Рішення

від 04.02.2013 по справі 5011-45/17729-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-45/17729-2012 04.02.13

За позовом : Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі:

позивача 1 : Міністерства оборони України

позивача 2 : Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру "Головний військовий клінічний госпіталь"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКД "НАТРІС"

про: відшкодування заборгованості за надані медичні послуги 1 701,80 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

прокуратор у справі: Гриненко А.Є.- посвідчення від 30.10.2012 № 011990;

позивача 1: Завальнюк Ж.В. - представник за довіреністю від 21.11.2012 № 220/637/д;

позивача 2: Завальнюк Ж.В. - представник за довіреністю від 20.12.2012 № 5;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що на умовах Договору від 26.01.2012 № 10/110/12/45 Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь», який є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України, надав товариству з обмеженою відповідальністю «ВКД«НАТРІС» медичні послуги, які останній їх отримав, проте у встановлений Договором строк не оплатив.

За таких підстав заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері просить суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету 1 701,80 грн., з яких: 1 638 - сума основної заборгованості за Договором від 26.01.2012 № 10/110/12/45 та 63,80 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-45/17729-2012, а її розгляд призначено на 16.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2013 розгляд справи, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 04.02.2013.

Зазначені вище ухвали надіслані судом на повідомлені прокурором адреси. Адреса місцезнаходження відповідача відповідає відомостям, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому, у розумінні ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Проте, повноважний представник відповідача у судові засідання не з'явився, відповідач обґрунтованих пояснень із зазначенням поважних причин неявки представника останнього, а також відзиву на позов, в порядку ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, до суду не подав.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 04.02.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора у справі, представника позивачів 1, 2 та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд, -

В С Т А НО В И В :

Заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (далі - позивач), який є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України і перебуває на отриманні Державного бюджету України. Позивач, як військова частина, є одним з підрозділів Збройних Сил України, який фінансується через Міністерство оборони України з Державного бюджету. Згідно з Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Сил України» військові частини мають право здійснювати певні види господарської діяльності після реєстрації у встановленому порядку, як суб'єкти підприємницької діяльності у Збройних Силах України. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію позивач як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах України від 16.02.2001 № 18,має право надавати медичні послуги.

Між Головним військово-медичним клінічним ордена Червоної Зірки центром «Головний військовий клінічний госпіталь» та товариством з обмеженою відповідальністю «ВКД«НАТРІС» (далі - відповідач) укладено Договір від 26.01.2012 № 10/110/12/45 (далі - Договір) про надання медичних послуг (далі - послуги).

Як вбачається з предмету Договору, позивач зобов'язався надавати послуги відповідачеві, а останній зобов'язався приймати їх та оплачувати позивачеві надані послуги.

Відповідно до п. 2.2.4 Договору відповідач зобов'язаний сплачувати послуги, які надані пацієнтам, в обумовлені Договором строки та за цінами, які погоджені із відповідачем.

Згідно з п. 3.1.4 Договору, оплата рахунків здійснюється відповідачем протягом 10 (десяти) календарних днів з дати, зафіксованої у відповідному рахунку, виставленого позивачем. За затримку платежів позивачеві понад строки, встановлених Договором, відповідач додатково сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених відповідачем платежів за кожен день такої затримки.

Договір набирає чинності з моменту укладення сторонами і діє до 31.12.2012 з можливою подальшою пролонгацією шляхом укладення Додаткової угоди, яка буде невід'ємною частиною Договору (п. 8.1 Договору).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, позивач, виконуючи взяті на себе зобов'язання за Договором та на його умовах, надав відповідачеві послуги загальна вартість яких, згідно виставлених позивачем відповідачеві рахунків від 08.06.2012 № Д12/363 та від 09.07.2012 № Д12/419, становить 1 638,00 грн.

Однак, всупереч умов Договору та в порушення прав позивача, відповідач своїх зобов'язань за Договором стосовно оплати отриманих ним послуг у встановлені Договором строки не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1 638,00 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Суд відзначає, жодного підтвердження щодо факту погашення відповідачем своєї заборгованості за отримані ним послуги на користь позивача до суду не подано.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Отже, виходячи з наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 1 638,00 грн. є обґрунтованими, підтверджується матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

А оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 63,80 грн. підлягають задоволенню, за розрахунками позивача, які, в свою чергу, перевірені та визнані судом вірними.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Крім того, прокурор у позовній заяві просив суд вжити заходів щодо забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Розглянувши згадану вище заяву прокурора, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 № 16 (далі -Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Прокурор свою заяву про забезпечення позову належним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суду не надав.

За таких обставин суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на майно та грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках банківської установи.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКД«НАТРІС» (04128, м. Київ, вул. Блюхера, буд. 11; код ЄДРПОУ 35031488, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) в дохід Державного бюджету України - 1 638,00 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 00 коп. - основного боргу; 63,80 (шістдесят три) грн. 80 коп. - пені; 1 609,50 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. - судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.02.2013 року.

Суддя С.В. Балац