Ухвала

від 30.01.2013 по справі 2а-10225/09/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10225/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівБабенка К.А., Борисюк Л.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек» (далі - позивач, ТОВ «Дюбек») пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі м. Києва), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та позовних вимог від 14.03.2012, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0011621503/0 від 06.08.2009, на суму податкового зобов'язання по земельному податку у розмірі 70 185,86 грн., прийняте відповідачем за результатами акту камеральної перевірки від 29.07.2009.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.07.2009 за результатами камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) ТОВ «Лікувально-оздоровчий профілакторій «Дюбек» з земельного податку за квітень-травень 2009 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва було складено Акт № 2833-15-306, яким встановлено порушення п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», ст. 14 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з земельного податку на суму 66 843,68 грн.

06.08.2009 на підставі вказаного Акту перевірки та відповідно до пп. «в»пп. 4.2.2 ст. 4, пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Оболонському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0011621503/0, яким у зв'язку з порушенням ст. 14 Закону України «Про плату за землю», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 70 185,86 грн., в тому числі штрафні санкції -3 342,18 грн.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»передбачено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

З аналізу п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю». Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлювались підвищені ставки земельного податку, не відповідав ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягав сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не було оформлено (не було переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Крім цього, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011 у справі №К/9991/23210/11, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття п. 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на вищезазначене, у відповідача були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», ст. 14 Закону України «Про плату за землю» та, відповідно, для винесення податкового повідомлення-рішення № 0011621503/0 від 06.08.2009.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: К.А. Бабенко

Л.П. Борисюк

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Бабенко К.А

Борисюк Л.П.