Рішення

від 03.02.2009 по справі 13/11-пн-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/11-ПН-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

03.02.2009                                                                Справа №  13/11-ПН-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу              

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю фірми "Нафта-Імпекс, ЛТД"

до Закритого акціонерного товариства багатогалузевого концерну "Содружество"  

про визнання права власності на комплекс автогосподарства, розташований по вулиці Нафтовиків, 131-а у м. Херсоні,

за участі представників сторін:

позивача –Бутенко Д.В. (представника за дорученням),

відповідача –Канарьової О.В. (представника за дорученням),

                                                в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Нафта-Імпекс, ЛТД” звернулося до суду з вимогами про визнання за ним права власності на вказане майно, мотивуючи ці вимоги положеннями статті 392 Цивільного кодексу України та невизнанням відповідачем цього права через висловлені сумніви у віднесенні реєстраційного посвідчення до право встановлювальних документів.

Відповідач у наданому до суду відзиві погодився із заявленими вимогами, поклавшись у вирішенні даного спору на розсуд суду.

За результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частину даного рішення.

Крім викладеного судом встановлено, що згідно до акту приймання-передачі від 2 липня 1996 року позивач отримав від акціонерного товариства „Сігма” комплекс автогосподарства, розташований по вулиці Нафтовиків, 131-а у м. Херсоні на виконання умов угоди про забезпечення виконання договору поруки від 11 травня 1996 року.

Зокрема, з тексту цієї угоди слідує, що вона укладена між позивачем та АТ „Сігма”, та за нею позивач виступає в якості поручителя за кредитним договором № 24 від 11 травня 1995 року, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль” та АТ „Сігма”, на загальну суму 10000000000 карбованців. В якості забезпечення виконання зобов'язань позивач отримав комплекс автогосподарства, та, в свою чергу, зобов'язався перед банком в строк до 1 липня 1996 року погасити вказану суму.

Таким чином, до позивача перейшло вказане майно та він набув на нього право власності, виходячи з положень статті 128 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла станом на час існування цих правовідносин, згідно з якою право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Перехід до позивача права власності на майно був засвідчений Херсонським державним бюро технічної інвентаризації, яким 3 липня 1996 року видано відповідне реєстраційне посвідчення. За змістом посвідчення позивачу належить комплекс автогосподарства, розташований по вулиці Нафтовиків, 131-а у м. Херсоні.

Отримання позивачем реєстраційного посвідчення узгоджується з положеннями законодавства, діючого на той час. Так, державна система реєстрації, обліку та оцінки вартості нерухомого майна, а також система нагляду і контролю за його використанням та утриманням, порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб встановлювались положеннями Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 56.

Відповідно до пункту 2.1. названих Правил реєстрація поділялася на первинну та поточну. Первинна реєстрація, це така, коли об'єкту, що реєструється, надається порядковий реєстровий номер вперше. При поточній реєстрації окремий реєстровий номер не надається, а використовується реєстровий номер, встановлений при первинній реєстрації. Згідно до пункту 2.2. Правил реєстрація проводиться в такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал (додаток N 2); г) прізвище, ім'я та по батькові власників об'єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку (додатки N 3, 4); д) при реєстрації об'єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток N 7); е) на оригіналі правовстановлюючого документа робиться реєстраційний напис (додаток N 5).  Якщо на правовстановлюючому документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа (додаток N 6); ж) на копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; з) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об'єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Тобто, видача реєстраційного посвідчення підтверджувала факт державної реєстрації об'єктів нерухомого майна станом на час дії вказаних положень.

З метою продажу спірного майна позивач уклав з відповідачем 27 листопада 2008 року договір купівлі-продажу та склав акт приймання-передачі, визначивши його вартість в розмірі 100000 грн. Проте, відповідач відмовився від оплати вартості майна, пославшись у листі без номеру і дати, про відсутність у позивача права власності на реалізоване майно, оскільки реєстраційне посвідчення не є правовстановлювальним документом.

У відповідності до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За таких обставин, зважаючи, що позивач є власником спірного майна, але його право власності не визнається відповідачем, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням викладеного сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, а крім того з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума державного мита не оплачена позивачем при подачі позову, а саме 915 грн, яка обраховується виходячи з розміру державного мита, яке повинно бути сплачене на користь бюджету з позовної заяви, що має майновий характер, тобто 1% від ціни позову. В даному випадку такою ціною є вартість спірного майна, котра складає 100000 грн.

На підставі  зазначених правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

                                                                  в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги  задовольнити.

2.Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю фірмою „Нафта-Імпекс, ЛТД” право власності на комплекс автогосподарства, розташований по вулиці Нафтовиків, 131-а у м. Херсоні.

3.Стягнути із закритого акціонерного товариства багатогалузевого концерну „Содружество” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Петренка, 18; код 14121018, розрахунковий рахунок 26003052302024 в Херсонській філії „Приватбанку”, МФО 352479) на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Нафта-Імпекс, ЛТД”  (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Нафтовиків, 131-а; код 22757927, розрахунковий рахунок 26009301750298 в ХФ „Промінвестбанку”, МФО 352286) –85 грн компенсації по сплаті державного мита та 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

4.Стягнути із закритого акціонерного товариства багатогалузевого концерну „Содружество” (розташованого за адресою: м. Херсон, вул. Петренка, 18; код 14121018, розрахунковий рахунок 26003052302024 в Херсонській філії „Приватбанку”, МФО 352479) на користь державного бюджету 915 грн державного мита. Видати наказ.

                                                 Дата підпису  рішення –3 лютого 2009 року

                            Суддя                                                                   М.К. Закурін