Ухвала

від 22.01.2013 по справі 2а-9888/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 р.Справа № 2а-9888/12/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Даниленко І.В.,

відповідача - Буряківський О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-9888/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Світло Шахтаря"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Світло Шахтаря», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, від 20.06.2012 р. №0000662212 та №0000652212.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. адміністративний позов ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» до Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про скасування рішень було задоволено. Скасовано у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби від 20.06.2012 р. №0000652212 та №0000662212.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 р. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «НВО «Світло Шахтаря», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 33206228, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Західній МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС.

З 22.05.2012 р. по 28.06.2012 р. Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» (ідентифікаційний код - 33206228) з питання підтвердження взаємовідносин з ТОВ «ВЛ-ТЕО» (ідентифікаційний код - 24790403, м. Миколаїв) за жовтень 2011 р., їх реальності та повноти відображення в обліку.

В ході перевірки були виявлені порушення ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» п. 138.1, 138.2, 138.4, п.п. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.17, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток показників господарських операцій з ТОВ «ВЛ-ТЕО», котрі реально не відбулись.

Результатами перевірки оформлені актом від 05.06.2012 року № 801/221/33206228.

20.06.2012 року з посиланням на даний акт Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС було винесене податкове повідомлення-рішення №0000652212 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 80.388,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000662212 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 154.491,00грн. (основний платіж - 123.593,00 грн., штраф - 30.898,00 грн.).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та витрат за цими операціями до складу валових витрат.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 05.06.2012 року № 801/221/33206228, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували виключно висновки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ВЛ-ТЕО» (ідентифікаційний код - 24790403) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «Компанія «Бітіком» та контрагентами-покупцями за жовтень 2011 року від 29.02.2012 р. № 325/23-325/24790403, яким встановлено, що у ТОВ «ВЛ-ТЕО» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, а також наявність розбіжностей між розміром податкових зобов'язань з ПДВ позивача та його контрагента у спірних правовідносинах.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 06.10.2011 р. між позивачем, ТОВ «НВО «Світло Шахтаря»(в якості покупця), та ТОВ «ВЛ-ТЕО»(в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №41, предметом якого є купівля-продаж товарів згідно специфікацій, а саме: зарядних пристроїв, плат, гвинтів, ключів, шпильок, гвинтів, корпусів до світильників, кришок до світильників.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані виписані ТОВ «ВЛ-ТЕО» податкові накладні №17 від 06.10.2011 р. на загальну суму 461.322,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 76.887,00 грн.) та №18 від 07.10.2011 р. на загальну суму 280.235,40 грн. (у т.ч. ПДВ - 46.705,90 грн.).

Оборотна відомість по рахунку, відкритому ТОВ «НВО «Світло Шахтаря» в ПАТ «АКБ «Базис», засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти.

Факт перевезення товару підтверджується приєднаною до матеріалів справи товарно-транспортною накладною від 07.11.2011 р. 07ААТ №071112.

Матеріалами справи підтверджено, що у подальшому придбаний товар позивачем були використано у власній господарській діяльності.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 138.1, 138.2, 138.4, п.п. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.17, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Фахівець податкового органу в акті підтверджує надання первинних документів, але стверджує, що не встановлено підтвердження факту реальності здійснення господарської операції за жовтень 2011 року.

Щодо посилання відповідача на те що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що товарно-транспортна накладна, яку було надано до перевірки не має обов'язкових реквізитів, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва у контрагента позивача - ТОВ «ВЛ-ТЕО» , не є доказом факту нереальності постачання товару ТОВ «НВО «Світло Шахтаря».

Підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012р. по справі № 2а-9888/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 28.01.2013 р.