Рішення

від 29.01.2013 по справі 5015/5119/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.13 Справа№ 5015/5119/12

суддя Фартушок Т.Б.

при секретарі Колодка І.І.

розглянувши матеріали справи

позивача:ТзОВ „Хімконтинент", с.Щасливе,Бориспільський район, Київська обл.,

відповідач:Приватне підприємство „Стар",м.Червоноград,Львівська обл.,

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 37509,53грн.

за участю представників:

від позивача: Копилов В.В.- представник за довіреністю;

від відповідача: Ярмух А.Р.-директор

Суть спору: ТзОВ „Хімконтинент" (с.Щасливе,Бориспільський район, Київська обл.) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства „Стар" (м.Червоноград,Львівська обл.) про стягнення 64582,90грн., з яких: 60073,37 грн.- основний борг, 1547,18 грн. - 3% річних та 2962,35 грн.- пені.

Ухвалою господарського суду від 05.12.2012р. (суддя Гутьєва В.В.) прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 18.12.2012 р.

В результаті автоматичного перерозподілу справу передано для подальшого розгляду по суті судді Фартушку Т.Б.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач, отримавши від Позивача товарно-матеріальні цінності на підставі накладних, не сплатив їх вартості, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 60073,37 грн.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 18.12.2012р.

Згідно заяви про зменшення позовних вимог від 29.01.2013р., Позивач просить стягнути з Відповідача 37509,53грн. заборгованості, в тому числі 33000грн. основного боргу, 1547,18грн. - 3% річних та 2962,35 грн.- пені.

Представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скерована чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання 29.01.2013р. з'явився; подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якого зменшує позовні вимоги на суму здійсненої Відповідачем часткової сплати основного боргу - 27073,37 грн. та стягнути з Відповідача 37509,53грн. , з яких 33000,00 грн. основного боргу, 1547,18грн.-3% та 2962,35грн.-пені. Дана заява прийнята судом.

Протягом розгляду справи Позивачем надано суду наступні документи: довіреність на представлення інтересів; акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.06.12р.-28.01.13р.; повідомлення про відсутність обставин, передбачених п.2ч.1ст.62 ГПК України; клопотання про відкладення розгляду справи від 21.01.2013р.; заяву про уточнення позовних вимог від 21.01.2013р. з додатками згідно опису; заяву про уточнення позовних вимог від 29.01.2013р. з додатками згідно опису; розрахунок штрафних санкцій; рахунок-фактуру №СФ-0000100 від 21.02.2012р.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив повністю з причин та підстав, зазначених у відзиві.

Протягом розгляду справи Відповідачем надано суду наступні документи: відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не порушив умов договору, оскільки в договорі строки остаточної оплати не визначено, та те, що письмової вимоги про виконання негайно умов договору Відповідач не отримував; клопотання про відкладення розгляду справи від 18.12.2012р.; копію наказу №4 від 30.05.2003р.; пояснення від 21.01.2013р.; довіреність на право здійснення представництва.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів,долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 33000,00грн. основного боргу.

08 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімконтинент» (Постачальник) та Приватним підприємством «Стар» (Покупець) укладено договір №08/02/12 поставки (надалі -Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, за цим Договором Постачальник (Позивач) зобов'язується передати (поставити) Покупцеві (Відповідачу) продукцію виробнично-технічного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі відповідно до вимог міжнародних Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати - «Інкотермс-2000».

Згідно п.5.1 Договору, Сторони домовилися, що Постачальник поставляє товар після перерахунку коштів Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника, відповідно до виставленого Постачальником рахунку-фактури; датою поставки товару є дата його фактичної передачі (відвантаження) Постачальником Покупцю, що підтверджується накладною на партію товару.

Відповідно до п.10.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2012р.; якщо жодна із Сторін не пізніше як за 30 календарних днів днів до дати завершення дії даного Договору не виявить бажання розірвати його, то Договір вважається автоматично пролонгований на такий же строк і на таких умовах. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази виявлення однією із Сторін Договору (чи обидвома) волевиявлення щодо розірвання Договору (чи припинення його дії) як за 30 днів до закінчення строку його дії, так і станом на час розгляду спору, що підтвердили представники Сторін.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідач отримав від Позивача товар на загальну суму 90073,37грн. згідно видаткової накладної №РН-0000090 від 21.02.2012р. Вищезазначені товарно-матеріальні цінності одержані Відповідачем через директора Ярмух А.Р. на підставі довіреності №03 від 20.02.2012р.

Крім того, у видатковій накладній №РН-0000090 від 21.02.2012р. наявне посилання на рахунок-фактуру №СФ-0000100 від 21.02.2012р., отримання якого з накладною підтвердив Ярмух А.Р., особа, що прийняла товар, директор підприємства Відповідача, представник в засіданні).

Проте, як зазначив Позивач, Відповідач свої зобов'язання по оплаті за поставлений товар виконав частково, оплативши Позивачу наступні суми: 17.05.12р.-12000,00грн.; 08.06.12р.-7000,00грн.; 05.07.12р.-4500,00грн.; 24.07.12р.-2000,00грн.; 13.09.12р.-4500,00грн., всього - на суму 30000грн.

З врахуванням вищенаведеного, борг Відповідача перед Позивачем становив 60073,37грн.

Позивачем з позовною заявою скеровано Відповідачу претензію про оплату заборгованості та акт звірки взаємних розрахунків; проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання відповіді Відповідачем на претензію чи підписання акту звірки Відповідачем з зауваженнями або без таких.

Згідно доводів Сторін, заяви про зменшення позовних вимог, в тому числі представлених Позивачем виписок з картки рахунку, та наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень з відмітками банку про сплату, після 13.09.2012р. по час розгляду справи Відповідачем здійснено також оплату поставленого товару на загальну суму 27073,37грн.

Відтак, станом на час розгляду спору борг Відповідача перед Позивачем за Договором становить 33000грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №08/02/12 від 08.02.2012 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі положення п.5.1 Договору (щодо здійснення передоплати за отриманий товар), суд зазначає, що обов'язок (строк настання такого) у Відповідача здійснити оплату за отриманий згідно Договору на підставі видаткової накладної №РН-0000090 від 21.02.2012р. товар виник не пізніше дня отримання товару.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 33000грн., здійснення повної або часткової оплати такого, та те, що судом встановлено, що обов'язок (строк настання) щодо здійснення оплати за отриманий товар у Відповідача виник (настав), суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 33000,00грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 2962,35грн. штрафних санкцій.

У позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 2962,35грн. штрафних санкцій. Дана вимога, в тому числі і її розмір, залишаються незмінними і у заявах про зменшення розміру позовних вимог.

Штрафні санкції Позивач розраховує (в додатку до позовної заяви) за період з 22.02.2012р. по 19.08.2012р., виходячи з сум боргу, які існували протягом цього часу (з врахування здійснених часткових оплат) та застосовуючи розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період .

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Враховуючи те, що до стягнення Позивач наводить неустойку, яку обчислює в подвійної облікової ставки НБУ за час прострочення, суд приходить до висновку, що заявлена Позивачем до стягнення неустойка за своєю правовою природою є пенею.

Як на підставу до стягнення штрафних санкції Позивач посилається на п.7.1 Договору. Суд зазначає, що п.7.1 Договору передбачений обов'язок Сторони, яка порушила зобов'язання за Договором або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, на відшкодування збитків. Крім того, Договором не передбачено сплати штрафних санкцій Покупцем за порушення обов'язку щодо здійснення оплати отриманого товару, в тому числі і за порушення строків розрахунку.

Те, що укладеним між Сторонами Договором не передбачено стягнення пені за порушення відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати отриманого товару, підтверджує і сам Позивач у розрахунку штрафних санкцій від 14.01.2012р. (а.с.43).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, сплата неустойки повинна бути передбачена договором або законом. Крім того, як зазначено у ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Проте, законом не передбачено сплата неустойки (пені) для даного виду зобов'язань з врахуванням сторін (жодна із сторін не належить до державного сектора економіки), та укладеним між Сторонами Договором сплата неустойки за порушення строків розрахунку також не передбачена.

Крім того, згідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що законом в даному випадку не передбачена сплата пені за порушення розрахунку, враховуючи також те, що жодна із сторін не належить до державного сектора економіки, беручи до уваги також те, що укладеним між Сторонами Договором не передбачено сплати пені за порушення розрахунку за поставлений товар та не визначено її розмір , суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині сплати пені.

Щодо стягнення 1547,18грн. 3% річних.

У позовній заяві Позивач зазначає про необхідність стягнення з Відповідача 1547,18грн. 3% річних; вимога в цій частині залишається незмінною і в заявах про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку 3% річних (а.с.19), їх розмір Позивачем розраховує за період з 22.02.2012р. до 31.10.2012р., враховуючи здійснені Відповідачем часткові оплати.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних суд приходить до висновку, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки невірно вказано періоди заборгованості. Так, розраховуючи 3% річних з суми боргу 90073,37грн. за період з 22.02.2012р. по 17.05.2012р. Позивачем зазначено 86 днів прострочення, проте, як встановлено судом та згідно доводів самого Позивача, 17.05.2012р. Відповідачем здійснено часткову оплату; відтак, 3% річних з суми боргу 90073,37грн. слід розраховувати за 85 днів. У всіх інших випадках при розрахунку 3% річних Позивачем враховані чати здійснених відповідачем часткових оплат. Крім того суд зазначає, що кількість календарних днів у 2012р. становила 366 днів, а розрахунок 3% річних здійснюється Позивачем виключно в межах 2012року.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі вищенаведені доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 1535,61грн., в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

29.01.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 01.02.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Стар" (81100, Львівська область, м. Червоноград, вул.Корольова, 1/31, ідентифікаційний код 30714942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімконтинент" (08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Леніна, будинок 31 Б, ідентифікаційний код 34812584) 33000,00грн. основного боргу, 1535,61грн. 3% річних, 1480,74грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.