як

інваліду війни ІІ групи за 2007-2008 роки та недоотриманої суми одноразової

грошової допомоги на оздоровлення відповідно до вимог статті 48 Закону України

“Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи” за 2007 рік.

3. В задоволенні решти позовних

вимог -відмовити.

Постанова відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими статтями 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                              Н.

Є. Блажівська