Рішення

від 24.01.2013 по справі 5011-30/16987-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/16987-2012 24.01.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка»

Про стягнення 586 713,87 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Брус О.М. представник за довіреністю № б/н від 10.05.12.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка» (далі - відповідач) про стягнення 586 713,87 грн., а саме: 455 040,87 грн. - основного боргу, 68 632,20 грн. - пені, 33 134,09 грн. - збитків від інфляції, 29 906,71 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив лізингові платежі за Договором фінансового лізингу № 727-LD від 23.07.08. внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка» виникла заборгованість перед позивачем, що зумовило нарахування останнім пені, збитків від інфляції, 3% річних та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.12. порушено провадження у справі № 5011-30/16987-2012, розгляд справи призначено на 20.12.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 24.01.13.

В судовому засіданні 24.01.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 24.01.13. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/16987-2012.

В судовому засіданні 24.01.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.08. між Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (далі - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка» (далі - Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 727-LD (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати у власність від продавця предмет лізингу (відповідно до специфікацій та умов) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим Договором. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 72 176,65 доларів США в т.ч. ПДВ.

Додатком № 1 до Договору сторонами погоджено найменування, кількість, комплектацію предмета лізингу.

Згідно п. 1.3 Договору визначено, що строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, якщо інше не передбачено умовами Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору, предмет лізингу вважається прийнятим Лізингоодержувачем повністю і у належному технічному стані після підписання сторонами акту приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що згідно акту приймання-передачі від 04.08.08. Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв у користування предмет лізингу (визначений у Додатку № 1 до Договору).

Приписами п. 7.1 Договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до Договору.

На виконання умов Договору, сторонами було підписано Додаток № 2 до Договору, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 1 від 01.08.08. до Договору, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 2 від 19.12.08. до Договору, Додаток № 2 до Додаткової угоди № 3 від 29.04.11. до Договору, якими узгоджено графік лізингових платежів.

При цьому, Додатковою угодою № 1 від 01.08.08. до Договору встановлено, що ціна предмет лізингу становить еквівалент 74 241,06 доларів США у тому числі ПДВ.

Пунктом 7.6 Договору погоджено, що Лізингодавець письмово повідомлятиме Лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати за цим Договором, за три робочих дні до кожної чергової дати платежу. Якщо Лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення Лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Умовами п. 12.1 Договору визначено, що випадком невиконання також є невиконання платіжних зобов'язань.

Згідно з п. 12.2 Договору, в будь-який час дії або після настання випадку невиконання Лізингодавцем на власний розсуд, зокрема, може направивши письмове повідомлення Лізингоодержувачу, вимагати усунення порушення протягом строку, визначеного Лізингодавцем в такому повідомлені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору належним чином не виконує свої зобов'язання в частині внесення лізингових платежів, наслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що Лізингоодержувач не виконав умов Договору та не сплатив на користь позивача 455 040,87 грн., чим порушив свої зобов'язання за Договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" в частині стягнення з відповідача 455 040,87 грн. - суми основного боргу за період з липня 2009 р. по січень 2012 року слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 8.2 Договору, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 68 632,20 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При цьому, суд відзначає, що початком дня нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування (правова позиція, викладена в постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України № 3-27гс12 від 27.04.12.).

Відповідно п. 8.2 Договору, сторонами погоджено, що у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про лізинговий платіж. Сплата неустойки не звільняє Лізингоодержувача від виконання зобов'язань Лізингоодержувача відповідно до умов Договору.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 68 632,20 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 29 906,71 грн. - 3% річних та 33 134,09 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За договором фінансового лізингу сума лізингового платежу, еквівалент якої визначено в іноземній валюті, на день виникнення зобов'язання зі сплати перераховується у гривню і якщо в подальшому на день фактичної оплати відповідно до цієї іноземної валюти не змінюється, то з цього моменту відповідне грошове зобов'язання є гривневим, у зв'язку з чим у разі прострочення сплати лізингового платежу виникає заборгованість у гривні, яку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.03.12. № 55/440).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 29 906,71 грн., розмір збитків від інфляції складає 33 134,09 грн., як те вбачається з обґрунтованих розрахунків позивача, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення 29 906,71 грн. - 3% річних та 33 134,09 грн. - збитків від інфляції є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техбудмеханіка» (03035, м. Київ, вул. Кудряшова, б. 3-А, офіс 131; ідентифікаційний код 32977992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, б. 22/1; ідентифікаційний код 33942232) 455 040 (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч сорок) грн. 87 коп. - основного боргу, 68 632 (шістдесят вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн. 20 коп. - пені, 29 906 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шість) грн. 71 коп. - 3% річних, 33 134 (тридцять три тисячі сто тридцять чотири) грн. 09 коп. - збитків від інфляції, 11 734 (одинадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 28 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.01.13.

Суддя Т.М. Ващенко