Постанова

від 03.02.2009 по справі 17/254/14/8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/254/14/8

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "03" лютого 2009 р.                                                  Справа № 17/254/14/8

м. Чернігів                                                                                       «03 »лютого 2009 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання:  Пищолка А.Г.

Представника позивача: Смірнов О.В. –головний спеціаліст, довіреність №41/1-8-3135  від 28.10.08р.;

Представників відповідача: не з`явився.

У судовому засіданні присутня старший помічник Чернігівського транспортного прокурора  Булавко О.В., посвідчення  №108 від 10.04.2007р.

матеріали справи №17/254/14/8

За ПОЗОВОМ: Чернігівського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, представницький орган –Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Чернігівській області

    14000, м. Чернігів, вул. Пушкіна, 16

До ВІДПОВІДАЧА: Товариства з обмеженою відповідальністю “Спрінтавтотранс”         

    14000, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 24

Про стягнення 1700 грн. штрафу

СУТЬ СПОРУ:

Чернігівським транспортним прокурором в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спрінтавтотранс” про стягнення в доход державного бюджету 1700 грн. штрафу, застосованого до останнього на підставі постанови №030057 про застосування до суб'єкта підприємницької діяльності фінансових санкцій від 14.08.06р.

В судове засідання, призначене на 03.02.09р. представник Відповідача не з`явився, ухвала про поновлення провадження в адміністративній справі, судова повістка, двічі надіслані Відповідачу за адресою: 14000, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 24, повернулися без вручення адресату. В останньому поверненні поштою було зазначено, що дана організація на поштовому відділенні не зареєстрована.

Згідно листа Державного реєстратора м. Чернігова від 30.01.09р. за №300 ТОВ „Спрінтавтотранс” на даний час зареєстроване  за адресою: 14000, м. Чернігів, вул.Інструментальна, 24.

Таким чином, процесуальні документи двічі були направлені судом Відповідачу за місцем його державної реєстрації.   

В попередніх судових засіданнях представник Відповідача проти позову заперечив, стверджуючи, що перевірка, за результатами якої було прийнято постанову від 30.06.06р., проведена з порушеннями вимог чинного законодавства, зокрема: Закону України “Про автомобільний транспорт”, Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.03р. № 143 “Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.08р. залишено без змін постанову господарського суду Чернігівської області від 28.09.07р. по справі №13/212а за  позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спрінтавтотранс” до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про визнання незаконними дій, постанови, що стали підставою позову по справі №17/254/14/8, якою в позові відмовлено повністю.

За таких обставин, а саме: надання відзиву Відповідачем у попередніх засіданнях та те, що законність та обґрунтованість дій Позивача та рішення про застосування санкцій, що є підставою даного позову, були предметом судового розгляду по іншій адміністративній справі, суд вважає, що не перебування Відповідача за місцем державної реєстрації та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого представника, не перешкоджають розгляду справи по суті. Справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення Прокурора та представника Позивача та дослідивши надані письмові докази, суд,

ВСТАНОВИВ :

30 червня 2006р. державними інспекторами територіального управління Головавтотрансінспекції у Чернігівській області на підставі завдання на перевірку №293/06 від 30.06.06р. в м. Чернігів на маршруті Семенівка-Чернігів  проведено перевірку транспортного засобу: автомобілю марки “Мерседес-бенц”, номерний знак СВ 0795 АА, який на момент перевірки використовувався Відповідачем, що ним не заперечується. Під час перевірки інспекторами було виявлене порушення, а саме: у водія автомобілю була відсутня ліцензійна картка, про що складений акт №001234 перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.06.06р.

14 серпня 2006р. за результатами проведеної 30.06.06р. перевірки  складений протокол №000837, в якому зазначено про виявлене порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів, що полягало у не оформленні документів, передбачених ст.39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: відсутності у водія ліцензійної картки.

Постановою т.в.о. начальника територіального управління Головавтотрансінспекції в Чернігівській області від 14.08.06р. №030057 про застосування до суб'єкта підприємницької діяльності фінансових санкцій до Відповідача застосовані фінансові санкції в сумі 1700грн., які підлягають сплаті до державного бюджету України.

Основні засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначаються Законом України “Про автомобільний транспорт”. Відповідно до приписів даного Закону, усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України підлягають державному контролю, який здійснюється Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті як  урядовим органом  державного управління  з  питань  контролю  на автомобільному транспорті.

Згідно п.п.1 п.4  Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.04р. № 1190, Головавтотрансінспекція  здійснює  державний  контроль  за  додержанням  суб'єктами господарювання,  які  провадять  діяльність у сфері автомобільного транспорту  загального  користування,  вимог   законодавства   про автомобільний  транспорт,   норм   та  стандартів,  що  регулюють організацію перевезення  пасажирів і вантажів   автомобільним транспортом загального користування. Отже, Позивач у справі є суб'єктом владних повноважень.

В силу п.п.1 п.5 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 14.12.05р. №888, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.05р. за №1573/11853, територіальні органи Головної державної  інспекції на автомобільному транспорті в областях здійснюють у відповідному регіоні державний контроль за виконанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, правил перевезень пасажирів і вантажів; дотримання вимог нормативно-правових актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що здійснюючи 30.06.06р. перевірку Відповідача з питань дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів, Позивач діяв в межах наданих йому повноважень.

Загальні положення щодо порядку та вимог до перевезення пасажирів автомобільним транспортом визначені у гл.7 Закону України “Про автомобільний транспорт” (в редакції, яка діє з 07.04.06р.), зокрема в ст.39 цього Закону наведений перелік документів, при наявності яких можуть виконуватися пасажирські перевезення: для автомобільного  перевізника - ліцензія,  договір із органами  виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи,  передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні  документи на транспортний засіб,  ліцензійна картка, дорожній лист, квитково-касовий  лист,  схема  маршруту,  розклад руху,  таблиця  вартості  проїзду (крім міських перевезень),  інші документи, передбачені законодавством України. Тобто, як вбачається із змісту даної статті, у разі відсутності будь-якого документу, зазначеного у переліку, регулярні перевезення пасажирів не можуть здійснюватися.

Відповідно до ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачена відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про  автомобільний  транспорт:  за надання послуг   з   перевезень  пасажирів  та  вантажів  без оформлення документів,  перелік яких визначений статтями 39 та  48 цього  Закону, у вигляді застосування  штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В силу ч.4 ст.60 зазначеного Закону від імені  центрального  органу  виконавчої  влади  з  питань автомобільного   транспорту  розглядати  справи  про  стягнення  у вигляді штрафів за порушення,  визначені у цій статті, мають право посадові  особи  урядового  органу  державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті. При цьому порядок стягнення у вигляді штрафу за порушення, та  порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.03р. № 143, яка діяла на момент проведення перевірки та прийняття постанови про застосування до відповідача фінансових санкцій,  затверджений Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування (далі по тексту –Порядок). Відповідно до п.2 Порядку органами державного контролю є, в тому числі, територіальні органи Головавтотрансінспекції (автотранспортні управління). Пунктом 4 Порядку визначено, що безпосереднє здійснення державного контролю в областях покладається на відповідні автотранспортні управління.

Згідно із ч.ч.10,16 ст.6 Закону України “Про автомобільний транспорт” державний контроль  автомобільних  перевізників  здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок, при цьому порядок здійснення державного контролю  визначається Кабінетом Міністрів України.  В силу п.2 Прикінцевих положень Закону України “Про автомобільний транспорт” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом  закони  та  інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.03р. № 143, застосовується судом при розгляді даної справи тільки в тій частині, яка не суперечить нормам Закону.  

Відповідно до п.21 Порядку перевірка автотранспортних засобів проводиться з метою встановлення наявності у водія документів, передбачених ст.ст.38 і 57 Закону України “Про автомобільний транспорт”.  Аналіз  ст.38 Закону України “Про автомобільний транспорт”, в редакції, що діяла до 07.04.06р., показує, що в ній містилися вимоги щодо документів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування. В новій редакції Закону, яка набрала чинності з 07.04.06р., вимоги щодо документів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом містяться у ст.39. Таким чином, враховуючи, що у п.21 Порядку міститься посилання на ст.38 Закону в  редакції, що на момент винесення постанови від 14.08.06р. вже не діяла,  проте в новій редакції Закону також визначаються документи, лише при наявності яких можуть здійснюватися пасажирські перевезення автомобільним транспортом загального користування, суд приходить до   висновку, що п.21 Порядку не суперечить новій редакції Закону та може застосовуватися при здійсненні державного контролю на автомобільному транспорті. З підстав зазначеного, судом не приймається до уваги посилання відповідача, на те, що статтею 38 Закону України “Про автомобільний транспорт” в діючий редакції визначені вимоги до перевезення організованих груп дітей автобусами, а тому позивачем була незаконно проведена перевірка. До того ж, правомірність проведення перевірки та правомірність прийняття позивачем постанови про застосування фінансових санкцій не є предметом спору у даній справі та не є об'єктом дослідження, а тому  з цих підстав заперечення відповідача щодо неправомірності застосування до нього фінансових санкцій залишаються судом поза увагою.

Як зазначено вище, надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, визначених у статті 39 Закону України ”Про автомобільний транспорт”, в тому числі, без ліцензійної картки для водія, є підставою для покладення відповідальності за порушення вимог законодавства. При цьому, аналіз ст.60 даного Закону свідчить, що санкції за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються саме до автомобільного перевізника. Виходячи із визначення поняття ”автомобільний перевізник” наданого у ст.1 Закону ”Про автомобільний транспорт”, та враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення 30.06.06р. автомобільного перевезення пасажирів на маршруті Семенівка –Чернігів автомобілем, який використовувався Відповідачем, тому суд приходить до висновку, що фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 1700грн. правомірно застосовані до Відповідача. При цьому судом приймається до уваги, що відповідно  до ч.2 ст.30 Закону України ”Про автомобільний транспорт” саме на автомобільного перевізника покладається обов'язок забезпечувати водія необхідною документацією. З цих підстав заперечення Відповідача, що акт та протокол складені відносно водія автомобілю “Мерседес” номерний знак СВ 0795 АА, та не стосуються ТОВ ”Спрінтавтотранс” судом до уваги не приймаються.

Відповідно до п.п.24,26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.03р. № 143, постанова про застосування до суб'єкта господарювання фінансових  санкцій за порушення, відповідальність за які передбачена  Законом України  ”Про автомобільний транспорт”, ухвалюється керівником органу державного контролю на підставі протоколу, складеного за результатами перевірки автотранспортного засобу, що належить цьому суб'єкту господарювання.

На виконання п.28 Порядку копія постанови від 14.08.06р. надсилалася рекомендованим листом  за місцезнаходженням відповідача, проте повернулася без вручення останньому.

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України від 16.01.03р., який набрав чинності з 01.01.04р.:          

“Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.217 даного Кодексу:

1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

3. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

4. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.”          Згідно ст.238 Господарського кодексу України:

“За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.”

Згідно ст.239 даного Кодексу:

“Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання  такі адміністративно-господарські санкції:

·          вилучення прибутку (доходу);

·          адміністративно-господарський штраф;

·          стягнення зборів (обов'язкових платежів);

·          зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

·          застосування антидемпінгових заходів;

·          припинення експортно-імпортних операцій;

·          застосування індивідуального режиму ліцензування;

·          зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

·          анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

·          обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

·          скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;

·          інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.»

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.241 вищевказаного Кодексу:

“Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.”

Штрафні санкції за порушення норм Закону №2344 за своєю правовою природою є вищевказаними адміністративно-господарськими санкціями.

Згідно ст.250 Господарського кодексу України:

“Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.”

Як вбачається з акту перевірки, порушення Позивачем чинного законодавства зафіксоване Відповідачем 30.06.06р., а постанова винесена Позивачем 14.08.06р., тобто Позивачем не порушено строк, передбачений ст.250 Господарського кодексу України.

Згідно п.28 вищевказаного Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті:

“Фінансова санкція повинна бути перерахована суб'єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю,  посадовою особою якого винесено відповідну постанову.”

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.08р. залишено без змін постанову господарського суду Чернігівської області від 28.09.07р. по справі №13/212а за  позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спрінтавтотранс” до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про визнання незаконними дій, акту перевірки, протоколу та постанови, що стали підставою позову по справі №17/254/14/8, якою в позові відмовлено повністю.

Зазначені судові рішення, згідно ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, набрали законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України:

“Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших  справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.”

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, факт вчинення Відповідачем порушення, а саме: здійснення автомобільних перевезень пасажирів без наявності у водія всіх документів, визначених ст.39 Закону України ”Про автомобільний транспорт”,  відповідальність за яке передбачена ст.60 цього ж Закону,  на момент розгляду даної справи постанова №030057 від 14.08.06р. в установленому законом порядку не скасована, разом з тим відповідач доказів сплати штрафу не надав, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких Позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем  -  фізична  чи  юридична  особа, судові витрати, здійснені Позивачем, з Відповідача не стягуються. Покладення на Відповідача держмита у справах, в яких Позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею не передбачено.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідача обов'язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.1,6,30,39,60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.03р. № 143 “Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування”, ст.ст.71,72,158,160-163,167,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд          

П О С Т А Н О В И В :

1.   Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спрінтавтотранс”, м.Чернігів, вул. Інструментальна, 24 (ідентифікаційний код 33688837, р/р 26003303772201 в АКБ “ТАС-Комерцбанк” м.Чернігів, МФО 300164) в доход державного бюджету (отримувач: Держбюджет м. Чернігова, р/р31118106700002  в УДКУ в Чернігівській області, код 22825965, МФО 853592, код бюджетної класифікації 21081100) 1700грн. штрафу.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

3. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Дана Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Дана Постанова після набрання законної сили,  є обов'язковою для осіб,  які беруть  участь  у  справі,  для  їхніх правонаступників,  а також для всіх органів,  підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини,  які  були  встановлені постановою,  що набрала законної  сили,  в  одній  адміністративній   справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя                                                      І.В. Кушнір