Постанова

від 18.01.2013 по справі 12755/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 січня 2013 р. Справа № 2-а-12755/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Супрун Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Кабановому Д.С.,

за участю: представника позивача - Данилова А.В., представника відповідача - Сіренко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська лісопромислова компанія" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківський області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанська лісопромислова компанія", (надалі за текстом - ТОВ "СЛК", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківський області Державної податкової служби (надалі за текстом - Дергачівська МДПІ Харківської області ДПС, відповідач), в якому просить суд: визнати неправомірним та скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківський області Державної податкової служби від 30.07.2012 року за № 0000542223 та № 0000552223.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СЛК" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ "Інтер-Плюс" (код 25525212) за період травень-червень 2011 року, з ПП "Геліос-Д" (код 35448064) за квітень 2011 року, 07.07.2012 року складено акт № 276/22-107/23002480. На підставі висновків зазначеного акту, відповідачем 30.07.2012 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0000542223 та № 0000552223

З висновками акту позивач не погоджується, та вважає, що податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Вважає, що викладені в акті перевірки № 276/22-107/23002480 від 07.07.2012 року судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України. Зазначає, що єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов висновків, викладених в акті, є виключно висновки актів перевірки контрагентів позивача - ТОВ "Інтер-Плюс" (код 25525212) та ПП "Геліос-Д" (код 35448064). Вважає дії відповідача щодо використання висновків цих актів при проведенні перевірки ТОВ "СЛК" неправомірними та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Вказує, що позивачем при веденні господарської діяльності було дотримано всіх вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в адміністративному позові.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на зімст заперечень, які приєднані до матеріалів справи та додатково зазначив, що дії податкового органу щодо складання акту та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень проведені у відповідності до вимог діючого законодавства та у межах його повноважень.

Оскільки судом зібрані докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом до суб'єкта владних повноважень і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд доходить висновку, що адміністративна справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

ТОВ "СЛК", місцезнаходження: 62332, Харківська область, Дергачівський район, с. Солоницівка, вул. Заводська, 1, ЄДРПОУ 33002408, зареєстровано 05.07.2004 року Дергачівською райдержадміністрацією, свідоцтва № 1456105003000111 від 05.07.2004 року, та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 07.07.2004 року за № 1392.

Фахівцями податкової установи проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ТОВ "Інтер-Плюс" (код 25525212) за період травень-червень 2011 року, з ПП "Геліос-Д" (код 35448064) за квітень 2011 року, за результатами якої встановлено наступні порушення:

- ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами з постачальниками та покупцями, які встановлюють неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "СЛК" та ведення господарської діяльності в порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді;

- ст. ст. 185, 188, 192, п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 20968,00 грн., в квітні 2011 року занижено податок на додану вартість, в тому числі - ТОВ "Інтер-плюс" травень 2011 р. - 3833,33 грн., червень 2011 р. - 8312,00 грн., ПП "Геліос" - квітень 2011 р. на суму 8822,66 грн.;

- пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України - безпідставно віднесено суми до складу валових витрат за нікчемними правочинами по придбанню матеріалів у ТОВ "Інтер-плюс в сумі 13967,67 грн. по придбанню послуг ПП "Геліос-Д" в сумі 10145,99 грн., в т. ч. загальна сума порушень за ІІ кв. 2011 року 24113,66 грн..

Результати перевірки оформлено відповідним актом № 276/22-107/33002408 від 07.07.2012 року.

За результатами розгляду висновків акту перевірки податковим органом - відповідачем 30.07.2012 року винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення за формою "Р" № 0000542223 та № 0000552223.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в досудовому порядку, проте обидві скарги залишено без задоволення.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з положеннями п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час проведення перевірки податковим органом були використані наступні документи: договір поставки, видаткові накладні, акти виконаних робіт, письмова відповідь на запит № 612/10/22-110 від 26.04.2012 року за № 37 від 31.05.2012 року по взаємовідносинам з ПП "Геліос-Д" (ЄДРПОУ 35448064) на суму ПДВ 8822,66 грн., письмова відповідь на запит № 1301/10/23-110 від 02.03.2012 року від 12.03.2012 року по взаємовідносинам з ПП "Геліос-Д" (ЄДРПОУ 35448064), ТОВ "Інтер-плюс" (ЄДРПОУ 25525212) за період травень-червень 2011 року на суму ПДВ 12145,83 грн..

Крім того, податковим органом досліджено акт Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Геліос-Д", ЄДРПОУ 35448064 за № 543/23-3/35448064 від 07.02.2012 року про не підтвердження господарської діяльності підприємства та акт Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства ТОВ "Інтер-плюс", ЄДРПОУ 25525212, за № 309/233/25525212 від 17.01.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки за червень 2011 року.

Проте, на підтвердження своєї позиції, позивачем надано суду договори, укладені з ПП "Геліос-Д", ЄДРПОУ 35448064 та ТОВ "Інтер-плюс", ЄДРПОУ 25525212, а саме: № 32 від 01.04.2011 року, № 36 від 31.05.2011 року.

Щодо договору № 32 від 01.04.2011 року, суд зазначає, що він був укладений між ТОВ "СЛК" (замовник) та ПП "Геліос-Д" (перевізник), згідно з п. 1.1 договору, його предметом є відношення сторін, пов'язані з організацією перевезень у відповідності до діючого законодавства України, у відповідності до узгодженої сторонами заявки на перевезення, що визначають умови кожного перевезення.

Відповідно до п. 3.5. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (надалі за текстом - Правила), у договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.

Відповідно до п. 1.2 договору, вид, кількість вантажу, що перевозиться, дата відвантаження, місце навантаження, пункт призначення, зазначаються в заявках до цього договору по кожному конкретному перевезенню і є невід'ємною частиною договору.

Пунктами 3.7, 3.8 Правил, зазначено, що на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми. Заявка подається Перевізнику у строк, визначений Договором. За погодженням із Перевізником Замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки.

Відповідно до п. 10.5 Правил, передбачено, що місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в Договорі з наступним уточненням у заявці.

Позивачем надано суду договори-заявки на перевезення вантажу № 2/042011 від 02.04.2011 р., № 4/042011 від 04.04.2011 р., № 5/042011 від 05.04.2011 р., № 5-1/042011 від 05.04.2011 р., № 5-2/042011 від 05.04.2011 р., № 6/042011 від 06.04.2011 р., № 6-1/042011 від 06.04.2011 р., № 6-2/042011 від 06.04.2011 р., № 6-3/042011 від 06.04.2011 р., № 6-4/042011 від 06.04.2011 р., № 7/042011 від 07.04.2011 р., № 7-1/042011 від 07.04.2011 р., № 2/042011 від 02.04.2011 р., № 7-2/042011 від 07.04.2011 р., з яких суд позбавлений можливості встановити які саме автомобілі та водії були надані перевізником для виконання умов договору, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення, дата відвантаження, місце навантаження, пункт призначення.

Крім того, судом досліджено надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 02/04 від 02.04.2011 р., № 04/04 від 04.04.2011 р., № 05/04 від 05.04.2011 р., № 06/04 від 06.04.2011 р., № 07/04 від 07.04.2011 р., з яких також не вбачається, які саме автомобілі та водії були надані перевізником для виконання умов договору, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення, дата відвантаження, місце навантаження, пункт призначення.

Також позивачем надано суду договори-заявки №№ 8/042011 від 08.04.2011 р., 8-1/042011 від 08.04.2011 р., 8-2/042011 від 08.04.2011 р., 9/042011 від 09.04.2011 р., 10/042011 від 10.04.2011 р., 11/042011 від 11.04.2011 р., 11-2/042011 від 11.04.2011 р., 12/042011 від 12.04.2011 р., 12-1/042011 від 12.04.2011 р., 13/042011 від 13.04.2011 р., 13-1/042011 від 13.04.2011 р., 14/042011 від 14.04.2011 р.,14-1/042011 від 14.04.2011 р., 15/042011 від 15.04.2011 р., 16/042011 від 16.04.2011 р., 16-1/042011 від 16.04.2011 р., 18/042011 від 18.04.2011 р., 19/042011 від 19.04.2011 р., 20/042011 від 20.04.2011 р., 20-1/042011 від 20.04.2011 р., 20-2/042011 від 20.04.2011 р., 20-3/042011 від 20.04.2011 р., 20-4/042011 від 20.04.2011 р., 21/042011 від 21.04.2011 р., 22/042011 від 22.04.2011 р., 2/042011 від 02.04.2011 р., 22-1/042011 від 22.04.2011 р., 22-2/042011 від 22.04.2011 р., 26/042011 від 26.04.2011 р., 27/042011 від 27.04.2011 р., 27-1/042011 від 27.04.2011 р., 27-2/042011 від 27.04.2011 р., 28/042011 від 28.04.2011 р., 29/042011 від 29.04.2011 р., 30/042011 від 30.04.2011 р., відповідно до яких переведення відбувалось автомобілями: КАМАЗ НОМЕР_1, водій ОСОБА_3, КАМАЗ НОМЕР_2, водій ОСОБА_4.

Пунктом 3.2 Договору окреслено обов'язки перевізника, а саме: 3.2.1 надати автотранспортний засіб в строки, передбачені заявкою, 3.2.2 забезпечити автотранспортний засіб необхідними для перевезення документами та водійським складом, 3.2.3 забезпечити збереженість вантажу, 3.2.4 доставити вантаж до пункту призначення, обумовлений в заявці.

Проте, з наданих документів суд позбавлений можливості встановити адреси навантаження та розвантаження, відстані перевезення, дату відвантаження, місце навантаження, пункт призначення вантажу.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.3 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Під час розгляду справи позивачем не надано ані ГОСТів, ані сертифікатів до вантажу, який перевозився на виконання умов договору.

Щодо виконання умов договору суд також зазначає, що в ході розгляду справи не встановлено документально підтвердженого факту навантаження товару в момент його отримання від перевізника замовником, доказів використання ресурсів з боку позивача якими здійснювалось розвантаження, не надано доказів переміщення ресурсів з метою здійснення розвантаження, не надано доказів щодо переміщення вантажу на складські приміщення позивача.

В судовому засіданні представником позивача надана довідка № б/н, без дати згідно якої позивач повідомляє, що "копії первинної документації за угодою № 32 від 01.04.2011 року, укладеною з ПП "Геліос-Д" надані до суду у повному обсязі", зазначена довідка підписана директором та бухгалтером позивача.

Щодо договору № 36 від 31.05.2011 року, суд зазначає, що він був укладений між ТОВ "СЛК" (покупець) та ТОВ "Інтер-плюс" (постачальник), згідно з п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві запасні частини до автомобіля, катанку, а покупець прийняти та сплатити за нього.

Пунктом 1.2 зазначеного договору обумовлено, що найменування товару, його кількість, асортимент, види, марки, ціна за одиницю та за позиціями, загальна вартість, строки та умови постачання товару передбачаються у специфікаціях, що підписуються, які є невід'ємною частиною цього договору.

Щодо виконання договору суд зазначає, що в ході розгляду справи не встановлено документально підтвердженого факту навантаження товару в момент його отримання від постачальника, доказів використання ресурсів з боку позивача якими здійснювалось навантаження, не надано доказів переміщення ресурсів з метою здійснення навантаження, не надано доказів здіснення транспортування отриманого товару та ресурсів позивача якими здійснювалось транспортування, не надано доказів розвантаження товару після його транспортування, не надано доказів щодо переміщення товару на складські приміщення, не надано доказів щодо оприбуткування товару в бухгалтерському обліку, наявності відповідних складських приміщень, які можна з боку позивача використовувати для зберігання товару за договором № 36 від 31.05.2011 року, оскільки надані представником позивача договори суборенди території № 5 від 01.11.2010 року та № 10 від 01.12.2010 року позбавляють суд можливості дійти висновку, що орендована територія по вул. Потьомкіна, 28-а площею 100,00 кв. м (під стоянку автомашин) та 150 кв. м (для господарської діяльності), площею 250 кв. м (для господарської діяльності) не конкретизують зазначені території, як складські приміщення для зберігання товару за договором № № 36 від 31.05.2011 року, доказів відображення отриманого товару за зазначним договором в бухгалтерському обліку щодо оприбуткування, доказів передачі зі складу товару за вказаним договором з метою подальшого використання враховуючи можливість ідентифікації одиниць товару для з'ясування її ознак та встановлення ланцюга в податковому та бухгалтерському обліку зважаючи на показники амортизації та необхідність проведення ремонту.

В судовому засіданні представником позивача надана довідка № б/н, без дати згідно якої позивач повідомляє, що "копії первинної документації за угодою № 36 від 31.05.2011 року, укладеною з ТОВ "Інтер-плюс" надані до суду у повному обсязі", зазначена довідка підписана директором та бухгалтером позивача.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті перевірки, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного, об'єктивного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, при вирішенні спору належить застосовувати приписи ст. 138 "Склад витрат та порядок їх визнання" ПК України, які надають визначення валових витрат. Так, згідно п.п. 138.1.1. ст. 138 ПК України зазначено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до ст. 138.6. собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Однак, в порушення зазначеної норми, позивачем не доведено, а судом під час розгляду справи не встановлено належних та беззаперечних доказів на підтвердження правомірності укладених позивачем правочинів, які були предметом дослідження судом.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168\704) первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Окремо суд звертає увагу, що положеннями п. 44.1 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року, зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами наведеної норми процесуального закону та враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини спірних правовідносин, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних а беззаперечних доказів на підтвердження своєї позиції по позову.

Судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.

Окремо суд наголошує, що обсяг документів окреслених у довідці без номеру та без дати про надання первинної документації, та встановлені обставини у справі в розрізі податкового та бухгалтерського обліків не дає суду можливості прийти до висновку про реальність укладених угод між позивачем та його контрагентами за договорами № 32 від 01.04.2011 року та № 36 від 31.05.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що податковий орган, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак вони не підлягають скасуванню.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача не правомірними та такими, що не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, не належним чином обґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати суд розподіляє в порядку ст. 94 КАС України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанська лісопромислова компанія" до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківський області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24.01.2013 року.

Суддя Ю.О.Супрун