Постанова

від 05.02.2013 по справі 5011-42/2296-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2013 р. Справа № 5011-42/2296-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Плюшка І.А., суддівКочерової Н.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.11.2012р. у справі№ 5011-42/2296-2012 господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" простягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання грошового зобов'язання за участю представників сторін:

від позивача: Пасічник К.М. дов. від 01.12.2012

від відповідача: Демченко Є.В. дов. від 28.01.2013

Під час слухання справи 29.01.2013р. було оголошено перерву до 05.02.2013р.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" про стягнення грошових коштів у сумі 279 027, 03 грн., з яких: 213 910, 05 грн. - сума основного боргу, 27 594, 40 грн. - сума пені, 34 185, 00 грн. - сума штрафу, 1 069, 55 - сума інфляційних втрат, 2 268, 03 грн. - сума трьох відсотків річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу нафтопродуктів № БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. не повністю розрахувався з ним за переданий відповідно до видаткових накладних від 13.07.2011р., 20.07.2011р. та 05.08.2011р. товар, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворився борг у сумі 213910,05 грн. Крім того, оскільки відповідач прострочив виконання свого договірного зобов'язання щодо вчасної оплати отриманого товару, то відповідно до ст. ст. 610, 611, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України та умов договору він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три відсотки річних від простроченої суми, а також пеню та штраф в розмірах, передбачених договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2012р. (колегія суддів у складі: Паламар П.І. - головуючий, Головіна К.І., Ковтун С.А.) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" 213 910, 05 грн. боргу, 2268, 03 грн. три відсотки річних з простроченої суми, 27594, 40 грн. пені, 34 185, 00 грн. штрафу та 5580, 54 грн. витрат по оплаті судового збору

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки факт передачі позивачем відповідачу товару за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. є доведеним наявними в матеріалах справи доказами, а доказів оплати відповідачем отриманого товару не надано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012р. (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючий, Скрипка І.М., Остапенко О.М.) рішення місцевого господарського суду змінено. Викладено його резолютивну частину в іншій редакції. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" 213 910, 05 грн. боргу, 2268,03 грн. три проценти річних з простроченої суми, 1069, 55 грн. інфляційних втрат, 27 594,40 грн. пені, 34 185,00 грн. штрафу, 5580,54 грн. витрат по оплаті судового збору.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог та необхідності їх задоволення в повному обсязі, однак змінив резолютивну частину рішення, доповнивши її сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки суд першої інстанції помилково не зазначив в резолютивній частині рішення вказану суму.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 31.03.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним транспортом або самовивозу № БНД-ДТ/14, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити вартість нафтопродуктів та поставки, в порядку і на умовах, передбачених цим договором і додатками до нього.

Відповідно до умов п. 9.6 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2008р., але у будь-якому випадку з повним виконанням сторонами своїх обов'язків за даним договором.

Згідно п. 4.6. договору, покупець проводить оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або по інших вказаних ним реквізитах. Датою виконання зобов'язання по оплаті продукції покупцем вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у повному обсязі.

На виконання умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів № БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. позивач поставив, а відповідач отримав товар (нафтопродукти) на загальну суму 3 734 851, 15 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи оборотно-сальдовою відомістю, банківськими виписками, та відповідними товарно-транспортними та видатковими накладними.

Однак, отриманий товар відповідач оплатив лише частково. Так, судами на підставі наявних в матеріалах справи банківських виписок № 04-05/2283, № 04-05/2283 від 25.10.2011р. встановлено, що відповідач перерахував на рахунок позивача в якості оплати за поставлений товар грошові кошти в сумі 4 470 545, 58 грн., при цьому товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрнафтотрейд" повернуло на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" грошові кошти у сумі 949 604, 48грн. Таким чином, заборгованість ТОВ "Укрнафтоцентр" перед ТОВ "Торговий дім "Укрнафтотрейд" склала 213910,05грн.

21.09.2011р. та 18.10.2011р. позивач звертався до відповідача з вимогами про погашення суми заборгованості у розмірі 213 910, 05 грн. Проте, відповідач на вимоги не відреагував, заборгованість за отриманий товар не погасив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки № БНД-ДТ/14 є договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення містить і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо договором не передбачено розстрочення платежу.

Пунктом 4.6. договору сторони погодили, що покупець проводить оплату продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або по інших вказаних ним реквізитах. Датою виконання зобов'язання по оплаті продукції покупцем вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, строк оплати за договором №БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. сторонами встановлений не був.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що 21.09.2011р. та 18.10.2011р. позивач звертався до відповідача з вимогою про оплату поставленої продукції, однак відповідач вищевказані вимоги позивача про оплату поставленої продукції у семиденний строк з моменту їх отримання не виконав. Відтак, встановивши зазначені обставини, суди дійшли обґрунтованих висновків, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару.

Таким чином, враховуючи зазначені норми закону та встановлені господарськими судами обставини справи, зокрема факт невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати придбаного товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанцій, правильно стягнув з відповідача 213 910, 05 грн. боргу, розмір якого підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не бере до уваги твердження відповідача на відсутність у нього заборгованості перед позивачем за договором № БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р., з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір №БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. не є договором одноразової поставки, тобто на підставі цього договору відбувались неодноразові поставки різних партій продукції, які в подальшому оплачувались відповідачем.

Крім того, пунктом 4.10. договору сторони погодили між собою, що за наявності у покупця дебіторської заборгованості грошові кошти, що надходять від нього, зараховуються в першу чергу в рахунок погашення наявного боргу по термінах його виникнення. При цьому призначення платежу, вказане в платіжному дорученні, до уваги не приймається.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилається на те, що заборгованість відповідача виникла внаслідок несплати ним грошових коштів за товар отриманий за видатковими накладними № РН-0000206 від 13.07.2011р., № РН-0000215 від 20.07.2011р., № РН-0000249 від 05.08.2011р. Однак, належних доказів, які б підтверджували факт оплати відповідачем продукції саме за товарно-транспортними та видатковими накладними, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, матеріали справи не містять, а довідка Печерського відділення АТ "Сведбанк" (публічне) №04-05/2282 від 25.10.2011р., на яку посилається відповідач, також не є таким доказом, оскільки не свідчить про оплату відповідачем поставленої позивачем продукції саме за товарно-транспортними та видатковими накладними, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний господарський суд також обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про існування заборгованості у позивача перед відповідачем, яка виникла у зв'язку із шахрайськими діями керівника позивача, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів притягнення останнього до відповідальності за вчинення дій, які містять в собі ознаки злочину шахрайство.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, в пункті 5.2. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, передбачених відповідним додатком до даного договору, постачальник має право зажадати від покупця сплати пені у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Разом з цим відповідно до п. 5.5 договору, у разі порушення покупцем термінів оплати поставленої продукції і транспортних витрат, передбачених відповідним додатком до даного договору, постачальник має право зажадати від покупця сплати штрафу у розмірі 10,00 грн. з кожної неоплаченої тонни за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.6 договору визначено, що у разі неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором, яким є несвоєчасне виконання, виконання не у повному обсязі, невиконання, покупець окрім інших санкції, що застосовуються до нього за цим договором, на вимогу постачальника повинен сплатити йому суму боргу за весь час прострочення, а також суму інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки відповідач порушив строк оплати отриманого товару, (мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання), то суди попередніх інстанцій правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних в розрахунку сум, проведеному позивачем, визнавши їх обґрунтованими та такими, що відповідають наведеним вимогам закону та погодженим сторонами умовам договору. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, період нарахування таких сум з 02.10.2011р. по 08.02.2012р. був визначений позивачем правильно з урахуванням вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки строк оплати поставленого товару сторонами в договорі № БНД-ДТ/14 від 31.03.2011р. встановлено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову було змінено шляхом доповнення його резолютивної частини сумою інфляційних втрат у розмірі 1069,55 грн., що підлягає стягненню з відповідача, відповідає вимогам закону, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятої апеляційним господарським судом постанови не вбачається.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтоцентр" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2012р. у справі № 5011-42/2296-2012 без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко