Постанова

від 21.11.2006 по справі 4/528ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/528ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21.11.06                                                                                 Справа № 4/528ад.

Суддя  Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши  матеріали справи  за позовом

Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Лисичанського комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Акцент», м.Лисичанськ  Луганської області

про стягнення 11428 грн. 57 коп.

за участю представників сторін:

від позивача  –Щербакова Ю.В., дов.№03-01/4436 від 19.09.06;

від відповідача –Мельникова А.Ф., дов.№ 97 від 13.09.06;

від заявника –прокурор відділу прокуратури Луганської області Гришина Т.А., посвідчення № 912 від 29.03.06

                                                         встановив:   

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачені адміністративно- господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році  в розмірі  11428 грн. 57 коп.

У судовому засіданні  від 10.11.06 по справі була оголошена перерва до 21.11.06.

Постанова господарського суду Луганської області виноситься  21.11.06.

Запереченням на позовну заяву, зданих до суду 20.10.06, додатковим поясненням, зданих до суду 21.11.06,  відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне:

- відповідач інформував Лисичанський центр зайнятості про вакантне робоче місце для інваліда;

- на підприємстві відповідача проводилась атестація робочого місця;

- заявлена у позові штрафна санкція є адміністративно-господарською санкцією і її застосування обмежується строками, встановленими ст.250 ГК України; позивач пропустив строки звернення з позовом до суду;

- згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування»звільнення платників єдиного податку від уплати внесків (відрахувань) в Фонд соціальної захищеності інвалідів  нормами Указу Президента України є підставою від звільнення їх від уплати штрафних санкцій, які передбачені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 № 875-Х11( далі –Закон № 875-Х11).

Позивачем надано до суду заперечення на відзив відповідача від 10.11.06 № 03-01/5932, яким повідомив, що підприємства, що обрали спрощену систему оподаткування ( платники єдиного податку), зобов»язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, які встановлені  Законом № 875-Х11, а в разі його невиконання - сплачувати штрафні санкції до обласних відділень Фонду соціального захисту інвалідів у

порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767;   для врегулювання правових відносин, щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не може бути застосовано норми Господарського кодексу України, та з інших підстав, викладених у запереченні.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 01.09.05, до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

          Сторони не досягли примирення.

 Дослідивши матеріали справи,  вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і

організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2005 рік (а.с. 12)  вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –21 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –240,0 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача  не працевлаштовано у 2005 році жодного інваліда. За розрахунком позивача (а.с.13-14) відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році  1 інваліда та підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі  11428 грн. 57 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об'єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно- господарських санкцій  за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2005 році у розмірі 11428 грн. 57  коп.

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, вказаних у відзиві.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що  підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність робочих  місць для інвалідів.  Згідно листа  Лисичанського міського центру зайнятості від 18.04.06 № 8/07-1366 підприємство відповідача  надавало інформації про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках за формою № 3-ПН вакансій для інвалідів. на протязі січня, лютого, квітня 2005р.(а.с.8) Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 01.11.06 № 4991  та від 17.10.06 № 4712-1 вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача не надавало інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно листа  Лисичанського міського центру зайнятості від 19.10.06 № 8/08-3075 та від27.10.06 № 8/07-3146 підприємство відповідача  надавало інформації про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках за формою № 3-ПН вакансій для інвалідів.

Згідно довідки Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(далі- Фонд) від 28.09.06 № 03-01/4623 вбачається, що у 2005 році підприємство не інформувало фонд  про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та згідно довідки Фонду від 28.09.06 № 03-01/4622 відповідач на  підприємстві атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю  працівників МСЕК відповідно до Постанови КМУ № 314 від 03.05.1995 не проводились (а.с.6,7).

Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 01.11.06 № 4991 та наданого реєстру повідомної реєстрації  колективних договорів вбачається, що у колективному договорі відповідача на 2003-2005 роки ( дата реєстрації 21.04.03 № 34 ) заходи щодо працевлаштування інвалідів  не передбачено.

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної

відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідач надав пояснення, зданих до суду 10.11.06, яким повідомив, що згідно наказу по підприємству № 93 від 31.12.04 «Про проведення атестації звичайного робочого місця для працевлаштування інваліда» була призначена атестація звичайного робочого місця для працевлаштування інваліда, у складі комісії приймали участь тільки три працівника підприємства відповідача , та складений протокол, який затверджений 24.01.05.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав вимоги пункту 3 «Положення про робоче місце  інваліда і порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995  № 314,  на підприємстві відповідача атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК  не проводилась, що підтверджено листом Обласного центру медико - соціальної експертизи № 206 від 15.06.06(а.с.6).

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2005 році підприємством розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів; підприємство не інформувало місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивачем  доведено суду виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові  адміністративно - господарські санкції у сумі  11428 грн. 57 коп.

Відповідач запереченням  на позовну заяву та у поясненні  розмір позовних вимог не визнає ,з підстав, викладених вище.

З огляду на викладене позовні вимоги слід визнати обґрунтованими повністю, та такими, що підтверджені матеріалами справи,   відповідачем не оспорені.

Відповідно до ст.ст. 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем не доведено суду здійснення названих заходів щодо  забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів  у 2005 році у необхідній чисельності.

Відповідачем не доведено суду здійснення названих заходів щодо  забезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів  у 2005 році у необхідній чисельності.

Із матеріалів справи вбачається, що на протязі 2005 року підприємством не приймалися ніякі заходи щодо створення робочих місць, відсутні документи, щодо проведення атестації робочих місць, відповідно до Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці,  які затверджені Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41.

Тому матеріалами справи підтверджено, що відповідач у порушення статті 19 Закону  не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році не створив робочі місця для  інвалідів та не вжив заходів щодо створення цих місць, у зв”язку з чим та відповідно до статті 20 Закону він зобов”язаний сплатити штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, не зайняте  у 2005р- 1 інваліда.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано  до суду належних доказів, які містять інформацію щодо предмету доказування, відповідно до вимог ст.  70 КАС України.

Таким чином, суддя дійшов висновку, що відповідач у порушення статті 19 Закону  не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліда у 2005 році, не створив робоче місце інваліда та не вжив заходів щодо створення цього робочого місця, у зв'язку з чим та відповідно до статті 20 Закону він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, не зайняте інвалідом.

Ствердження відповідача  щодо несплати штрафних санкцій та не  виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, які встановлені  Законом № 875-Х11 у зв'язку з тим, що підприємство відповідача обрало спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку), судом не приймається до уваги, оскільки:  дія  ст.6 Указу Президента України від 28.06.1999 № 746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»( далі Указ № 727) не розповсюджується на відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів, куди сплачуються кошти в формі штрафних санкцій.

Статтею 19 Закону N 875-Х11 встановлено обов'язковий для виконання всіма підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями норматив робочих місць для інвалідів, що необхідно створити (при кількості працюючих від 8 до 25 чоловік - 1 робоче місце для інвалідів, при кількості працюючих від 25 чоловік - 4 % робочих місць для інвалідів від загальної кількості працюючих).

У разі невиконання цього нормативу підприємства (об'єднання), установи та організації згідно з ч.1 ст. 20 Закону № 875-Х11 зобов'язані сплачувати відповідним територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі та організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

              Отже, наведені вище норми Закону  N  875 дають підстави говорити про такі обов'язки підприємств: обов'язок дотримання ними нормативів щодо створення визначеної цим законом кількості робочих місць для інвалідів; обов'язок сплати ними штрафних санкцій у разі недотримання зазначених нормативів.

  Своєю чергою, Указ N 727 надає право підприємствам обирати спрощену систему оподаткування, що полягає в можливості заміни сплати низки податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, сплатою єдиного податку.

   Проте Указ N 727 не містить норм щодо звільнення підприємств від обов'язку виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, установленого Законом N 875-Х11,  а внески до Фонду соціального захисту інвалідів (про які йдеться  у пункті 6 Указу N 727) не є штрафними санкціями (про які йдеться у частині 1 статті 20 Закону N 875-Х11).

   Статтею 92  Конституції України  зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Частиною 6 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991   N  1251-XII (далі - Закон N  1251)  встановлено,  що  "податки  і  збори  (обов'язкові платежі),   справляння  яких  не  передбачено  цим  Законом,  крім визначених Законом України "Про  джерела  фінансування  дорожнього господарства України",  сплаті  не  підлягають". У частині 1 статті 2 Закону N 1251 зазначено,  що  "під  податком  і збором   (обов'язковим  платежем)  до  бюджетів  та  до  державних цільових фондів  слід  розуміти  обов'язковий  внесок  до  бюджету відповідного  рівня  або державного цільового фонду,  здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування".

Однак, статті 14 та 15 Закону N 1251 не  містять такого  податку  чи  збору  (обов'язкового платежу),  як внесок до Фонду соціального захисту  інвалідів,  а  Закон  N  875-Х11 не є законом України про оподаткування.

Така позиція співпадає з позицією Верховного суду України, наведеною зокрема у постанові від 15.01.03  № 2-6/3401-2001 .

 Зазначені   в вищезазначеної постанові висновки   Верховного   Суду  України  дають підстави говорити про те,  що Указ N 727 та Закон N 875-Х11 мають різні сфери застосування,  а відповідно до  цього зазначені   акти   законодавства   регулюють  властиві  тільки  їм правовідносини і застосування  норм  одного  акта  не  впливає  на застосування норм іншого.

              З урахуванням   викладеного   вище  підприємства,  що  обрали спрощену  систему  оподаткування   (платники   єдиного   податку), зобов'язані  виконувати  норматив  робочих місць,  призначених для працевлаштування інвалідів, установлений Законом N 875-Х11, а в разі його невиконання - сплачувати штрафні санкції до обласних відділень  Фонду  соціального   захисту   інвалідів   у   порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 N 1767 затвердження  Порядку сплати  підприємствами (об'єднаннями),  установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

          Посилання відповідача щодо застосування підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відділення Фонду відносно до  ст.250 ГК України,  не приймається судом до уваги, оскільки для врегулювання правових відносин щодо сплати штрафних санкцій за невиконання 4% нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не може бути застосовано норми Господарського кодексу України.

          З 1 січня 2006 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів»від 06.10.05 №2960, яким внесені зміни до ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 №875-ХІІ.

          Внесені зміни, тобто штрафні санкції хоча і офіційно на законодавчому рівні і визначені як адміністративно-господарські санкції, але строки, які визначені в Господарському кодексі України, для них не застосовуються.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку, віднесення судових витрат на відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, не врегульовано чинним законодавством, у тому числі ст. 94 КАС України.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представника позивача про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 51, 87, 94, 98, 150,158 –163, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

постановив:

1.Позов задовольнити  повністю.

2.Стягнути з Лисичанського комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Акцент», м.Лисичанськ  Луганської області , пр. Леніна,157, р/р 26003100507401 відділення № 1 філії ЗАТ КБ «Надра», МФО 304397, код ЄДРПОУ  23486784:

- на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,91055, м. Луганськ, вул. Володарського, 59, Державний бюджет України, р/р 31212230600051 в ВДК м.Лисичанськ у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 24180679,  код бюджетної класифікації 50070000, код платежу 550070000,  адміністративно- господарські санкції у сумі  11428 грн. 57 коп.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано  27.11.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                             Г.М.Батюк