Рішення

від 17.01.2013 по справі 5011-48/16605-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/16605-2012 17.01.13

За позовомПершого заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву доПриватного підприємства "Макса" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавного професійно-технічного закладу "Київське вище професійне училище технологій та дизайну виробів із шкіри" провизнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від прокуратури:Лисенков М.О. від позивача:Бондар М.В. від відповідача:Басс О.С. від третьої особи:Фесун Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі - "Фонд") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Макса" (надалі -ПП "Макса") про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди № 1558 від 21.03.2005 р., укладеного між Фондом та ПП "Макса", укладено з порушенням ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2012 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний професійно-технічний заклад "Київське вище професійне училище технологій та дизайну виробів із шкіри", розгляд справи призначено на 10.12.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці справу №5011-48/16605-2012 передано для розгляду судді Джарти В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. справу №5011-48/16605-2012 прийнято до провадження суддею Джарти В.В. та розгляд справи відкладено до 24.12.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.12.2012 р. справу № 5011-48/16605-2012 передано на розгляд судді Бойко Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2012 р. справу №5011-48/16605-2012 прийнято до провадження суддею Бойко Р.В.

В судовому засіданні 24.12.2012 р. оголошувалась перерва до 17.01.2013 р.

Прокурор в судове засідання 17.01.2013 р. з'явився, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зміну предмету позову (в частині особи, якій необхідно повернути орендоване майно) та просив їх задовольнити.

В судове засідання 17.01.2013 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 17.01.2013 р. з'явився, проти позову заперечував просив відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи в судове засідання 17.01.2012 р. з'явився, вимоги ухвали суду виконав, проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених відповідачем.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спорів по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2005 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та ПП "Макса" (орендар) було укладено договір оренди № 1558 (надалі - "Договір")

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 100,0 кв.м., розміщене за адресою: 04073, м. Київ, пров. Куренівський, 4, що знаходиться на балансі Київського професійного ліцею технологій та дизайну виробів із шкіри. Майно передається в оренду для надання послух по виготовленню взуття за індивідуальними замовленнями населення.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2005 р. 593,13 грн.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.3 Договору).

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що цей договір діє з 21.03.2005 р. до 21.02.2006 р. включно.

У відповідності з п. 10.5 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Після закінчення строку дії Договору оренди № 1558 від 21.03.2005 р., у відповідності до ст. 764 ЦК України та п. 2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна України» в період з 2006 р. по 2012 р. було пролонговано, останній раз до 21.07.2013 р.

Спір у справі стосується дійсності Договору оренди.

Прокурор вказує, що особа, яка визначена орендарем за Договором оренди використовує спірні приміщення навчального закладу для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, зокрема для виготовлення взуття за індивідуальними замовленнями населення.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.01 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки приміщення, які передані в оренду є частиною будівлі Державного професійно-технічного закладу "Київське вище професійне училище технологій та дизайну виробів із шкіри", то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Із пояснень представника відповідача та змісту Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються для надання послух по виготовленню взуття за індивідуальними замовленнями населення (здійснення підприємницької діяльності).

Твердження про навчання відповідачем учнів третьої особи не підтверджено документально.

Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства України, яке регулює орендні відносини державного майна, встановлено заборону на передання в оренду приміщень закладів освіти, суд дійшов висновку, що Договір № 1558 від 21.03.2005 р. не відповідає нормам законодавства (ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"), що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. у справі №8/5025/2227/11.

Стосовно посилань РВ ФДМУ по м. Києву на Закон України "Про управління об'єктами державної власності" та отримання від Міністерства освіти України погодження на передачу в оренду приміщень навчального закладу суд відзначає, що в загальному порядку орган управління має надавати дозвіл на передачу в оренду державного майна, проте положення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" є спеціальними, а відтак незалежно від згоди і наявності погодження органу управління оренда приміщень навчального закладу не допускається.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 36 1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно із п. 3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України №678 від 15.05.2012 р. завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву є органом уповноваженим здійснювати контроль за цільовим використанням орендованих приміщень у даних спірних відносинах.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Оболонського району м. Києва згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовні вимоги першого заступника прокурора Оболонського району м. Києва є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги першого заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від № 1558, укладений 21.03.2005 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Приватним підприємством "Макса".

3. Зобов'язати Приватне підприємство "Макса" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву нерухоме майно площею 100 кв.м., розміщене за адресою м. Київ, пров. Куренівський, 4 шляхом підписання акту приймання-передачі. Видати наказ.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Макса" (04073, м. Київ вул. Сирецька, 32/2 кв. 14; ідентифікаційний код 32553403) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 22.01.2013 р.

Суддя Р.В. Бойко