Постанова

від 29.01.2013 по справі 1170/2а-4221/12

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року Справа № 1170/2а-4221/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кран» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кран» (далі - позивач, ТОВ «НВФ «Кран») звернулося до суду з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0007542210 від 02 листопада 2012 року, № 0007552210 від 02 листопада 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем :

- ст. 203, 215, 216, 627 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар по вказаних правочинах, не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2012 року на 10500 грн., внаслідок включення до складу витрат вартості Кран-балки в сумі 50000 грн., отриманої по нікчемному правочину від ТОВ «Рокко», факт отримання якої не підтверджено.

- п.185.1 ст.185. п. 188.1, п. 198.1, п. 198.3 ст 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року на 10000 грн. внаслідок завищення податкового кредиту в результаті включення його до складу сум ПДВ з вартості Кран-балки, отриманої по нікчемному правочину від ТОВ «Рокко», факт отримання якої не підтверджено.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ «Рокко» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угода укладена між позивачем та ТОВ «Рокко» недійсною у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби. Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю із зазначених підстав.

Представник відповідача подав заперечення проти адміністративного позову, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою позивача встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ «Рокко» не мали реального характеру, так як укладений правочин є нікчемним. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши представника позивача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні обставин справи в їх сукупності на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ «Науково-виробнича фірма «Кран» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №225323 (а.с. 61).

Види діяльності за КВЕД: ремонт, технічне обслуговування та монтаж підіймально-транспортного устаткування, виробництво підіймально-транспортного устаткування, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, інші монтажні роботи (а.с. 69).

На підставі наказу №478 від 27.09.2012 року Олександрійською ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «НВФ «Кран» (код ЄДРПОУ 20650639) з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ «Рокко» (код ЄДРПОУ 32218976) за березень 2012 року, результати якої оформлено актом №274/22-10/20650639 від 09.10.2012 року (а.с. 8-15).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснено без мети настання реальних наслідків. Отже зазначений правочин є нікчемними і не створює юридичних наслідків. Такий правочин по суті вчинявся з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентом-постачальником, який не виконував своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0007542210 від 02 листопада 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 13125,00 грн., в тому числі за основним платежем 10500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2625 грн. (а.с. 16);

- податкове повідомлення - рішення № 0007552210 від 02 листопада 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 12500,00 грн., в тому числі за основним платежем 10000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2500,00 грн. (а.с. 17)

Суд, не погоджується з висновками відповідача з огляду на наступні обставини.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Рокко» на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що між ТОВ «НВФ «Кран» (замовник за договором) та ТОВ «Рокко» (виконавець за договором) укладений договір № 3 від 30 березня 2012 р. на виготовлення кран-балки L=22,5м. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець оплатити та прийняти його на умовах викладених в договорі та в Специфікації до даного договору, яка є невід'ємною його частиною (а.с. 21-23).

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, позивачем включено до податкового кредиту за березень 2012 року суми ПДВ у розмірі 10000,00 грн. на підставі податкової накладної: №154 від 30.03.2012 року (а.с. 20).

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується видатковою накладною №151 від 30 березня 2012 р. (а.с. 19).

В судовому засіданні встановлено, що придбана кран - балка використана позивачем у господарській діяльності, а саме - на виготовлення крану мостового, електричного, одноблочного, опорного вантажопідйомністю 3,2 тонни, реалізованого в подальшому ТОВ «Торговий дім «Олександрійська фірма «Віра-Сервіс», на підставі договору поставки №07/11 від 27.11.2011 р. (а.с. 21-23). Продажа даного товару підтверджується видатковою накладною№РН-000005 від 10.04.2012 року (а.с. 24).

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ст. 203, ст.. 215, ст.216, ст. 627, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентом договору, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ «НВФ «Кран» судові витрати у розмірі 256 (двісті п'ятдесят шість) грн. 25 коп.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0007542210 від 02 листопада 2012 року та № 0007552210 від 02 листопада 2012 року.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кран» судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби безспірно списати з рахунку Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби грошові кошти в розмірі 256,25 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 04 лютого 2013 року.

Суддя Н.В. Чубара