Постанова

від 24.09.2008 по справі 2-а-8292/08

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а- 8292 /08

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        24 вересня  2008 року                                                                      

м. Полтава

Полтавський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді- - Огурцова О.П.

При секретарі - 

Свистун Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві

в приміщенні суду адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1до Головного управління Пенсійного

фонду України в Полтавській області, Управління Пенсійного фонду України   Київського району м. Полтави про нарахування

недоплаченої допомоги дитини війни, -

В С Т А Н О В И В:

            В серпні

2008 року  ОСОБА_1звернулася до

Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, управління

Пенсійного фонду України Київського району м. Полтави  про нарахування недоплаченої допомоги дитині

війни, посилаючись на те, що вона належить до соціальної категорії «Дитина

війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни»  з 01.01.2006 року по 31.12.2007

року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального

розміру пенсії за віком.

            Свої позовні вимоги ОСОБА_1

обґрунтовує тим, що Рішенням Конституційного Суду України  № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були

визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними

окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»,

якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей

війни», на підставі яких їй повинна була бути нарахована соціальна допомога.

Разом з тим, відповідач в порушення вимог ст. 124 Конституції України, не

здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до

пенсії. Просила зобов'язати

відповідача нарахувати та виплатити їй 

несплачену щомісячну державну соціальну допомогу в сумі 2733 грн. 30

коп. за 2006-2007 роки.

            Ухвалою

Полтавського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року до участі

в справі було залучено в якості  другого

відповідача управління Пенсійного фонду України Київського району м. Полтави.

            Позивач  ОСОБА_1. в судове засідання не з»явилася

надавши клопотання про можливість слухання справи за її відсутності, просила

задовольнити позов в повному об»ємі, 

посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача  управління Пенсійного фонду України  Київського району м. Полтави в судове

засідання не з»явився, хоча  був належним

чином повідомлений  про час та місце

розгляду даної справи, про що  в

справі  маються наявні докази. До

судового засідання представником відповідача було надано заперечення в  якому просив відмовити у задоволенні позовних

вимог ОСОБА_1., посилаючись на обставини викладенні в запереченні.

            Представник

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області  не з'явився в судове засідання, хоча в справі

наявні докази, що він належним чином повідомлений про час та місце розгляду

даної справи. До судового засідання представником

відповідача було надано заперечення в 

якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.,

посилаючись на обставини викладенні в запереченні. Згідно ч. 4 ст. 128

КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень,

належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без

поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи

не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд,  вивчивши та дослідивши

матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються

позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов

підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

            Судом

встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни».

            Відповідно

до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач ОСОБА_1.

має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до

пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від  18.11.2004 р. № 2195-ІV,

набрав чинності 01.01.2006 р.).

            Пунктом

12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році

було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

            Статтею

64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і

громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією

України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не

допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

            Рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про

соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції

України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст. 71 Закону

України«Про Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ч. 2 ст. 152

Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду

України від 09.07.2007 року зворотньої дії в часі не має, відтак на період до

09 липня 2007 року не поширюється. Рішень щодо аналогічних норм Закону України

«Про Державний бюджет на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось.

Тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року

по 31 грудня 2007 року.

            Відповідно

до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні

гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або

скасовані іншими нормативно-правовими актами.

            Щодо

розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати

підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних

висновків.

            Відповідно

до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а

у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

            При цьому,

ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком,

встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

            Однак,

враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір

мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав

людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного

нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян,

закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу

покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання

містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (ОСОБА_2  v. Home

Office (Case 41/74

ОСОБА_2 v. Home

Office), суд вважає за можливе

застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям

війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком

використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як

розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої

Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон

передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії

саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить

вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування».

            Доводи

відповідача про відсутність механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» не можуть бути підставою для невиконання вимог

зазначеного Закону.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про

Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15

даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні

управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії

приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем

проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України

за місцем проживання ОСОБА_1. є Управління Пенсійного фонду України  Київського району м. Полтави.  Враховуючи вищевикладене, суд вважає

управління Пенсійного фонду України 

Київського району м. Полтави є 

належним відповідачем по даній справі.

            За таких

обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Управління

Пенсійного фонду України   Київського

району м. Полтави здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1.  за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня

2007 року з підвищенням пенсії на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком,

встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування»  та провести

відповідні виплати.

            Із

змісту позовної заяви вбачається, що в даному спорі фактично оскаржується

бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови

в нарахуванні зазначеного підвищення до пенсії.

            Згідно

ч. 2 ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача суд

вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та, задовольняючи позов в цій

частині, визнати бездіяльність даного управління протиправною.

            Позовні

вимоги ОСОБА_1. щодо зобов'язання відповідного управління Пенсійного фонду

України нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу  дитині війни у визначеній позивачем

грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на

себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

            Згідно

вимог ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково,

судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до

задоволених вимог.

           На

підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст.ст.  3, 6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини», ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, ч. 3 ст. 94,

160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -          

ПОСТАНОВИВ:

            Позовні

вимоги  ОСОБА_1до Головного управління

Пенсійного фонду України в Полтавській області, управління Пенсійного фонду

України Київського району м. Полтави  

про нарахування недоплаченої допомоги дітині війни задовольнити

частково.

            Визнати

бездіяльність Управління Пенсійного фонду України   Київського району м. Полтави протиправною.

            Зобов'язати

Управління Пенсійного фонду України 

Київського району м. Полтави 

здійснити перерахунок пенсії 

ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру,

встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування»  та провести

відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

            В іншій

частині позовних вимог відмовити.

            Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача

витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному

порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Полтавський

окружний адміністративний суд, з направленням копії апеляційної скарги

одночасно до суду апеляційної інстанції, шляхом подання заяви про апеляційне

оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення

постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня

складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої

інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне

оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без

попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у

строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

         Постанова набирає

законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,

встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано

заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,

встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення

цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не

скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова

чи ухвала суду не набрала законної сили.

О.П. Огурцов

            Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2008 року

Суддя                                                                                                                          О.П.

Огурцов